Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.06.2020 року у справі №720/1394/19

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 720/1394/19

провадження № 61-8855св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

представник відповідача - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Сімків Євгенія Вікторівна, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня

2020 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Владичана А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ
КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 22 вересня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом

з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Вказував на те, що свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі і надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за договором.

У зв'язку з порушеннями ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором станом на 10 травня 2019 року у відповідача утворилася заборгованість у сумі 15 148,70 грн, яка складається із: основна заборгованість - 0,00 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 119,76 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом -

0,00 грн, заборгованість за пенею - 10 531,38 грн, пеня за несвоєчасне сплату боргу на суму від 100 грн - 3 300,00 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00
грн, штраф (процентна складова) - 697,56 грн.

Ураховуючи зазначене, АТ КБ "ПриватБанк" просив стягнути

з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 15 148,70 грн.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто, на час укладення договору кредиту (22 вересня 2010 року) і підписання заяви-анкети він був неповнолітнім. Вказаний кредитний договір було укладено з неповнолітньою фізичною особою, яка мала неповну цивільну дієздатність. Докази щодо надання згоди батьками ОСОБА_1 на укладення цього кредитного договору в АТ
КБ "ПриватБанк" відсутні. Вважав, що укладений кредитний договір не відповідає вимогам частини 2 статті 203 ЦК України, а тому повинен бути визнаний судом недійсним.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 22 вересня 2010 року, укладений між ним та АТ КБ "ПриватБанк".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області

від 17 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Зустрічний позов задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір від 22 вересня 2010 року, укладений між АТ
КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладання спірного кредитного договору ОСОБА_1 був неповнолітнім, а тому вказаний правочин є недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2019 року скасовано.

Позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором від 22 вересня 2010 року у розмірі 119,76 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щобанк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при укладенні договору

з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", та повідомив споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умов, які вважав узгодженими банк, тому з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню лише заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 119,76 грн. Наявнівсть вказаної заборгованості ОСОБА_1 не спростував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Сімків Є. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 12 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що на час підписання анкети-заяви на видачу кредиту ОСОБА_1 був неповнолітнім.

Підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19).

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 вересня 2010 року між ПАТ "ПриватБанк", правонаступником якого

є АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви (а. с. 10).

Відповідно до умов вказаного договору 31 березня 2014 року ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт в розмірі 2 000,00 грн на картковий рахунок. Строк дії кредитної картки до лютого 2018 року.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 10 травня 2019 року банком нарахована заборгованість у сумі 15 148,70 грн, яка складається із: основної заборгованості - 0,00 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 119,76 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 0,00 грн, заборгованості за пенею - 10 531,38 грн, пені за несвоєчасне сплату боргу на суму

від 100 грн - 3 300,00 грн, штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн, штрафу (процентна складова) - 697,56 грн (а. с. 7-9).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Сімків Є. В., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір,

в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 у 2010 році отримав картку для отримання стипендії, кредитний ліміт у розмірі 2 000,00 грн відповідачу встановлено 31 березня 2014 року, тобто після досягнення

ОСОБА_1 повноліття, перша операція за вказаною карткою була здійснена 03 квітня 2014 року, дійшов правильного висновку про те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним не підлягають задоволенню.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, просив у тому числі, крім суми кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір

і порядок нарахування, крім самого розрахунку простроченої кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку як невід'ємні частини спірного договору.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що саме ці Умови та Тарифи розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи відповідну заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків

і неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Тарифи, Умови та правила банківських послуг, які діяли для всіх, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Підстави вважати, що сторони обумовили відсотки за користування кредитом та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань відсутні.

Отже, ці Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою-споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - ~law45~).

Згідно з ~law46~поживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийнятій 09 квітня 1985 року №39/248 на

106-му пленарному засіданні, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах Верховний Суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Правильним є висновок апеляційного суду про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених ~law48~, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131св19).

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Судом встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ "ПриватБанк", заборгованістьі ОСОБА_1 станом на 10 травня 2019 року становить 15
148,70 грн, яка складається з: основної заборгованості - 0,00 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 119,76 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом -

0,00 грн, заборгованості за пенею - 10 531,38 грн, пені за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн - 3 300,00 грн, штрафу (фіксована

частина) - 500,00 грн, штрафу (процентна складова) - 697,56 грн (а. с. 7-9).

Відповідно до виписки заборгованості, наданої банком, за період

з 22 вересня 2010 року до 22 січня 2020 року станом на 31 січня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 становила 1 649,85 грн, 19 лютого 2015 року відповідач поповнив картку на 1 702,00 грн, сума коштів, яка залишилася на картковому рахунку ОСОБА_1 після відрахувань банку - 52,11 грн. Інформації про те, що після повернення кредитних коштів ОСОБА_1 продовжував користуватися картковим рахунком вказана виписка не містить (а. с.167-170).

Ураховуючи зазначене, висновок апеляційного суду про стягнення

з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 119,76 грн є помилковим.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Сімків Є. В., просить суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь судовий збір

у розмірі 3 824,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі

10 000,00 грн.

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

У суді апеляційної інстанції із ОСОБА_1 було стягнуто судовий збір

у розмірі 1 190,56 грн, за подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 681,60 грн, що підтверджується відповідними квитанціями, тому вказані суми коштів підлягають стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь, оскільки колегія суддів скасовує рішення суду апеляційної інстанції у частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 119,76 грн та відмовляє у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" у цій частині.

Клопотання ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" витрат на правичу допомогу не підлягає задоволенню, оскільки він не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язаних з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково

і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення

є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Сімків Євгенія Вікторівна, задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року

в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 119,76
грн скасувати.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 119,76 грн відмовити.

В іншій частині постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції,

у розмірі 1 190 (одна тисяча сто дев'яносто) гривень 56 (п'ятдесят шість) копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 (шістдесят) копійок.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Сімків Євгенія Вікторівна, про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк