Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №2-962/2009

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2-962/2009

провадження № 61-33701св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

СтупакО. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3, правонаступниками якого є ОСОБА_4 і ОСОБА_5,

відповідачі: Львівська міська рада, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, департамент економічної політики Львівської міської ради,

треті особи: обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин, управління архітектури та містобудування Львівської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року у складі суді Волоско І. Р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, департаменту економічної політики Львівської міської ради, треті особи: обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин, управління архітектури та містобудування Львівської міської ради, ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання права власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він у 2006 році збудував житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 який є самочинним будівництвом. Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради трудящих від 22 серпня 1959 року № 996 під забудову цього будинку надано земельну ділянку площею 600 кв. м. Ухвалою сесії Львівської міської ради від 25 жовтня 2007 року № 1219 погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,0354 га в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати за ним право власності на новостворений у період 2005-2006 років житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року позов ОСОБА_3. задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на новостворене нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із достатності законних підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на новостворений будинок, оскільки відповідно до проектної документації, проведене будівництво будинку відповідає БНіП та погоджене з Управлінням архітектури, сан-епідемстанцією району, Сихівським ГУМ НС України у Л\0, технічні умови погоджені у встановленому порядку.

07 липня 2009 року Сихівським районним судом м. Львова від 07 липня 2009 року постановлено окрему ухвалу.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вимоги позивача відповідають вимогам законодавства.

У вересні 2017 року ОСОБА_7 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року, в якому просив скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказує на те, що оскаржувані рішення порушують його право на користування земельною ділянкою, яка надана для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, оскільки він, як співвласник квартири у вказаному будинку, позбавлений права користування земельною ділянкою, яка надана власником для його обслуговування. Земельну ділянку для будівництва будинку позивачу власник землі - Львівська міська рада, не передала, і право у позивача на земельну ділянку не могло виникнути, оскільки мешканці будинку по АДРЕСА_1, щодо вилучення земельної ділянки з їхнього користування згоди не надавали. Крім того, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не є забудовником.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та надано строк на подання заперечення.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, правонаступниками якого є ОСОБА_4 і ОСОБА_5.

Судом установлено, що ухвалою сесії Львівської міської ради від 25 жовтня 2007 року № 1219 ОСОБА_3 погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0354 га в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлений ЛКП «Центр земельного кадастру та землеустрою» та погоджений у встановленому законом порядку.

У користуванні ОСОБА_3 відповідно до рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 червня 2007 року знаходиться земельна ділянка при будинку за адресою: АДРЕСА_1 площею 300 кв. м та встановлено її розподіл згідно з висновком Львівського міського центру Державного земельного кадастру.

Згідно з довідкою Львівського міськуправління земельних ресурсів від 31 січня 2006 року та матеріалів проекту землеустрою стверджується, що спірна земельна ділянка згідно із земельно-кадастрових відомостей відноситься до земель м. Львова; знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_3 та відноситься до земель житлової та громадської забудови; межі земельної ділянки встановлені та угоджені, що підтверджується актом від 12 лютого 2008 року.

З листа Управління архітектури та містобудування Львівської міської ради від 07 березня 2008 року вбачається, що ним погоджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,0354 га, у тому числі 0,0016 га в межах червоних ліній вулиці - для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Із висновку міжвідомчої комісії Сихівської районної адміністрації від 06 грудня 2005 року № 40 вбачається, що технічно можливо завершити роботи щодо самочинного будівництва окремо стоячого індивідуального одноповерхового будинку з мансардним поверхом на прибудинковій території будинку комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 згідно з поданими проектними пропозиціями; загальна площа будинку становить 119 кв. м.

Також з висновку міжвідомчої комісії Сихівської районної адміністрації від 02 червня 2009 року № 18 вбачається, що проведена забудова індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 відповідає ДБН 2.2.-15-2005 «Будівництво і споруди. Житлові будинки. Основні положення». Вказаний будинок підлягає здачі в експлуатацію державній приймальній комісії у встановленому порядку.

Відповідно до матеріалів проектної документації, проведене будівництво будинку відповідає БНіП та погоджене з Управлінням архітектури, сан-епідемстанцією району, Сихівським ГУМ НС України у Львівській області, технічні умови погоджені у встановленому порядку.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно із частиною другою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Особи, які вважають, що вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво порушують їхні права, мають право заперечувати проти таких вимог, якщо вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Із контексту норм частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норми частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки такій особі власником та користувачем, якщо такий є і не являється забудовником. Це єдина умова для визнання права власності на об'єкт нерухомості за такою особою.

Частина третя статті 376 ЦК України, на відміну від частини сьомої цієї статті, набуття права власності особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не ставить у залежність від того, чи відповідають виконані роботи державним будівельним нормам і правилам і чи не порушують права третіх осіб та не суперечать суспільним інтересам.

Отже, вирішуючи справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції установивши, що позивач здійснив самочинне будівництво, зазначених норм матеріального права не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за ним права власності на житловий будинок відповідно до положень частини третьої статті 376 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (п. 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установивши, що позивач здійснив самочинне будівництво, зазначених норм матеріального права не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за ним права власності житловий будинок відповідно до положень частини третьої статті 376 ЦК України.

Суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_3, здійснивши самочинне будівництво, до компетентних державних органів щодо прийняття забудови до експлуатації та оформлення права власності не звертався, що свідчить про відсутність спору про право. Львівська міська рада не є особою, яка порушила, не визнає чи оспорює права ОСОБА_3

Суд першої інстанції, порушуючи вимоги законодавства замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно та визнав на нього право власності за позивачем за відсутності між сторонами спору про право цивільне, оскільки не можна вважати, що у цій справі суд діяв відповідно до завдань цивільного судочинства, а тому судові рішення у справі, яка переглядається, не можна визнати законним, що є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд враховує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03).

Враховуючи сталу практику ЄСПЛ, зазначені положення законодавства та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що регулюють питання захисту цивільних прав та інтересів, права власності та самочинного будівництва, та з метою єдності судової та правозастосовної практики, Верховний суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції, що ухвалено 07 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду з метою виправлення судової помилки.

Узагальнюючи викладене, суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач звернувся до суду за відсутності порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, яке підлягає судовому захисту, а суд вийшов за межі своїх дискреційних повноважень та підмінив собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, із ОСОБА_4 і ОСОБА_5., на користь ОСОБА_7 підлягає стягненню56,11 грн за подання апеляційної скарги та 67,32 грн за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3, правонаступниками якого є ОСОБА_4 і ОСОБА_5, до Львівської міської ради, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, департаменту економічної політики Львівської міської ради, треті особи: обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», управління природних ресурсів та експертної оцінки», управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин, управління архітектури та містобудування Львівської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 56,11 грн та 67,32 грн за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик