Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.11.2019 року у справі №2-2269/11

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 2-2269/11

провадження № 61-18962св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

боржник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць Андрій Андрійович,

стягувач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року у складі судді Мартинишин М. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А.

Скарга мотивована тим, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. перебуває виконавче провадження № 56658207 з примусового виконання виконавчого листа № 2/465/441/15 виданого Франківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року № 24/160-07К в розмірі 206 077,65 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 6 226 620,96 грн.

02 липня 2018 року приватним виконавцем Пиць А. А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

В рамках вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем було проведено опис та арешт квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та перебуває в іпотеці ПАТ «Універсал Банк» згідно договору іпотеки зареєстрованого в реєстрі за № 2812 від 15 жовтня 2017 року.

У зв`язку із тим, що з моменту відкриття виконавчого провадження пройшло більше шести місяців, а вищевказане майно не передано Державному підприємству «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), представник стягувача звернувся до приватного виконавця із відповідним запитом.

Із відповіді приватного виконавця від 12 грудня 2018 року стало відомо, що майно не передано на реалізацію у зв`язку з тим, що у квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, а тому він звернувся до органу опіки та піклування за отриманням відповідного дозволу.

Стягувач вважає, що такого дозволу непотрібно, оскільки має місце реалізація арештованого майна з прилюдних торгів у межах виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження та примусового виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, що призводить до порушення їх прав під час здійснення виконавчого провадження.

У зв`язку з викладеним ПАТ «Універсал Банк» просило зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. передати ДП «СЕТАМ» пакет документів для подальшої реалізації квартири АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено.

Зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. передати ДП «СЕТАМ» пакет документів для подальшої реалізації квартири АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 .

Судові рішення мотивовані тим, що ні Законом України «Про виконавче провадження», ні Законом України «Про іпотеку» не передбачено обов`язку державного виконавця на отримання дозволу органу опіки та піклування на здійснення відчуження нерухомого майна боржника, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні діти, та реалізація такого майна не ставиться в залежність від отримання/неотримання такого дозволу, тому допущена приватним виконавцем бездіяльність порушує права скаржника, як стягувача, оскільки ДП «СЕТАМ» не передано пакет документів для подальшої реалізації квартири АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 без правових підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували приписи статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». В матеріалах справи відсутні докази наявності згоди органів опіки та піклування на відчуження спірної квартири, право користування якою має неповнолітня дитина.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували положення статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 28 Інструкції з організації примусового виконання рішень, пунктів 3, 4 Порядку реалізації арештованого майна, Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті» та статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим порушені права заявника.

Положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті» та статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» прямо забороняють приватному виконавцю звертати стягнення на спірну квартиру (виконувати дії, спрямовані на примусову реалізацію спірної квартири) і виключають законну можливість зобов`язання виконавця здійснити дії, спрямовані на примусову реалізацію спірного майна.

Також, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи судове рішення посиланням на правові висновки Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року (справа № 2603/9804/12-ц), не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті», що свідчить про ухвалення судового рішення з порушенням норм матеріального права.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Франківського районного суду м. Львова.

Відкриваючи касаційне провадження у даній справі, суд виходив з того, що судове рішення за наслідками розгляду такої скарги в касаційному порядку буде мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

У листопаді 2019 року справу № 2-2269/11 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щона виконанні приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. перебуває виконавче провадження № 56658207 з примусового виконання виконавчого листа № 2/465/441/15 виданого Франківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року № 24/160-07К в розмірі 206 077,65 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 6 226 620,96 грн.

02 липня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка скерована боржнику для виконання та стягувачу для відома.

Із відповіді приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. від 12 грудня 2018 року № 3931 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 не була передана на реалізацію у зв`язку із тим, що у квартирі зареєстрована неповнолітня особа - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому 10 грудня 2018 року виконавець звернувся з заявою про надання дозволу на реалізацію даної житлової нерухомості у відділ «Служба у справах дітей» Франківського району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Згідно з частиною сьомою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» відповідно до якої держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Згідно пункту 1 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 ( далі - Порядку реалізації арештованого майна), реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Пунктом 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна визначено, що виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна визначено, що заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі):

- копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними;

- копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» - копія акта опису та арешту майна боржника;

- копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»);

- у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду;

- копії документів, що підтверджують наявність (відсутність) чинних обтяжень майна.

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 ( далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного (приватного) виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного (приватного) виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19) та від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно відповіді приватного виконавця квартира АДРЕСА_1 не була передана на реалізацію у зв`язку із тим, що у квартирі зареєстрована неповнолітня особа, а тому 10 грудня 2018 року виконавець звернувся з заявою про надання дозволу на реалізацію даної житлової нерухомості у відділ «Служба у справах дітей» Франківського району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

Враховуючи викладене, суди дійшли помилкового висновку про те, що такі дії приватного виконавця є неправомірними.

Згідно з пунктом 1 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень - ця Інструкція з організації примусового виконання рішень розроблена відповідно до вимог Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню.

Із системного аналізу даного підзаконного акту вбачається, що його завданням є визначення окремих питань організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, дотримання приватним виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження» та положень Закону України «Про іпотеку», яким не передбачено обов`язку виконавця отримувати дозвіл органу опіки та піклування для примусової реалізації іпотечного майна, не позбавляють виконавця обов`язку щодо організації виконання судового рішення способом, визначеним Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Тобто вирішуючи спірні правовідносини, які виникли у цій справі, суд першої інстанції належним чином не розібрався з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій встановили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права, а ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, а допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні скарги.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик