Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2021 року у справі №683/1216/16
Постанова КЦС ВП від 12.01.2022 року у справі №683/1216/16

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 683/1216/16

провадження № 61-5465св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

представник позивача - Крилова Олена Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів:

Янчук Т. О., Гринчука Р. С., Купельського А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 06 листопада 2007 року між банком

та відповідачем укладений договір про іпотечний кредит № HMSWGI0000001345, за умовами якого позичальник отримав кредит

у сумі 200 000,00 грн терміном до 06 листопада 2016 року та зобов'язувався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Зазначало, що позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином, станом на 14 квітня 2016 року заборгованість перед банком становила 424 471,92 грн, яка складалася

із: заборгованості за кредитом - 143 020,13 грн, заборгованості за процентами - 133 170,29 грн, пені - 109 693,14 грн, штрафів, передбачених умовами договору, - 38 588,36 грн. Відповідач добровільно сплатити заборгованість відмовлявся.

Ураховуючи зазначене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути

з ОСОБА_1 на користь банку суму заборгованості у розмірі

424 471,92 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 21 березня 2018 року у складі судді Бондарчук Л. А. позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором про іпотечний кредит від 06 листопада 2007 року № HMSWGI0000001345, яка утворилась станом на 14 квітня 2016 року, у сумі 385
883,56 грн, з яких: 143 020,13 грн - заборгованість за кредитом,

133 170,29 грн - заборгованість за процентами, 109 693,14 грн - пеня.

У задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення штрафу у розмірі 38 588,36 грн відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконував належним чином умов кредитного договору, починаючи з 2011 року у нього виникла прострочена заборгованість не лише за процентами, а й за тілом кредиту, тому станом на 14 квітня 2016 року утворилась заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами та пені.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення штрафу, що передбачено пунктом 6.6 договору про іпотечний кредит, суд першої інстанції вказав, що згідно зі статтею 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування

за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань

за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 21 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог змінено, зменшено суму заборгованості за договором про іпотечний кредит

від 06 листопада 2007 року № HMSWGI0000001345, яка утворилась станом на 14 квітня 2016 року та підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь

АТ КБ "ПриватБанк", до 362 971,01 грн (з яких заборгованість за тілом кредиту становить 120 107,58 грн).

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 21 березня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 та користь

АТ КБ "ПриватБанк" судового збору скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення.

Судовий збір, сплачений АТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 5 444,47 грн, компенсовано за рахунок держави.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2018 року у частині задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-38383св18).

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 21 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки банк 02 квітня 2012 року звертався з вимогою про дострокове стягнення заборгованості

за кредитним договором, а отже, банк змінив строки виконання зобов'язання, тому у банку були відсутні підстави для нарахування відсотків та неустойки після зазначеної дати. Відповідач після 02 квітня 2012 року вніс кошти на погашення заборгованості, загальна сума яких більша ніж його заборгованість перед банком станом на 02 квітня 2012 року, тому апеляційний суд вважав, що підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду,

АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував того,

що 05 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладена додаткова угода до зазначеного кредитного договору, згідно з якою відповідач отримав 41 322,33 дол. США. Саме внаслідок неналежного виконання зобов'язань за додатковою угодою від 05 серпня 2008 року банк 02 квітня 2012 року звернувся з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, та рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 серпня 2014 року у справі № 2-8/11, залишеним без зміни ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 16 січня 2015 року,

у задоволенні позову банку відмовлено, позов ОСОБА_1 задоволено, додаткову угоду від 05 серпня 2008 року визнано недійсною, зобов'язано банк перерахувати внесені позичальником платежі відповідно до умов договору від 06 листопада 2007 року.

Отже, банк 02 квітня 2012 року пред'являв вимоги про дострокове стягнення заборгованості за недійсною угодою, що відповідно до

статті 216 ЦК України не тягне за собою жодних правових наслідків.

Зазначає, що за договором про іпотечний кредит від 06 листопада 2007 року банк раніше не пред'являв вимог про дострокове стягнення боргу, а отже,

і не змінював порядок, умови та строк дії такого договору.

Вказує, що судові рішення підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому касаційну скаргу просить залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № HMSWGI0000001345, за умовами якого банк надав позичальнику кредит

у сумі 200 000,00 грн, а позичальник зобов'язувався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у сумі 200 000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 15 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.

Пунктом 2.4 зазначеного договору передбачено, що позичальник зобов'язується щомісячно до 6 числа кожного місяця, починаючи

з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором проценти ануїтетними платежами в сумі не менше 3 409,74 грн шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на відповідний рахунок. Останню сплату ануїтетного платежу здійснити не пізніше 06 листопада 2016 року.

Відповідно до пункту 6.4 договору про іпотечний кредит при непогашенні кредиту в строки, визначені підпунктами 1.1,2.4 цього договору, заборгованість у частині непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі нарахування процентів здійснюється згідно з пунктом 6.2 даного договору

з дати виникнення простроченої заборгованості.

Пунктом 6.2 договору визначено, що при порушенні позичальником зобов'язань з погашення кредиту, передбачених пунктом 1.1,6.4 цього договору, позичальник сплачує проценти за користування кредитом

у подвійному розмірі від зазначеного в пункті 1.1, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

При порушенні позичальником будь-кого зобов'язання, передбаченого підпунктами
2.4,6.2 договору, кредитор має право нарахувати,

а позичальник зобов'язується сплатити кредитору пеню в розмірі 0,15 від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки (пункт 6.4 іпотечного договору).

Із розрахунку, наданого АТ КБ "ПриватБанк", встановлено, що станом на

14 квітня 2016 року заборгованість за кредитом становить 424 471,92 грн,

з яких: 143 202,12 грн - заборгованість за кредитом, 133 170,29 грн - заборгованість за процентами, 109 693,14 грн - пеня, 38 588,36 грн - штраф відповідно до умов договору.

На підставі ухвали Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 березня 2017 року проведено судово-економічну експертизу та 29 вересня 2017 року складено висновок № 270/17-22, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 за договором від 06 листопада 2007 року станом на 06 листопада 2016 року та на день постановлення висновку

(як за відсотками, так і за тілом кредиту) відсутня. Станом на 06 листопада 2016 року існує переплата в сумі 3 020,34 грн.

Відповідач надав копії квитанції про сплату банку 28 ануітетних платежів на виконання вимог кредитного договору, укладеного 06 листопада 2007 року.

ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи довічно.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 20 серпня 2014 року у справі № 2-8/11 за позовом ОСОБА_1 до

АТ КБ "ПриватБанк" про визнання незаконним внесення змін до кредитного договору та за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 січня 2015 року залишено без змін, визнано недійсною угоду до договору про іпотечний кредит, укладеного між

АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 06 листопада 2007 року. Зобов'язано АТ КБ "ПриватБанк" провести перерахунок внесених ОСОБА_1 щомісячних платежів відповідно до умов договору про іпотечний кредит

від 06 листопада 2007 року. У задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Відповідно до наданих відповідачем квитанцій щодо сплати щомісячного ануїтетного платежу за іпотечним кредитним договором

від 06 листопада 2007 року № HMSWGI0000001345, відповідач, починаючи

з 06 квітня 2012 року до 04 листопада 2016 року, тобто після закінчення строку кредитування, продовжував сплачувати платежі в рахунок погашення заборгованості, а саме за 2012 рік (квітень - грудень) він сплатив ануїтетних платежів на загальну суму 30 129,22 грн, за 2013 рік сплачено 39 434,40 грн, за 2014 рік - 40 141,46 грн, за 2015 рік -

41 993,01 грн, за 2016 рік (січень - листопад) - 46 760,00 грн. Всього після закінчення строку кредитування відповідач у рахунок погашення заборгованості сплатив 198 458,09 грн (а. с. 50-61, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)

у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку"

за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У пункті 5.2.4 договору про іпотечний кредит передбачено, що кредитор має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту

в частині або в цілому, сплатити проценти за його користування та інші платежі, що належать до сплати за цим договором, а у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором або іпотечним договором, у тому числі, але не виключно,

у випадку, зокрема, прострочення сплати чергового платежу за кредитом та процентів за користування кредитом понад 2 місяці; використання кредиту на за цільовим призначенням; неподання позичальником, на вимогу кредитора, даних та інформації, що стосується його фінансового стану та стану предмета іпотеки за іпотечним договором, а також перешкоджання кредитору в здійсненні перевірки предмета іпотеки шляхом направлення повідомлення із зазначенням дати про дострокове розірвання договору.

Згідно з пунктом 6.3 договору про іпотечний кредит виконання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового повернення суми кредиту та інших платежів, відповідно до пункту 5.4 цього договору, повинно бути здійснено позичальником у строк, зазначений кредитором

у відповідній вимозі, але не пізніше 30 календарних днів з дати її отримання.

Відповідно до вимог пункту 6.5 договору про іпотечний кредит при непогашенні кредиту в строки, визначені пунктами 1.1,2.4 цього договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту нарахування процентів здійснюється згідно з пунктом 6.2 цього договору

з дати виникнення простроченої заборгованості.

Згідно з умовами договору про іпотечний кредит, за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк, АТ КБ "ПриватБанк" використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.

Судом встановлено, що 02 квітня 2012 року АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, у якому в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 листопада 2007 року № HMSWGI0000001345 у розмірі 49 393,90 дол. США просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 20 серпня 2014 року у справі № 2-8/11 за позовом ОСОБА_1 до

АТ КБ "ПриватБанк" про визнання незаконним внесення змін до кредитного договору та за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 січня 2015 року залишено без змін, визнано недійсною угоду до договору про іпотечний кредит, укладеного між

АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 06 листопада 2007 року. Зобов'язано АТ КБ "ПриватБанк" провести перерахунок внесених ОСОБА_1 щомісячних платежів відповідно до умов договору про іпотечний кредит

від 06 листопада 2007 року. У задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Апеляційний суд, врахувавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року, дійшов правильного висновку про те, що звернувшись до суду з таким позовом, кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, що підтверджується судовим рішенням, яким відмовлено АТ
КБ "ПриватБанк"

у задоволенні його позову.

Таким чином, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінило порядок, умови і строк дії кредитного договору.

На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти

за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Такий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 1 та 3 статті 549 ЦК України).

За змістом приписів параграфа 2 глави 49 ЦК України особливість пені

у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня

за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи

в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Отже, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими частиною 1 статті 260 ЦК України.

Позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо

за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Після дострокового стягнення заборгованості за кредитом пеня і проценти не нараховуються.

Хоча рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 серпня 2014 року і відмовлено АТ КБ "ПриватБанк"

у задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 29 вересня 2017 року № 270/17-22 заборгованість ОСОБА_1 за договором від 06 листопада 2007 року станом на 06 листопада 2016 року та на день постановлення висновку

(як за відсотками, так і за тілом кредиту) відсутня. Станом на 06 листопада 2016 року існує переплата в сумі 3 020,34 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 143 020,13 грн, оскільки

в матеріалах справи містяться надані відповідачем квитанції щодо сплати щомісячного ануїтетного платежу за іпотечним кредитним договором

від 06 листопада 2007 року № HMSWGI0000001345, відповідач з 06 квітня 2012 року до 04 листопада 2016 року, тобто після закінчення строку кредитування, продовжував сплачувати платежі в рахунок погашення заборгованості, а саме за 2012 рік (квітень - грудень) він сплатив ануїтетних платежів на загальну суму 30
129,22 грн, за 2013 рік сплачено 39 434,40 грн, за 2014 рік - 40 141,46 грн, за 2015 рік - 41 993,01 грн, за 2016 рік (січень - листопад) - 46 760,00 грн.

Всього після закінчення строку кредитування відповідач в рахунок погашення заборгованості сплатив 198 458,09 грн

(а. с. 50-61, т. 1).

Також апеляційний суд встановив, що станом на 02 квітня 2012 року заборгованість відповідача за кредитним договором від 06 листопада

2007 року № HMSWGI0000001345 складала 164 118,75 грн, з яких:

159 524,80 грн - заборгованість за тілом кредиту, 4 557,35 грн - заборгованість за відсотками, 36,60 грн - пеня, а всього

164 118,75 грн.

Встановивши, що ОСОБА_1 після закінчення строку кредитування, періодично сплачував платежі на погашення заборгованості за кредитом, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що строки позовної давності ним переривалися.

Розмір заборгованості на час закінчення строку кредитування (02 квітня 2012 року) становив 164 118,75 грн, а після закінчення строку кредитування відповідач в рахунок погашення заборгованості сплатив 198 458,09 грн, тому правильним є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк".

Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що за кредитним договором від 06 листопада 2007 року банк раніше не пред'являв вимог про дострокове стягнення боргу, а отже, і не змінював порядок, умови та строк дії такого договору, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях,

з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційної інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк