Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 331/369/17

провадження № 61-18026св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», подану її представниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Світлицької В. М., та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

Вимоги позову обґрунтовував тим, що з 28 квітня 1984 року по 17 квітня 2012 року він працював у Відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» Державного підприємства «Придніпровська залізниця».

При звільненні підприємство було зобов`язане виплатити йому компенсацію за невикористані 275 діб домашнього відпочинку як надурочної роботи, тобто в подвійному розмірі від годинної ставки.

Враховуючи те, що годинна ставка складала 15,11 грн, підприємство мало виплатити йому за 2 200 годин 66 484 грн, однак фактично виплачено компенсацію у сумі 43 708,50 грн за 275 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний.

Зазначав, що вказана сума грошових коштів розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку. Такі дії щодо виплати йому заробітної плати за невикористані дні домашнього відпочинку позивач вважає незаконними, оскільки цей час згідно із нормами чинного законодавства має бути оплачений у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи.

За таких обставин просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з виплати заробітної плати за 275 діб невикористаного часу домашнього відпочинку в сумі 22 775,50 грн та витрати по оплаті правової допомоги у сумі 2 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати за невикористаний час домашнього відпочинку в сумі 22 775, 50 грн та витрати за правову допомогу у сумі 2 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у 2012 році середньорічна норма робочого часу складала 166,86 годин, а годинна тарифна

ставка - 15,11 грн. Позивач працював за 8-годинним графіком, у зв`язку з чим йому має бути компенсовано 2 200 годин невикористаного відпочинку. Суд першої інстанції зазначив, що сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється шляхом множення кількості годин на годинну ставку в подвійному розмірі, що становить 66 484 грн. ОСОБА_1 за 275 діб невикористаного відпочинку виплачено 43 708,50 грн. Отже відповідач не виплатив позивачу компенсацію за невикористаний час домашнього відпочинку у повному обсязі, тому на користь останнього підлягає стягненню недоплачена частина компенсації за невикористаний час домашнього відпочинку в сумі 22 775,50 грн.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 квітня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вважав, що вони відповідають матеріалам справи та вимогам норм матеріального права, застосованим судом до спірних правовідносин правильно.

У червні 2017 року представники ПАТ «Українська залізниця» - Мардарь Р. О. та Роговий С. П. подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Мотивуючи касаційну скаргу, заявники вказували, що невикористаний час відпочинку, належний позивачу за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунком встановленого місячного окладу чи без оплати.

Зазначили, що позивач звільнився з роботи у 2012 року, а позов до суду пред`явлено у січні 2017 року, у зв`язку із чим він без поважних причин пропустив тримісячний строк, встановлений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Також вказували, що, в порушення вимог статті 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень, позивачем не доведено факту того, що він працював у надурочний час.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та ухвалою цього ж суду від 13 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У серпні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанції, просила суд відхилити касаційну скаргу, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 28 квітня 1984 року працював на посаді механіка вагона-транспортера у Відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» Державного підприємства «Придніпровська залізниця».

Згідно з пунктом 1.1 Положення про відокремлений структурний підрозділ «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» вагонне депо є відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи.

Відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п`ятиденним робочим тижнем.

Суди встановили, що 17 квітня 2012 року позивач звільнився з вказаної посади на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв`язку з переведенням до філії Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» Державного підприємства «Дніпровська залізниця». При звільненні ОСОБА_1 згідно з довідкою депо за невикористаний час домашнього відпочинку - 275 діб - сплачена грошова компенсація на загальну суму 43 708,50 грн.

Встановлені судом обставини щодо кількості невикористаних ОСОБА_1 діб домашнього відпочинку сторони не заперечували.

Спір між сторонами у справі виник через застосування кожним з них різного підходу до обчислення компенсації за дні відпочинку.

Відповідно до статті 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Пунктом 4.1 Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» визначено, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується Правилами внутрішнього трудового розпорядку та наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов`язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів» (далі - Наказ № 40-Ц).

Згідно з пунктом 1.1 Наказу № 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Пунктами 1.3, 1.7 Наказу № 40-Ц визначено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

При роботі потурно пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, слід визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні

1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників відокремленого структурного підрозділу «Вагонного депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п`ятиденним робочим тижнем.

Відповідно до статті 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що при звільненні ОСОБА_1 йому повинна бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Зі штатного розпису робітників Відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» суди попередніх інстанцій встановили, що з 1 лютого 2012 року тарифний оклад механіка вагона-транспортера зчленованого типу складав 2 521 грн.

Згідно з розпорядженням Укрзалізниці від 27 березня 2014 року № ЦЗЕ 11\184 «Щодо обліку та оплати праці працівникам, що працюють з підсумковим обліком робочого часу» працівникам, оплата праці яких провадиться за посадовими окладами, для оплати надурочних годин роботи, роботи у святкові та вихідні дні, а також вечірніх та нічних годин, розраховується годинна тарифна ставка, виходячи з встановленого середньомісячного посадового окладу та середньомісячної кількості годин за нормою облікового періоду.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у 2012 році середньорічна норма робочого часу склала 166,8 годин (2001 година/12=1668,8). Годинна тарифна ставка складає 15,87 грн (2 647 грн посадового окладу/166,8 годин). ОСОБА_1 працював за восьмигодинним графіком, у зв`язку з чим йому повинна бути компенсовано 2 264 години невикористаного відпочинку (283 доби*8 годин). Сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється шляхом помноження 2 200 годин на годинну ставку в сумі 15,11 грн в подвійному розмірі, що разом становить 66 484 грн.

Встановивши, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 виплатив йому частину вказаної суми у розмірі 43 708,50 грн, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача не сплаченої відповідачем суми компенсації у розмірі 22 775,50 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що невикористаний час відпочинку, належний за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунком встановленого місячного окладу чи без оплати є безпідставними, оскільки відповідно до частини четвертої статті 106 КЗпП України компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Посилання заявників на неврахування судами пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, відхиляються касаційним судом, оскільки цією статтею визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено факт його роботи у надурочний час фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 400 ЦПК України.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», подану її представниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О. В. Ступак

Г. І. Усик