Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.04.2020 року у справі №130/310/19

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 130/310/19

провадження № 61-6196св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Жмеренська районна державна нотаріальна контора Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року у складі судді Порощука П. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року у складі колегії суддів:

Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 рокуОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Жмеренська районна державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 грудня 2000 року рішенням 19 сесії 3 скликання Телелинської сільської ради Жмеринського району Вінницької області йому надано в постійне користування земельну ділянку для ведення і розширення особистого підсобного господарства із земель запасу за межами населеного пункту (Урочище "Біля хутора "Ленінка") загальною площею 1,00 га.

ОСОБА_1 вказував, що вирішив приватизувати вказану земельну ділянку. Однак, так як він має вади зору, погодився на допомогу своєї сестри - ОСОБА_2 щодо оформлення необхідної технічної документації з землеустрою для приватизації земельної ділянки.

У травні 2018 року ОСОБА_2 повідомила його, що зібрала всі необхідні документи та вказала, що потрібно оформити державний акт про право власності на земельну ділянку на нього в нотаріальній конторі. Що сторони і зробили.

Проте, через деякий час йому стало відомо, що ОСОБА_2 ввела його в оману та, скориставшись його безпорадним станом через вади зору, фактично уклала договір дарування земельної ділянки, згідно якого він передав безоплатно у власність їй спірну земельну ділянку.

Вказував, що в нотаріальній конторі тексту договору він не читав, тільки ставив підписи, де йому вказували. Текст договору через вади зору нотаріусом прочитаний не був, про що свідчить відсутність такої відмітки в договорі.

Після його звернення до нотаріальної контори нотаріус роз'яснила сторонам, що вони можуть анулювати договір, однак ОСОБА_2 відмовилась.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 28 травня 2018 року, посвідчений державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за № 2-1168.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жмеринського районного суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що що позивач не довів, що в момент вчинення оспорюваного правочину, він діяв під впливом обману з боку відповідача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В якості підстави касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що в матеріалах справи міститься медична документація, яка підтверджує про наявність у нього вад зору, що свідчить про те, що він не міг прочитати текст договору. Таким чином, його ввели в оману і ним неправильно сприймалась фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення. Вказує, що суди не з'ясували в повному обсязі обставини, що мають значення для справи, надали невірну оцінку окремим дослідженим доказам та дійшли неправильного висновку під час розгляду справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_2, у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З протоколу 19 сесії 3 скликання Телелинецької сільської ради Жмеринського району від 28 грудня 2000 року слідує, що ОСОБА_1 надана в постійне користування земельна ділянка для ведення і розширення особистого підсобного господарства із земель запасу за межами населеного пункту (Урочище "Біля хутора "Ленінка") загальною площею 1,00 га (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ВН №007865 від 15 лютого 2001 року ОСОБА_1 належала вказана земельна ділянка на праві постійного користування (т. 1, а. с. 34).

24 лютого 2017 року ОСОБА_1 надав нотаріально посвідчене доручення, яким уповноважив ОСОБА_2 здійснювати всі необхідні дії щодо державної реєстрації/перереєстрації в органах державної реєстрації прав та інших компетентних органах його прав власника та правовстановлюючих документів щодо належної позивачу земельної ділянки під № 4 (т. 1, а. с. 35).

Право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 було зареєстровано державним реєстратором Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області 27 грудня 2017 року.

28 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори Вінницької області Суською С. В., згідно умов якого ОСОБА_1 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність земельну ділянку площею 1,0 га в межах згідно з планом місця розташування Вінницька область Жмеринський район Телелинецька сільська рада, цільове призначення (використання) земельної ділянки 01.03. - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521086800:03:003:0252 (пункт 1.1 договору дарування) (т. 1, а. с.8-10).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина 1 статті 717 ЦК України).

Згідно з частинами 1 -3 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частинами 1 -3 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки й обману передбачені статтями 229, 230 ЦК України.

У частині 1 статті 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частині 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини 1 статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що через поганий зір він не міг прочитати умови договору, не можуть бути прийняті судом, оскільки з медичної картки заявника та оглядів лікаря офтальмолога вбачається, що ОСОБА_1 має короткозорість обох очей.

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 не є інвалідом по зору та не потребує стороннього догляду та допомоги у зв'язку із короткозорістю.

Крім того, допитані у судовому засіданні лікарі офтальмологи Жмеринської центральної районної лікарні зазначили, що ОСОБА_1 на близькій відстані може читати та міг прочитати текст договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів, що під час укладення договору дарування земельної ділянки від 28 травня 2018 року він перебував під впливом обману.

Крім того, під час укладення оспорюваного правочину нотаріусом було роз'яснено права та обов'язки сторін, перевірена їх дієздатність та волевиявлення, що підтверджується текстом договору й підписами сторін.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами не було враховано правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16, не можуть бути прийняті судом, оскільки висновки судів попередніх інстанцій щодо вирішення справи не суперечать висновку, наведеному у вказаній постанові й, крім того, справи мають різні фактичні обставини.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян