Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.11.2019 року у справі №524/31/19

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 524/31/19

провадження № 61-20108 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк";

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О.

Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ
КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 04 серпня 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті www. рrivatbank. ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Банк свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, натомість відповідач свої обов'язки належним чином не виконує, у зв'язку із чим станом на 16 грудня 2018 року утворилась заборгованість по кредитному договору в розмірі 12 283,02 грн, з яких: 1 617,52 грн - заборгованість за кредитом; 3 227,10 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 6 377,30 грн - заборгованість за пенею, 500 грн - штраф (фіксована частина), 561,10 грн - штраф (процентна складова).

Ураховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 04 серпня 2010 року у розмірі 12
283,02 грн, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 липня 2019 року у складі судді Андрієць Д. Д. у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість. Проте, ураховуючи те, що договір між сторонами було укладено у серпні 2010 року, а строк дії картки за загальним правилом становить 3 роки, а також зважаючи на те, що позивачем не було доведено належними доказами факт отримання та користування відповідачем перевипущеними банківськими картами, суд першої інстанції вважав за можливе задовольнити заяву відповідача про застосування позовної давності та відмовити АТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позову через сплив позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову АТ
КБ "ПриватБанк" відмовлено з інших підстав.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що анкета-заява від 04 серпня 2010 року не містить відомостей про процентну ставку, відсутні також й умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання.

Підписана відповідачем довідка про умови кредитування не узгоджувалась сторонами як складова кредитного договору, а тому не може бути взята до уваги апеляційним судом. Отже без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Підстави для стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту також відсутні, оскільки наданий банком розрахунок заборгованості відповідача та довідка про рух коштів по його рахунках не свідчить про неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору від 04 серпня 2010 року. Згідно довідки банка ОСОБА_1 видавались банківські картки № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, проте яка саме картка видавалась відповідачу на підставі анкети-заяви від 04 серпня 2010 року, позивачем не зазначено. Відомості про рух коштів по вказаних картках та розрахунок заборгованості, надані банком, містять суперечності, а отже позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 524/31/19 із Автозаводського районного суду м.

Кременчука Полтавської області.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банком не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про приєднання, які регулюються положеннями статті 634 ЦК України. Укладення вказаного виду договору підтверджується змістом анкети-заяви, за умовами якої позичальник своїм підписом приєднується і погоджується виконувати Умови та правила банківських послуг, Тарифи банку, що в цілому складають договір банківського обслуговування.

Відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, а також відсутності між сторонами договірних правовідносин та наявності заборгованості за кредитом. З матеріалів справи убачається, що позичальник отримав кредитні кошти, користувався ними, йому збільшувався кредитний ліміт, проте у зв'язку з порушенням своїх зобов'язань за кредитним договором допустив заборгованість, чим порушив права банку. Також у матеріалах справи міститься довідка банку від 04 серпня 2010 року про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна ", 30 днів пільгового періоду", яка підписана відповідачем. Докази того, що цей підпис у вказаній довідці відповідачу не належить у матеріалах справи відсутні.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними.

Пред'являючи позов, банк посилався на те, що Умови та правила надання банківських послуг є складовою укладеного між сторонами кредитного договору.

Разом з тим, зазначені Умови та правила не містять підпису позичальника, банком не надано доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та правила були складовою кредитного договору і що саме ці Умови та правила заявник мав на увазі, підписуючи заяву позичальника. Банк не дотримався вимог чинного законодавства України при укладенні кредитного договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 серпня 2010 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого відповідачу на платіжну картку встановлено кредитний ліміт зі сплатою відсотків за користування кредитом. На виконання умов договору позичальнику видано платіжну карту "Кредитка "Універсальна". Розмір кредитного ліміту, відповідно до підписаної відповідачем анкети-заяви, становить 3 000 грн.

Також своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті www. рrivatbank. ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 8).

У наданій банком довідці про умови кредитування від 04 серпня 2010 року, яка підписана ОСОБА_1, зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (3 %), розмір щомісячних платежів (7 %) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні (а. с. 9).

Згідно довідки АТ КБ "ПриватБанк" від 13 травня 2019 року відповідачу відповідно до умов договору від 04 серпня 2010 було видано чотири картки, зі строком дії перевипущеної картки до 05.2020 року (а. с. 56).

ОСОБА_1 свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором належним чином не виконував, унаслідок чого за розрахунком банку станом на 16 грудня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 12 283,02 грн, з яких: 1 617,52 грн - заборгованість за кредитом; 3 227,10 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 6 377,30 грн - заборгованість за пенею, 500 грн - штраф (фіксована частина), 561,10 грн - штраф (процентна складова).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк" від 04 серпня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Проте у довідці про умови кредитування від 04 серпня 2010 року зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (3 %), розмір щомісячних платежів (7 %) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні (а. с. 9). Зазначена довідка підписана від імені ОСОБА_1.

Вказану довідку про умови кредитування від 04 серпня 2010 року апеляційний суд належним чином не оцінив, хоча Верховний Суд вже звертав увагу на такі обставини, зокрема, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, провадження № 61-21994св19.

Банк, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті www. рrivatbank. ua, як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 серпня 2010 року шляхом підписання анкети-заяви.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, пред'являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, також послався на довідку про умови кредитування від 04 серпня 2010 року, яка підписана ОСОБА_1 (а. с. 9), та надав розрахунки заборгованості відповідача за договором від 04 серпня 2010 року (а. с. 4-5,6-7).

У цій довідці про умови кредитування від 04 серпня 2010 року з використанням кредитки "Універсальна ", 30 днів пільгового періоду" зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (3 %), розмір щомісячних платежів (7 %) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні.

Зазначену довідку про умови кредитування від 04 серпня 2010 року, яка підписана від імені позичальника, а також інші надані банком докази видачі та користування кредитними коштами відповідачем не спростовано.

Крім того, відповідач не заперечував той факт, що йому дійсно було видано кредитні кошти.

На вказане апеляційний суд належної уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки не врахував, що відповідачем не спростовано надані банком докази видачі та користування ним кредитними коштами, як і не спростовано довідку про умови кредитування, якою встановлено розмір відсотків за користування кредитом, яка підписана від імені ОСОБА_1.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що банком не доведено існування між ним та відповідачем кредитних правовідносин, оскільки належним чином не дослідив надані банком докази щодо видачі відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, наявністю заборгованості за кредитом та не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов'язком.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, об'єктивно дослідити наявну в матеріалах справи довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" від 04 серпня 2010 року; дати оцінку розрахунку заборгованості, наданому банком; встановити в якому розмірі зазначена заборгованість підлягає стягненню з урахуванням строку кредитування та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

При цьому, суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду необхідно врахувати правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тобто розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат повинно бути вирішено за результатами ухвалення остаточного рішення у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович