Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.02.2021 року у справі №183/4432/16

Постанова

Іменем України

17 травня 2021 року

м. Київ

справа № 183/4432/16-ц

провадження № 61-385св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, які діють в інтересах малолітнього ОСОБА_7,

третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, які діють в інтересах малолітнього ОСОБА_7, третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про припинення права власності на частку у спільному частковому майні та визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ майна в натурі, визнання права власності на частину квартири та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та його представника - адвоката Довгополої Олени Олексіївни, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у складі колегії суддів:

Макарова М. О., Каратаєвої Л. О., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, які діють в інтересах малолітнього ОСОБА_7, третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про припинення права власності на частку у спільному частковому майні та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності позивачам та ОСОБА_5. Останньому належить 4/18 часток зазначеної квартири.

Позивачі зазначають, що є родичами з ОСОБА_5, однак вони спільно не проживають, не ведуть спільного господарства, між ними залишилися віддалені родинні відносини, тому спільно користуватись квартирою вони не можуть.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2017 року розділити спірну житлову квартиру в натурі між співвласниками неможливо, частка відповідача є незначною, тому вони дійшли згоди щодо сплати грошової компенсації за належну відповідачеві частку квартири та припинення його права на частку у спільному майні.

Під час розгляду справи ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 10 липня 2018 року подарував 4/18 часток спірної квартири своєму малолітньому сину - ОСОБА_7, в особі його матері - ОСОБА_6.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги, просили суд: визначити незначною частку ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1; припинити право спільної власності ОСОБА_7 на 4/18 частин у квартирі АДРЕСА_1, стягнувши на його користь грошову компенсацію.

У листопаді 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ майна в натурі, визнання права власності на частину квартири та відшкодування моральної шкоди.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 є квартирою посімейного типу, тому може використовуватися для спільного заселення, фактично є одноповерховим будинком, що розташований на земельній ділянці, на якій також знаходяться будівлі та споруди, відокремлені від самої квартири.

Квартира була приватизована, у тому числі за участю його баби - ОСОБА_8, після смерті якої відповідну частку спочатку успадкував його батько - ОСОБА_9, а після смерті батька - успадкував він.

Позивач зазначав, що йому постійно чинилися перешкоди у користуванні власністю, йому фізично перешкоджали вселитися в спірну квартиру, внаслідок чого він був змушений шукати собі інше житло.

ОСОБА_5 вважав, що має право на 22 % спірної квартири, а кожен із позивачів лише по 8 %, що, на його думку, дозволяє в квадратних метрах виділити йому найбільшу за площею кімнату для особистого проживання. Відповідачі та він є родичами, між ними є кровне споріднення, внаслідок чого він готовий дотримуватися правил добросусідства та співжиття, брати участь у всіх витратах, встановлювати режим загального користування житлом тощо.

Крім того, він не має іншого житла у власності, тому припинення права власності на його частку, завдасть істотної шкоди для нього та для його сім'ї.

У зв'язку з тим, що відповідачі за основним позовом перешкоджали йому облаштувати свій побут у спірному житлі, він постійно був змушений шукати собі житло, що завдало йому моральної шкоди, яка полягала у переживаннях, він знаходиться у положенні особи без визначеного місця проживання, що спричинило йому сильні душевні хвилювання.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_5 просив суд: визнати його право власності на 4/18 часток у квартирі АДРЕСА_1, посімейного спільного заселення; поділити в натурі об'єкт нерухомості, виділивши йому 4/18 часток зазначеної квартири у власність; стягнути солідарно з відповідачів 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2017 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_5 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Об'єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення прав на частку в квартирі (справа № 183/4432/16) і справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, проведення поділу нерухомого майна, відшкодування моральної шкоди. (справа № 183/632/16). Справі присвоєно № 183/4432/16.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2020 року у складі судді Сороки О. В. позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.

Припинено право спільної власності ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, на 4/18 частки квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 право власності на 4/18 частки квартири АДРЕСА_1.

Присуджено на користь ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в особі ОСОБА_6 грошову компенсацію за 4/18 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 116 715,00 грн, що знаходиться на депозитному рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що припинення права власності малолітнього ОСОБА_7 на належну йому частину квартири не завдасть істотної шкоди та не порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших, тому втручання у право власності малолітнього ОСОБА_7 шляхом позбавлення його права на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації, буде справедливим по відношенню до дитини й інших співвласників та таким, що узгоджується з усталеною практикою, викладеною у постановах Верховного Суду України в аналогічних справах.

Разом з тим грошова компенсація у розмірі 116 715,00 грн, що знаходиться на депозитному рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області є значною для забезпечення батьками малолітньої дитини її прав на інше житло, де батьки матимуть змогу надати розвиток своїй дитині в колі осіб, які складають його сім'ю.

Щодо зустрічних позовних вимог, то при проведенні судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2017 року судовий експерт не надав суду висновок про можливість виділення в натурі 4/18 частки спірної квартири.

У ході розгляду справи ОСОБА_5 відчужив належні йому 4/18 часток квартири, уклавши договір дарування зі своїм сином - ОСОБА_7, в особі матері дитини - ОСОБА_6, тому відсутні підстави для визнання за ОСОБА_5 права власності на 4/18 частки квартири АДРЕСА_1, оскільки він припинив своє право власності, уклавши договір дарування.

ОСОБА_5 не доведено порушення його прав відповідачами та сукупність обставин, що підлягають доказуванню при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року поновлено ОСОБА_6, яка діє в інтересах малолітнього

ОСОБА_7, строк на апеляційне оскарження рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 15 травня 2020 року.

Відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року,

з урахуванням ухвали цього ж суду від 11 грудня 2020 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_6, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7, задоволено.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2020 року в частині задоволених первісних позовних вимог скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач є малолітньою дитиною, яка зареєстрована у спірній квартирі, інше нерухоме майно у власності останнього відсутнє, висновку органу опіки та піклування про надання дозволу на позбавлення малолітнього ОСОБА_7 права власності на його частку у спільній частковій власностіматеріали справи не містять.

Також суд врахував висновкиВеликої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановівід 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, провадження № 12-180гс18, згідно з якими припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності (постанова).

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2020 року в частині зустрічного позову ОСОБА_5 в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_4 та його представник - адвокат

Довгопола О. О., подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржене судове рішення, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року ОСОБА_4 та його представник - адвокат Довгопола О. О., посилаються на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

Крім того, зазначають, що судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 січня 2021 року доповнення до касаційної скарги ОСОБА_4 та його представника - адвоката Довгополої О. О., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року повернуто заявникам.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника - адвоката Довгополої О. О., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року залишено без руху та надано строк для виконання вимог цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 183/4432/16-ц з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 та його представника - адвоката Довгополої О.

О., про зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року відмовлено.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 та його представника - адвоката Довгополої О. О., мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_5 був обізнаний про неможливість виділення в натурі належних йому на праві власності 4/18 часток квартири АДРЕСА_1, що встановлено висновком судової оціночно-будівельної та судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2017 року № 768/769-17, розумів наявність підстав в їх сукупності для обгрунтованого припинення права власності на вказану частку квартири за рішенням суду і отримання компенсації.

Натомість, він05 червня 2018 року звернувся дo органу опіки та піклування виконавчого комітетму Новомосковської міської ради Дніпропетровської областііз заявою для отримання дозволу на укладення договору дарування частини квартири з метою забезпечення сина житлом, приховавши про існування судового спору і експертного висновку про неможливість виділу в натурі належної йому частки, а потім 10 липня 2018 року подарував це майно малолітньому сину - ОСОБА_7, на підставі відповідного договору, у пункті 5 якого стверджував про відсутність судових спорів щодо квартири, про відсутність осіб, які б мали право на користування, про можливість її використання за цільовим призначенням, а також про те, що відчуженням вказаної частки квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.

Таким чином, необізнаність органу опіки та піклування про наявність судового спору щодо 4/18 часток квартири АДРЕСА_1, які ОСОБА_5 бажав подарувати сину, зумовило надання дозволу на укладення договору дарування.

Апеляційний суд проігнорував вимоги частини 4 статті 19 СК України.

Крім того, суд не вирішив питання щодо грошових коштів у розмірі 116 715,00 грн, які були перераховані позивачами за первісним позовом в якості компенсації за припинення права власності на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області за квитанціями від 05 грудня 2018 року, від 23 квітня 2020 року, які перебувають там.

Доводи особи, яка подалавідзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Доводів, які спростовують висновки суду апеляційної інстанції або вказували б на порушення вимог норм матеріального та процесуального права касаційна скарга не містить.

У квітні 2021 року від ОСОБА_4 та його представника - адвоката Довгополої О. О., ОСОБА_3., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли відповіді на відзив на касаційну скаргу, в яких зазначено про підтримання касаційної скарги з посиланням на те, що відзив на неї є надуманим.

Вважають, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки спір по суті не вирішено.

Враховуючи склад родини малолітнього ОСОБА_7 - чотири особи, їх вселення в спірну квартиру є неможливим, тому що це зумовить порушення прав не тільки інших співвласників та їх родин, а й членів сім'ї малолітнього ОСОБА_7.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_4 та його представника - адвоката Довгополої О. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржене судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно зі статтею 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.

Частиною 3 статті 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тлумачення статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року в справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди повинні враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що відсутність конструкції (за наявності одночасно) у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3).

Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини 1 статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).

Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) вказано, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Судом установлено, що відповідно до висновку судової оціночно-будівельної та судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2017 року № 768/769-17 ринкова вартість 4/48 частин квартири АДРЕСА_1 складає 42 793,00 грн. Власнику 4/18 ідеальних частин квартири недостатньо площі 17,53 кв. м для виділення в натурі та обладнання окремої однокімнатної квартири в квартирі АДРЕСА_1 з прибудовою та тамбуром, загальна площа яких складає 78,9 кв. м, оскільки пункт
2.22 ДБН В.2.2-15-2005 передбачає нормативну площу для виділення окремої однокімнатної квартири не менше ніж 30 кв. м, зазначені обставини унеможливлюють виділення в натурі 4/18 частин спірної квартири.

Відповідно до висновку експерта № 691-19 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 12 березня 2020 ринкова вартість посімейного заселення АДРЕСА_2 та господарських будівель: сарай гараж "Б ", сарай "Л", вбиральня "М", на час оцінки складає 52 5215,00 грн.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна (стаття 71 ЦК України).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтями 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Апеляційний суд, встановивши, що висновку органу опіки та піклування про надання дозволу на позбавлення малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1,4/18 часток квартири АДРЕСА_1, з відповідною часткою господарських будівель і споруд та надання дозволу на зняття із зареєстрованого місця проживання малолітньої дитини, матеріали справи не містять, дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Таким чином, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і наданим ними доказам.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду викладеним у постановах, на які посилалася особа, що подала касаційну скаргу, прийнята з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_5 відчужив належну йому частку спірної квартири під час розгляду справи в суді не є підставою для скасування законного судового рішення, оскільки договір дарування недійсним судом не визнавався, заборони розпоряджатися квартирою суд не накладав.

Не є підставою для скасування судового рішення доводи касаційної скарги щодо невирішення судом питання повернення грошових коштів у розмірі 116 715,00 грн, які були перераховані позивачами за первісним позовом в якості компенсації за припинення права власності на депозитний рахунок, оскільки вирішення цього питання можливе шляхом ухвалення додаткового судового рішення в порядку, передбаченому статтею 270 ЦПК України.

Інші доводи заявників зводяться до незгоди із висновками суду, а також спростовуються встановленими обставинами справи, направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника - адвоката Довгополої Олени Олексіївни, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць