Історія справи

Постанова

Іменем України

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 295/5195/20

провадження № 61-6631св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2020 року в складі судді Стрілецької О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просило стягнути з них у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором № 52107С47 від 26 квітня 2007 року, яка виникла станом на 27 квітня 2020 року, а саме проценти в сумі 2 639, 64 доларів США, основний борг за кредитом у розмірі 862 662, 39 грн, проценти в сумі 516 709, 13 грн, пеню у розмірі 52 606, 59 грн, три проценти річних у сумі 19 068, 28 грн та інфляційні втрати в розмірі 23 240, 37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 квітня 2007 року між АТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 52107С47, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 49 000 доларів США, який зобов`язався повернути у строк до 26 квітня 2028 року та сплатити проценти за користування кредитом. Виконання зобов`язань за цим кредитним договором забезпечено договором поруки від 26 квітня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у результаті чого виникла заборгованість за кредитним договором, АТ «Укрексімбанк» просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором № 52107С47 від 26 квітня 2007 року (в редакції договору про внесення змін від 03 лютого 2017 року) станом на 27 квітня 2020 року: основний борг за кредитом в сумі 862 662, 39 грн, проценти в розмірі 516 709, 13 грн, пеню в сумі 52 606, 59 грн; прострочені проценти в розмірі 2 639, 64 доларів США.

У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення кредиту, процентів та пені є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідачів в солідарному порядку.

Водночас суд першої інстанцій дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, з огляду на те, що такі вимоги банку заявлені в межах строку дії кредитного договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, АТ «Укрексімбанк» звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Укрексімбанк» залишено без задоволення, а заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2020 року без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2021 року АТ «Укрексімбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в частині залишених без задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми статей 625, 1050 та 1048 ЦК України, зокрема не врахували, що жодна з цих норм не передбачає альтернативності нарахування лише процентів за договором або лише відповідальності за статтею 625 ЦК України, внаслідок чого безпідставно відмовили в задоволенні позову в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Судові рішення в частині позовних вимог про стягнення основного боргу за кредитом, процентів та пені в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

26 травня 2021 року справа № 295/5195/20 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 26 квітня 2007 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є АТ «Укрексімбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 52107С47, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 49 000 доларів США строком до 26 квітня 2028 року зі щомісячною сплатою процентів за користування кредитом у валюті кредиту в розмірі річної процентної ставки, яка визначається наступним чином: ставка LIBOR(12m) +7, 17%, але не нижче 12, 50 % річних.

03 лютого 2017 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір № 52107С47-3 про внесення змін до кредитного договору № 52107С47 від 26 квітня 2007 року, погоджено новий графік надання та погашення кредиту.

Згідно з меморіальним ордером № 3841 від 03 лютого 2017 року ОСОБА_1 отримав 31 824, 56 доларів США для рефінансування заборгованості.

Видача кредиту в гривні на суму 891 087, 68 грн відповідно до договору № 52107С47-3 від 03 лютого 2017 року про внесення змін до кредитного договору № 52107С47 від 26 квітня 2007 року підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 та випискою по рахунку № НОМЕР_2 .

З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 26 квітня 2007 року між АТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, а 03 лютого 2017 року між ними підписано додатковий договір № 52107Р6-1 до договору поруки.

На підтвердження розміру заборгованості позивач надав суду розрахунок заборгованості згідно з умовами кредитного договору № 52107С47 від 26 квітня 2007 року (у редакції договору про внесення змін № 52107С47-3 від 03 лютого 2017 року), яка утворилась станом на 27 квітня 2020 року, відповідно до якого основний борг за кредиту становить 862 662, 39 грн, проценти - 516 709, 13 грн, прострочені проценти - 2 639, 64 доларів США, пеня - 52 606, 59 грн, три проценти річних - 19 068, 28 грн, інфляційні втрати - 23 240, 37 грн.

26 лютого 2020 року банк направив на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення-вимоги про дострокове повернення кредиту та погашення боргу за кредитним договором, які були отримані адресатами 26 березня 2020 року та 27 березня 2020 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16.

Установивши, що три проценти річних та інфляційні втрати нараховані позивачем у межах строку дії кредитного договоруза період до прострочення виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність підстав для їх стягнення з відповідачів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, фактично зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.

Заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко