Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.06.2019 року у справі №192/452/18

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 192/452/18

провадження № 61-9506св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач -акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області в складі судді Стрельникова О. О. від 26 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., від 10 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що 28 лютого 2006 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком відповідно до Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua складає договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 28 лютого 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 72 995,47 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 885,43 грн, проценти за користування кредитом - 62 058,06 грн, заборгованість по пені та комісії, у сумі 4 099,81
грн, а також нараховані відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг штраф у сумі 500 грн (фіксована частина) і в сумі 3 452,17
грн (процентна складова).

Ураховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 28 лютого 2018 року в розмірі 72 995,47 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у порушення вимог статті 81 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів укладення між сторонами 28 лютого 2006 року кредитного договору в розмірі 6 000 грн. Натомість з доданої до позову копії заяви встановлено, що відповідач звернулася до банку 03 жовтня 2006 року і просила надати їй кредитну картку зі встановленим лімітом 1 600 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" відхилено, заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками, яких дійшов суд першої інстанції та вказав, що будь-яких доказів того, що між сторонами укладався договір 28 лютого 2006 року, матеріали справи не містять. Посилаючись на положення частини 1 статті 1050, 526, 527, 530 ЦК України, вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору підписавши заяву-анкету, оскільки банк не надав суду докази, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У травні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суд надав неправильну оцінку зібраним доказам. Посилаючись на положення статті 81 ЦПК України вказує, що обов'язок доказування лежить на сторонах, тоді як відповідач розмір заборгованості не оспорила, контрозрахунок не надала, факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами банку не заперечувала. Посилаючись на положення статті 204 ЦК України, вказував на презумпцію правомірності договору, оскільки всі права, набуті сторонами за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Суди не надали належної правової оцінки доказам на підтвердження укладення кредитного договору та виконання його умов відповідачем та розрахунку заборгованості.

Посилаючись на Умови і правила, вказує, що відповідач 03 жовтня 2006 року підписала типову Анкету-заяву про приєднання, як клієнт, який раніше ідентифікований за зарплатним рахунком, що був відкритий 28 лютого 2006 року, тобто з моменту підписання відповідачем заяви, між банком та нею як клієнтом в порядку вимог частини 1 статті 634 ЦК України укладений кредитний договорі шляхом приєднання. Вказує, що суди не дослідили надані банком розрахунки заборгованості, з яких вбачається, що відповідач частково сплачувала борг, тобто визнавала його.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 жовтня 2006 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк" та зазначила особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім'я по-батькові, серію та номер паспорту, адресу проживання, контактну інформація, інформацію про працевлаштування, підписи клієнта та працівника банку (а. с. 11).

З анкети-заяви, встановлено, що ОСОБА_1 виявила бажання отримати кредитну картку: тип картки НОМЕР_1, валюта: гривня; тип кредитного ліміту: фінансовий; сума кредитного ліміту: 1 600 грн.

У березні 2018 року АТ КБ "ПриватБанк" звернувся з позовом до суду, в якому вказав, що між банком та ОСОБА_1 28 лютого 2006 року укладено договір № б/н, на підставі якого відповідач отримала кредит у сумі 6 000 грн.

Сума боргу, відповідно до розрахунку наданого банком, становила 72 995,47 грн, з яких: 2 885,45 грн - заборгованість за кредитом, 62 058,06 грн - заборгованість за процентами, 4 099,81 грн - заборгованість по пені та комісії, штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг штраф у сумі 500 грн (фіксована частина) і в сумі 3 452,17 грн (процентна складова).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

03 жовтня 2006 року ОСОБА_1 підписавши заяву клієнта, раніше ідентифікованого за рахунком/карткою № НОМЕР_2 відкритої 28 лютого 2006 року погодилась, що сума кредитного ліміту визначена банком у розмірі 1 600 грн, базова процентна ставка визначена у розмірі 36% із розрахунку 360 днів на рік та строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти (а. с. 11).

Однак у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, укладеним між ним та ОСОБА_1, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт і Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт і Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту банку належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 липня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (05 жовтня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1 шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Вказані обставини свідчать про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" 4 099,81 грн - заборгованості за пенею та комісією; 500 грн - штрафу (фіксована частина); 3 452,17 - штрафу (процентна складова) за порушення умов договору у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у заяві від 03 жовтня 2006 року, оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1 , 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку щодо відсутності договірних відносин між банком та ОСОБА_1, оскільки не звернув уваги, що 03 жовтня 2006 року ОСОБА_1 уклала кредитний договір з банком, як клієнт, який раніше ідентифікований за зарплатним рахунком, що був відкритий 28 лютого 2006 року. Тобто, 03 жовтня 2006 року клієнт банку (ОСОБА_1), після відкриття картрахунку, отримання картки, звернулася із заявою та документами, після отримання яких банк провів перевірку наданих документів та прийняв рішення про можливість видачі кредитного ліміту на платіжну карту в розмірі 1 600 грн із встановленням процентної ставки у розмірі 36% на рік, визначенням порядку внесення платежів та визначенням строку дії карткового ліміту (а. с. 11 зворот). При цьому сторони погодили, що погашення заборгованості відбуватиметься, зокрема, шляхом списання банком коштів з дебетної карти № НОМЕР_2 (раніше відкритий рахунок), а суди не перевірили доводи заявника щодо часткової сплати боргу ОСОБА_1, способом, визначеним у заяві від 03 жовтня 2006 року (поповнення рахунку, чи списання банком коштів з дебетної карти № НОМЕР_2).

Крім того, відповідач відзиву на позов не подавала, заперечень на апеляційну скаргу Банку не подавала, тому висновки судів, що ОСОБА_1 кредитні кошти не отримувала, ґрунтуються на припущеннях суду, що заборонено частиною 6 статті 81 ЦПК України.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів: кредитного ліміту, погодженого сторонами в анкеті-заяві в сумі 1 600
грн.

Водночас, з анкети-заяви вбачається, що сторони узгодили також і розмір процентної ставки 36 % річних, а тому підлягає стягненню, крім основаної суми кредиту 1 600 грн (зазначеної в анкеті-заяві), також сума процентів у розмірі 62
058,06 грн, згідно розрахунку банку, не оспореного відповідачем.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення кредитної заборгованості в розмірі погодженого сторонами ліміту - 1 600 грн та процентів у розмірі 62 058,06 грн, а всього: 63 658,06 грн підлягає задоволенню.

Судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 суми погодженого кредитного ліміту в сумі 1600 грн та нарахованих процентів у сумі 62 058,06 грн та задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У пункті 1 частини 2 статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

У зв'язку із частковим задоволенням касаційної скарги та частковим задоволенням позову щодо стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 63 658,06
грн - що становить 87,2 % від суми позову, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ КБ "ПриватБанк" документально підтверджені судові витрати сплачені банком при поданні позову, апеляційної та касаційної скарг (1 762 грн + 2 643
грн + 3 524 грн), у розмірі задоволеної частини, що становить 6 914,10 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року скасувати в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованості за кредитним лімітом у розмірі 1 600 грн та процентів у розмірі 62 058,06 грн, а всього: 63 658,06 грн.

В іншій частині рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" судовий збір сплачений за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 6 914,10 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р.

А. Лідовець