Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.08.2019 року у справі №306/209/17

Постанова

Іменем України

19 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 306/209/17

провадження № 61-28867св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 липня 2017 року у складі судді Вінер Е. А., ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 28 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 1988 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 . За період шлюбу вони побудували будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Плосківською сільською радою Свалявського району 13 квітня 2005 року, власником спірного майна є ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що шлюбні відносини фактично припинені та з 2014 року він позбавлений можливості користуватися спільним сумісним майном подружжя.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , як на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 липня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 як на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне домоволодіння відповідно до статті 60 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і належить їм у рівних частках.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 28 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому зазначив, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами підтвердження факту будівництва спірного будинку за свої особисті кошти, тому спірне домоволодіння є об`єктом права спільної сумісної власності сторін у справі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, суд не дослідив обставини за які кошти збудовано спірне домоволодіння та чи мав позивач в момент будівництва фінансову спроможність приймати фінансову участі у його будівництві.

Суди попередніх інстанцій, на думку відповідача, спору по суті не вирішили, оскільки не врахували ймовірність виникнення майбутніх спорів щодо порядку користування житловим будинком.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 19 липня 1988 року.

Під час шлюбу подружжям побудовано будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про право власності виданого 13 квітня 2005 року Плосківською сільською радою Свалявського району.

Позивач, посилаючись на фактичне припинення шлюбних відносин з відповідачкою та на неможливість користуватися належним йому майном, як спільною сумісною власністю, просив визнати за ним право власності на Ѕ частку у такому майні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснив судам Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Отже, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен установити факт перебування у подружжя майна, набутого ними у шлюбі, яке підлягає поділу.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Аналогічні положення містяться і у статті 81 ЦПК України у чинній редакції.

Установлено, що сторони у справі перебувають у шлюбі з 19 липня 1988 року.

Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 листопада 2016 року право власності на самочинно збудований будинок АДРЕСА_1 зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про право власності виданого 13 квітня 2005 року Плосківською сільською радою Свалявського району.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження 14-325цс18).

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшли правильного висновку про те, що відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про будівництво спірного будинку за її особисті кошти, а тому не спростувала презумпцію спільності майна подружжя.

Отже, задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій із урахуванням вказаних норм матеріального права правильно виходили із того, що спірний будинок побудовано під час шлюбу подружжям за спільні кошти.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували ймовірність виникнення майбутніх спорів щодо порядку користування житловим будинком, не заслуговують на увагу, оскільки позовні вимоги про встановлення порядку користування спірним будинком у встановленому порядку позивач не пред`являв. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України 2004 року) Отже, суд обмежений вимогами диспозитивності цивільно-процесуального судочинства та не може вийти за межі позовних вимог.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 липня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 28 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило