Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2019 року у справі №554/504/18

Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 554/504/18-ц

провадження № 61-6850св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Панченка О. О., Триголова В. М., від 26 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1,

в якому, крім нього та його дружини, також проживають їхня спільна

донька - ОСОБА_3, онука - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та чоловік доньки - ОСОБА_2 Вказував, що відповідачі систематично порушують правила взаємного проживання в одному домоволодінні, принципи добросусідства, взаємної поваги та людяності.

Вони постійно створюють конфліктні ситуації, внаслідок чого йому довелося неодноразово звертатися до правоохоронних органів для їх врегулювання.

Їхні негативні висловлювання на його та дружини адресу призвело

до погіршення як фізичного, так і психічного стану здоров'я. Такими тривалими неправомірними діями відповідачів йому було завдано моральної шкоди.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд виселити

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з належного йому

на праві приватної власності домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, а також стягнути з них на його користь на відшкодування завданої моральної шкоди 100 тис. грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави у складі судді Тімошенко Н. В. від 26 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

з жилого будинку, розташованого по АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, районний суд, керуючись нормами ЦК України щодо захисту права власності, виходив із того, що відповідачі систематично порушують правила взаємного проживання

в одному домоволодінні, принципи добросусідства, взаємної поваги

та людяності. Унаслідок неправомірних дій відповідачів, які виразилися

в неодноразових образливих висловлюваннях на адресу власника домоволодіння та порушення правил добросусідства, позивачеві завдана моральна шкода, яка полягала у його душевних стражданнях, а тому суд, врахувавши принципи розумності та справедливості, стягнув з відповідачів на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 20 тис. грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави

від 26 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл с удових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що виселення є категорією житлового законодавства і слід, крім іншого, застосовувати положення статті 116 ЖК УРСР, яка відповідає підставам позову. При цьому позивачем не доведено, що виклики правоохоронних органів спричинені саме порушенням відповідачами правил співжиття

у сфері житлових відносин, не надано доказів притягнення відповідачів до відповідальності, а також того, що по відношенню до відповідачів раніше вживалися заходи попередження або громадського впливу, але вони не дали позитивних результатів. Крім того, не доведено, що ушкодження здоров'я дружини позивача спричинені саме неналежною поведінкою відповідачів у сфері житлових відносин та порушенням ними правил добросусідства. У зв'язку з відсутністю підстав щодо задоволення позовних вимог про виселення відсутні також підстави щодо стягнення моральної шкоди. Також апеляційний суд зазначив, що доводи відповідачів

в апеляційній скарзі про неналежне повідомлення їх про час і місце судового засідання знайшли своє підтвердження, що є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення (пункт 3 частина 3 стаття 376 ЦПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Октябрського районного суду м.

Полтави.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не оцінив та не врахував усіх обставин справи. Він є власником житлового будинку, в якому проживають відповідачі, які систематично ігнорують правила взаємного співіснування в одному домоволодінні з власником, фундаментальні принципи добросусідства, взаємної поваги та людяності, не оплачують комунальні послуги.

Про це свідчать постійні негативні нелексичні висловлювання на його та дружини адресу, що принижує їх честь і гідність та призвело до викликів правоохоронних органів. Зазначені обставини вплинуло на їх з дружиною стан здоров'я, що підтверджується виписками з амбулаторної медичної картки. Також апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 проживає у будинку без належної на те правової підстави, без поваги до власника домоволодіння та його сім'ї. При цьому ОСОБА_2 має інше місце проживання, де зареєстрований, а саме по АДРЕСА_2.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ОСОБА_4 на касаційну скаргу, в якому

зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Вони вселилися у домоволодіння позивача за його згоди, а тому проживають

у ньому на законних підставах.

Доводи особи, яка подала заперечення на відзив

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшло заперечення ОСОБА_1 на відзив ОСОБА_2, в якому зазначено, що доводи останнього нічим не підтвердженні, є перекручуванням фактів, він особисто, як

власник домоволодіння за договором дарування, на вселення відповідачів

у його житловий будинок не давав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване

рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального

та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Статтею ЖК УРСР установлено, що членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ЖК УРСР. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Зі змісту позову вбачається, що його правовою підставою є стаття 116 ЖК УРСР.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичними порушеннями правила співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського спливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня

1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" судам роз'яснив, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ, тощо.

З огляду на викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів, що виклики правоохоронних органів спричинені саме порушенням відповідачами правил співжиття, не надав доказів притягнення відповідачів до відповідальності, а також того, що по відношенню до відповідачів раніше вживалися заходи попередження або громадського впливу, але вони не дали позитивних результатів. Крім того, не доведено, що ушкодження здоров'я дружини позивача спричинені саме неналежною поведінкою відповідачів та порушенням ними правил добросусідства.

Посилання касаційної скарги на те, що відповідачі не оплачують комунальні послуги не є підставою для їх виселення, оскільки це не перешкоджає позивачу звернутися до суду з позовом до відповідачів про стягнення

витрат на сплачені житлово-комунальні послуги.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваної постанови апеляційного суду не впливають, оскільки виселення з підстави, передбаченої статтею 116 ЖК УРСР, не доведена, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Д. Д. Луспеник