Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.07.2023 року у справі №352/448/20
Постанова КЦС ВП від 19.07.2023 року у справі №352/448/20

Постанова

Іменем України

19 липня 2023 року

м. Київ

справа № 352/448/20

провадження № 61-1121св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Пнівчук О. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом.

На обґрунтування позову посилалися на таке.

Рішенням Виконавчого комітету Тисменицької районної ради від 19 грудня 1989 року № 233 за ОСОБА_5 (матір`ю позивача ОСОБА_2 ) визнано право власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2 та видано свідоцтво про право власності.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 1996 року проведено реальний розподіл вказаного домоволодіння та виділено у власність ОСОБА_6 кімнату, що становить 22/100 частини будинку, сарай з навісом, 40 відсотків паркана, а у власність ОСОБА_5 - кухню з підвалом і дві кімнати, що становить 78/100 частини будинку, літню кухню, піддашшя, вбиральню, 60 відсотків паркана та стайню зі стодолою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, належне їй майно, а саме: 78/100 частини спірного будинковолодіння успадкували в рівних частках її сини ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Таким чином, позивач ОСОБА_2 став власником 39/100 частини будинколодіння, а його брат ОСОБА_6 - власником 61/100 частини цього майна (із урахуванням своє частки).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Відповідно до заповіту, складеного 17 квітня 2018 року, ОСОБА_6 заповів усе своє майно позивачці ОСОБА_1 .

Крім вказаного будинковолодіння ОСОБА_6 на праві власності належала також 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , однак оформити право власності на вказане майно не може, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на нього, що підтверджується постановою державною нотаріуса.

Враховуючи, що документ, який посвідчує право власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2 відсутній, позивачі просили визнати за ними право власності на спірне будинковолодіння, зокрема:

за ОСОБА_1 - на 61/100 частини будинковолодіння в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 ;

за ОСОБА_2 - на 39/100 частини будинколодіння в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Також ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2022 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 право власності на: 61/100 частки у праві на будинковолодіння на АДРЕСА_2 ; 1/2 частки у праві на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 30,8 кв. м, житловою 17,2 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 39/100 частки у праві на будинковолодіння на АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач є спадкоємцем за законом першої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ;

Водночас, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 спадщину прийняла шляхом подання 06 червня 2018 року до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття, а постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій перешкоджає їй оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку, тому заявлені ОСОБА_1 вимоги підлягають задоволенню і за нею необхідно визнати право власності на 61/100 частки у справі на будинковолодіння на АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .

Крім того, під час шлюбу спадкодавця ОСОБА_6 із співвідповідачкою ОСОБА_4 в 2003 році придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , тому зазначене майно є їх спільною сумісною власністю і відповідно спадкодавцю належала 1/2 частки у праві на це майно незалежно від того, на чиє ім`я оформлена власність.

Доказів того, що зазначене спірне нерухоме майно є особистою власністю співвідповідачки ОСОБА_4 , суду не надано. Тому до складу спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, в тому числі право на 1/2 частки у спірній квартирі.

Однак з постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04 грудня 2020 року за № 257/02-31, виданої державним нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В., випливає, що нотаріус відмовив позивачці ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно - 1/2 частки у праві на спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 у зв`язку з тим, що правовстановлюючий документ на квартиру відсутній.

Тому за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на 1/2 частки у праві на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 30,8 кв. м, житловою - 17,2 кв. м, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є належним відповідачем за вимогами ОСОБА_2 щодо визнання права на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , оскільки вона є спадкоємцем ОСОБА_6 , який прийняв спадщину після смерті матері, однак не оформив своїх спадкових прав.

Водночас ОСОБА_2 є належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 , оскільки вона просила визнати право власності на частку у спадковому майні, яке перейшло до ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_5 , спадкоємцем якої є, у тому числі, ОСОБА_2 .

Отже, суд першої інстанції залишив поза увагою вказані обставини та вимоги закону, не визначився з характером спірних правовідносин та складом їх учасників, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити у зв`язку з тим, що позивачі пред`явили позов не до всіх належних відповідачів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників

У січні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з неналежного суб`єктного складу сторін спору, зокрема, що відповідачем за її позовом має бути ОСОБА_2 , а вона має бути відповідачем за позовом ОСОБА_2 .

Проте незалежно від того, чи ОСОБА_2 заявить окремий позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на 39/100 частки у спірному будинковолодінні, і відповідно, ОСОБА_1 заявить окремий позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на 61/100 частки у цьому ж будинковолодінні їх позовні вимоги та предмет спору не зміняться, а призведе до непотрібного формалізму, заведення двох різних цивільних справ з однаковими сторонами, тривалості судових процесів. Крім того, в частині вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності 1/2 частки у спірній квартирі АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 взагалі не може бути відповідачем, він на жодну частку у праві власності на цю квартиру не претендував та не претендує.

Крім того, в частині її ( ОСОБА_1 ) вимог про визнання за нею права власності 1/2 частки у праві на спірну квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_2 не може бути відповідачем, оскільки він на жодну частку в цій квартирі не претендував та не претендує.

Також оскаржувана постанова прийнята неповноважним складом суду, оскільки у цій справі відбулося грубе втручання в систему автоматизованого розподілу справ між суддями Івано-Франківського апеляційного суду та була проведена безпідставна заміна складу апеляційного суду.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, Верховного Суду від 06 червня 2021 року у справі № 339/2207/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що заяву про прийняття спадщини він, як спадкоємець другої черги за законом, не подавав, на спадщину після смерті брата ОСОБА_6 не претендував. Отже, він та ОСОБА_1 спадкують частки в спірному будинковолодінні після смерті різних спадкодавців та їхні частки один одним не оспорюються, тому було подано спільний позов.

Крім того, рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2022 рокув частині вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на 39/100 частки у спірному будинковолодінні у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_5 взагалі не оскаржувалось.

Отже, суд апеляційної інстанції без жодного обґрунтування вийшов за межі доводів апеляційної чим перевищив свої повноваження, допустив грубе порушення норм процесуального закону.

Крім того, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції у тій частині, в якій воно не оскаржувалося, оскільки рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_2 не оскаржувалось.

У спірних правовідносинах він ( ОСОБА_2 ) заявив вимогу до спадкоємця, який може претендувати на спадщину як спадкоємець за законом, - ОСОБА_3 і з яким є спір, тобто саме від вказаного відповідача позивач потребує захисту.

Водночас будь-якого спору з ОСОБА_1 у нього немає, оскільки вони не претендують на частки один одного та визнають зазначені вимоги.

У цій справі суд апеляційної інстанції застосував надмірний формалізм, скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції з формальних підстав, на які ніхто із сторін не посилався, та в порушення процесуального закону вийшов за межі доводів апеляційної скарги.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 20 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц.

У березні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому відповідачі просять касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

На обґрунтування відзиву посилаються на те, що в матеріалах справи міститься рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 1996 року,яке є правовстановлюючим документом, а тому посилання позивачів на відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно є безпідставним, як і посилання про неможливість отримання свідоцтва про право на спадщину.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на них, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Тисменицької районної ради від 19 грудня 1989 року № 233 за ОСОБА_5 визнано право власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2 , 10 січня 1990 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на вказане будинковолодіння (т. 1, а. с. 32).

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 1996 року проведено розподіл будинковолодіння на АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2 із виділенням часток співвласників. ОСОБА_5 передано у власність житлові і нежитлові приміщення будинку із господарськими будівлями та спорудами, що складає 78/100 частини спірного будинковолодіння. ОСОБА_6 передано у власність житлові і нежитлові приміщення будинку із господарськими будівлями та спорудами, що складає 22/100 частини спірного будинковолодіння (т. 1, а. с. 33-34).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до довідки Майданської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 04 червня 2018 року за № 422 на час відкриття спадщини з ОСОБА_5 проживали її сини ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 45).

Державний нотаріус Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В. відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно (т. 1, а. с. 49, 94).

17 квітня 2018 року ОСОБА_6 у присутності двох свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 склав заповіт, який було посвідчено головним лікарем обласної клінічної лікарні в м. Івано-Франківську Грищук О. І., про те, що після своєї смерті все належне йому майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, він заповідає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а. с. 80).

18 квітня 2018 року ОСОБА_6 склав новий заповіт, який було посвідчено секретарем Виконавчого комітету Майданської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Антоняк М. Р., про те, що після його смерті все належне йому майно він заповідає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а. с. 81).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим повторно 30 листопада 2018 року Тисменицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (т. 1, а. с. 8).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до правового висновку, висловленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, на яку посилаються заявники у касаційних скаргах, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, постанові Верховного Суду від 06 червня 2021 року у справі № 339/2207/19, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 20 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц).

Суд першої інстанції встановив, що предметом спору у цій справі є будинковолодіння на АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2 .

Позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом всього належного ОСОБА_6 майна.

Відповідачка ОСОБА_3 є спадкоємцем за законом першої черги, оскільки є дочкою померлого ОСОБА_6 .

Позивач ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом першої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на 61/100 частки у будинковолодінні в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 ;

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на 39/100 частки у будинковолодінні в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Отже, позивачами пред`явлено вимоги про визнання права власності щодо різних часток у праві на будинковолодіння на АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2 .

Також ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .

На зазначене спадкове майно позивач ОСОБА_2 не претендує.

З урахуванням вказаних предмета спору, складу учасників справи за об`єднаними окремими вимогами позивачів, належними відповідачами у цій справі за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з якими між указаними сторонами існує спір.

Водночас жодного спору у цій справі (ні заявленого, ні фактичного) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 немає.

Таким чином, помилкова з огляду на неврахування обставин справи юридична кваліфікація судом апеляційної інстанції суті позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 призвела до невирішення спору по суті та відмови у позові з мотивів неналежного складу відповідачів.

Верховний Суд також вважає, що заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що відмовляючи у задоволенні позову через неналежний суб`єктивний склад сторін спору, зокрема непред`явлення, на думку суду апеляційної інстанції, вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , суд проявив надмірний формалізм у трактуванні норм процесуального законодавства в аспекті належного складу відповідачів у спірних правовідносинах, на порушення вимог статті 367 ЦПК України не переглянув рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, без наведення мотивів вийшов за межі доводів касаційної скарги, не дослідив наявні у справі докази.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції по суті не переглядалось.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що оскаржувана постанова прийнята неповноважним складом суду, оскільки у цій справі відбулося грубе втручання в систему автоматизованого розподілу справ між суддями Івано-Франківського апеляційного суду та була проведена безпідставна заміна складу апеляційного суду, Верховний Суд відхиляє.

Відповідно до службової записки від 20 грудня 2022 року судді Василишин Л. В., остання просила провести заміну судді Фединяка В. Д. у зв`язку з перебуванням його у відпустці.

Згідно з розпорядженням від 20 грудня 2022 року № 490 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 352/448/20 з метою заміни судді Фединяка В. Д.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 352/448/20 між суддямивід 20 грудня 2022 року визначено суддю Пнівчук О. В.

З урахуванням наведеного, зазначені доводи є необґрунтованими, оскільки склад суду апеляційної інстанції, який розглядав справу, був сформований відповідно до норм процесуального права.

Верховний Суд також відхиляє доводи відзиву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про те, що рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 1996 рокує правовстановлюючим документом, а тому посилання позивачів на відсутність правовстановлюючих документів та неможливість отримання свідоцтва про право на спадщину є безпідставними.

Зазначені доводи стосуються вирішення спору по суті, проте за наслідками розгляду касаційної скарги Верховний Суд вирішив постанову суду касаційної інстанції скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення по суті розгляду спору, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанціїта передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко