Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.05.2018 року у справі №756/11258/17

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 756/11258/17

провадження № 61-24443св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року у складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позов обґрунтований тим, що 15 лютого2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики, згідно з яким відповідачу надано у позику грошові кошти у розмірі 60 000,00 дол. США, які він зобов'язався повернути до 01 квітня 2017 року, що підтверджується борговою розпискою. Відповідач умови договору не виконав, кошти у встановлений договором строк не повернув. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27 лютого 2018 року просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 99 499,00 дол. США (що еквівалентно - 2 786 977,91 грн), з яких: основний борг - 60 000,00 дол. США (що еквівалентно - 1 680 600,00 грн); проценти за користування позикою - 38 123,50 дол. США (що еквівалентно - 1 067 839,23 грн); три проценти річних від простроченої суми боргу - 1 375,89 дол. США (що еквівалентно - 38 538,68 грн), а також стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 58 165,26 грн (т. 1, а. с. 218-221).

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2017 року заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер: 3223151000:04:060:002, площею 0,5003 га, яка розташована АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 34-35).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 відхилено, ухвалу Оболонського районного суду м.

Києва від 18 вересня 2017 року про забезпечення позову залишено без змін.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року позов задоволено, стягнено з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 60 000,00 дол. США, проценти за користування позикою - 2 920,00 дол. США, три проценти річних - 685,48 дол. США, судовий збір - 8 000,00 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду задоволено. Скасовано заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року, клопотання відповідача про зміну заходів забезпечення позову задоволено, скасовано захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:060:002 площею 0,5003 га, яка розташована АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3221883600:21:007:0152 площею 1,0791 га, яка розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський район, Козаровицька сільська рада, (т. 1,а. с. 151-154).

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 01 березня 2018 року, задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів. Забезпечено докази шляхом огляду змісту переписки позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, яка здійснювалася за допомогою мобільного додатка "Viber" (провадження 2-з/756/26/18, а. с. 14-17).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 60 000,00 дол. США, три процентирічних за порушення грошового зобов'язання - 1 375,89 дол. США, судовий збір - 9 535,26 грн, витрати, пов'язані з проведенням експертизи, - 2 250,24 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносиниз договору позики, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання за договором позики у позивача виникло право на стягнення з боржника трьох процентіврічних від простроченої суми боргу відповідно до статті 625 ЦК України. Щодо позовних вимог про стягнення шести процентівза користування позикою, суд виходив з того, що розписка не містить посилання на досягнення між сторонами згоди щодо сплати процентів за користування позикою. Зміст переписки позивача та відповідача, яка здійснювалася за допомогою мобільного додатка "Viber", не дає підстав дійти однозначного висновку, що сторони погодили проценти за користування позикою у розмірі шести процентів.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази про понесені позивачем судові витрати, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 9 535,26
грн судового збору та 2 250,00 грн витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив докази у справі та надав їм належну оцінку.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції взяв до уваги правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, та зазначив, що розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо вона засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2

18 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтованатим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суди не врахували зміст переписки позивача та відповідача, яка здійснювалась за допомогою мобільного додатка "Viber". Переписка у період з 15 лютого 2017 року до 11 квітня 2017 року є підтвердженням того, що між сторонами існувала домовленість про спільну діяльність з метою одержання прибутку та його розподілу пропорційно вкладів, унесених у спільну діяльність.

Суди проігнорували клопотання про залучення як свідка ОСОБА_5 для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Суди не врахували статтю 202 ЦК України, згідно з якою правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Між сторонами укладено договір про спільну діяльність у спрощений спосіб, шляхом обміну електронними повідомленнями.

У касаційній скарзі з посиланням на статті 207, 638, 639, 640, 642, 1130, 1131 ЦК України відповідач вказує на те, що між сторонами було укладено договір про спільну діяльність у спрощений спосіб, шляхом обміну електронними повідомленнями.

Аргументи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, просить її відхилити, залишити без змін судові рішення.

Між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 15 лютого 2007 року.

Клопотання про виклик свідка відповідач подав у судовому засіданні під час розгляду справи по суті. На момент подання цього клопотання справа розглядалася судом протягом одного року. Відповідач не обґрунтував, чому він не міг подати це клопотання раніше.

Твердження відповідача про укладення між сторонами договору про спільну діяльність спростовується матеріалами справи та спрямоване на ухилення від виконання зобов'язань за договором позики.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 15 лютого 2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачеві грошові кошти у розмірі 60 000,00 дол. США строком до 01 квітня 2017 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою (т. 1, а. с.8). Згідно зі змістом розписки від 15 лютого 2017 року ОСОБА_2 отримано від ОСОБА_1 позику у розмірі 60 000,00 дол. США із зобов'язанням повернення.

Умови щодо розміру процентів та способу їх стягнення за користування позикою в розписці не зазначено.

З моменту укладення договору до дня звернення до суду відповідач коштів не повернув.

Згідно з висновком судового експерта КНДЕКЦ МВС України від 10 вересня 2018 року № 8-4/1273 рукописний текст розписки ОСОБА_2 від 15 лютого 2017 року виконаний ОСОБА_2, підпис від імені ОСОБА_2 у розписці ОСОБА_2 від 15 лютого 2017 року, виконаний ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 135-139).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановив, що відповідач не виконав умов укладеного з ОСОБА_1 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів ОСОБА_2 підтвердив у поданій заяві про закриття кримінального провадження (т. 2, а. с. 60-68).

Суди виходили з того, що ОСОБА_2 не надав доказів, що між ним та позивачем виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не з договору позики грошових коштів, оскільки вказана розписка містить відомості, що відповідач отримав кошти із зобов'язанням повернення, а не отримав їх на іншій підставі, зокрема для здійснення спільної діяльності у визначеній сумі.

Суди надали належну оцінку змісту розписки та дійшли обґрунтованого висновку, що факт наявності розписки, у якій позичальник зазначив про отримання коштів та скріпив її своїм підписом, свідчить про реальний характер договору позики, а переписка у мобільному додатку "Viber" не є належним та допустим доказом у цій справі відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80, 81 ЦПК України та не спростовує встановлені обставини.

Доводи касаційної скарги, що суди проігнорували клопотання про виклик свідка ОСОБА_5, є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно із частиною 2 статті 78 ЦПК УКраїни обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може гуртуватися на свідченнях свідків.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам апеляційної скарги, що суд не викликав у судове засідання свідка на підтвердження укладення договору про спільну діяльність, зазначивши, що це клопотання було вирішене в судовому засіданні 27лютого 2018 року.

Верховний Суд зазначає, що заперечення факту укладення договору позики у формі розписки не може ґрунтуватися на показаннях свідків.

Отже, доводи касаційної скарги, що суд проігнорував клопотання про виклик свідка, є необґрунтованими з огляду на змагальність цивільного судочинства: цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України), обов'язок доказування покладається на сторін (частина 1 статті 80 ЦПК України.

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які спрямовані на незгоду з судовими рішеннями у справі та переоцінку доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко