Постанова

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Київ

справа № 2-431/2012

провадження № 61-24776св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Перемишлянської міської ради Перемишлянського району Львівської області,

третя особа - управління Держкомзему у Перемишлянському районі Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року в складі судді Савчака А. В.та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Берези В. І., Бойко С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Перемишлянського району Львівської області, третя особа - управління Держкомзему у Перемишлянському районі Львівської області, про визнання рішення виконавчого комітету незаконним, визнання договору дарування садиби та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою, звільнення самовільно захопленої частини земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 з 1959 року до 1984 року самовільно захопив земельну ділянку площею 1 236,00 кв. м, яку почав використовувати разом з уже належною його сім`ї з 1959 року на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельною ділянкою площею 930,00 кв. м (фактично - 600,00 кв. м), розташовану на АДРЕСА_1 . Самовільно захоплену ним із земель комунальної власності земельну ділянку ОСОБА_3 засадив плодовими деревами і збудував на ній чотири господарські будівлі, позначені на технічному плані літерами «КЖ», «КН», «Н», «Н».

Після захоплення землі і будівництва на ній господарських будівель він не може належно використовувати існуючий до його господарства проїзд.

Незважаючи на таку обставину, Виконавчий комітет Перемишлянської міської Ради народних депутатів рішенням від 19 вересня 1984 року № 71, яке оскаржується, незаконно закріпив за ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1 836,00 кв. м, тобто із самовільно захопленою землею, без обладнання до цієї земельної ділянки окремого проїзду. Проїзд, що існує, знаходиться на відстані менше 3 м від його житлового будинку, що створює відповідні перешкоди - загрозу руйнування майна.

Поняття «закріплення» землі у чинному на час прийняття оскаржуваного рішення законодавстві не існувало, а площа землі, яка могла бути надана у міських населених пунктах, становила не більше 1 000 кв. м. З цих підстав ОСОБА_1 просив визнати рішення Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів від 19 вересня 1984 року № 71 незаконним.

На початку 1990-х років ОСОБА_3 самовільно захопив ще 47 кв. м землі за рахунок існуючого спільного проїзду між їхніми будинками.

Крім того, ОСОБА_3 18 травня 1995 року на підставі рішення Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів від 09 березня 1995 року № 147 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , площею 850 кв. м із цільовим призначенням - ведення особистого підсобного господарства. На іншу частину земельної ділянки відповідний правовстановлюючий документ не виготовлено.

09 березня 2004 року ОСОБА_3 зі своїм сином ОСОБА_4 уклав договір дарування садиби, що складалася з житлового будинку на АДРЕСА_1 та господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 850,00 кв. м за тією ж адресою.

Позивач вважав, що цей договір підлягає визнанню недійсним, оскільки ОСОБА_3 ніколи не проживав за адресою, зазначеною у договорі, у договорі допущена помилка у частині зазначення підстави одержання у власність житлового будинку, зокрема дати виготовлення відповідного свідоцтва - 07 травня 1966 року замість 07 травня 1996 року . Крім того, адресою відчужуваної земельної ділянки площею 850 кв. м зазначена вул АДРЕСА_1 , хоча у рішенні про надання земельної ділянки зазначена адреса: АДРЕСА_1 .

Не зважаючи на вищевикладене, відповідачі надалі чинять йому перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки у вигляді загального проїзду, що унеможливлює виготовлення на своє ім`я державного акта на право власності на земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 18 травня 1995 року, виданий Перемишлянською міською радою ОСОБА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову мотивоване тим, що державний акт виданий на земельну ділянку на АДРЕСА_1 а на підставі рішення від 09 березня 1995 року № 147. Саме ж рішення стосується земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1. Крім того, між земельними ділянками позивача та відповідача існує спільний заїзд, тому зазначення в державному акті суміжним землекористувачем ОСОБА_1 (від «Е» до «А») не відповідає дійсності.

Рішення суду першої інстанції у частині відмови у позові мотивоване безпідставністю позовних вимог.

Додатковим рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 10 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_3 та звільнення самовільно захопленої частини земельної ділянки площею 47,00 кв. м, межа якої зміщена внаслідок прийняття Виконавчим комітетом Перемишлянської міської Ради народних депутатів рішення від 19 вересня 1984 року № 71, а також приведення земельної ділянки до попереднього перед забудовою житлового будинку АДРЕСА_1 стану шляхом демонтажу чотирьох самовільно збудованих господарських споруд, позначених літерами літерами «КЖ», «КН», «Н», «Н», відмовлено.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.

Додаткове рішення від 10 травня 2016 року в апеляційному порядку не оскаржувалось, отже, в касаційному порядку воно не переглядається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені в справі судові рішення у частині відмови в позові скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги у частині усунення перешкод в користуванні присадибною ділянкою, яка знаходиться на АДРЕСА_3 , суд помилково зазначив, що у користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 0,1476 га, однак його присадибна ділянка огорожена по периметру та він фактично користується земельною ділянкою площею 0,1030 га. При цьому суд не встановив фактичне захоплення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільного заїзду площею 47 кв. м, хоча таке має місце.

Рішенням Перемишлянської міської ради Перемишлянського району Львівської області від 23 грудня 1999 року № 345 йому передано у приватну власність присадибну земельну ділянку площею, 0,1030 га на АДРЕСА_3 й ця земельна ділянка перебуває у його законному володінні та користуванні до цього часу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу 03 червня 2019 року передано судді Петрову Є. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що починаючи 1959 року ОСОБА_3 користувався земельною ділянкою у АДРЕСА_1 ), яка виділена йому під забудову. У тому ж році ОСОБА_3 уклав з компетентним органом місцевої влади договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку площею 600 кв. м.

Будинок ОСОБА_3 збудовано у 1964 році, що підтверджено копією акта про закінчення будівництва та введення до експлуатації індивідуального домоволодіння від 17 березня 1964 року. Реєстраційне посвідчення на новозбудований індивідуальний будинок отримано ним 07 травня 1968 року.

У лютому 1974 року ОСОБА_3 отримав дозвіл компетентних служб на будівництво сараю на власній земельній ділянці з погодженням місця його розташування, який у подальшому збудовано.

Рішенням Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів від 19 вересня 1984 року № 71, яке є предметом спору, за будинком АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку площею 1 836 кв. м згідно з планом, більшу частину якої займав фруктовий сад, а рішенням Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів від 13 серпня 1987 року № 250 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво гаража на цій земельній ділянці з погодженням такого будівництва з районною архітектурою.

У 1988 році ОСОБА_3 у встановленому порядку з отриманням необхідних дозвільних документів переобладнав раніше збудований сарай під літню кухню.

Такий стан речей існував до 1995 року.

У 1995 році ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 1 033 кв. м у АДРЕСА_1 для використання під присадибу, що підтверджено копією державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 , виданого Перемишлянською міською Радою народних депутатів 18 травня 1995 року. У той же час ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 850 кв. м у АДРЕСА_1 а для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджено копією державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , виданого Перемишлянською міською Радою народних депутатів 18 травня 1995 року.

Таким чином, у сукупності площа земельної ділянки у АДРЕСА_1 становила 1 883 кв. м.

З приводу розподілу цієї земельної ділянки і присвоєння її частині окремого адресного номера суд встановив таке.

Рішенням Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області від 17 лютого 1995 року № 76 ОСОБА_2 із належної ОСОБА_3 земельної ділянки виділено 900 кв. м (фактично у натурі - 850 кв. м), яка включала літню кухню і гараж. Одночасно ОСОБА_3 надано дозвіл на реконструкцію літньої кухні під житловий будинок, а виділеній земельній ділянці у цілому присвоєно адресний номер - АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи наявний наданий ОСОБА_2 план земельних ділянок ОСОБА_3 , з якого відомо, у який саме спосіб ця земельна ділянка розділена на дві.

Установлено, що літню кухню під житловий будинок реконструйовано із введенням об`єкта до експлуатації у 1995 році. Роботи проводились ОСОБА_3 .

Рішенням Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області від 30 квітня 1996 року № 233 затверджено акт про закінчення будівництва із подальшою видачею ОСОБА_3 свідоцтва на право власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна. Свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок ОСОБА_3 видане 07 травня 1996 року, яке у подальшому взято до уваги приватним нотаріусом Перемишлянського нотаріального районного округу при посвідченні 09 березня 2004 року оспорюваного договору дарування садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Також при посвідченні договору дарування садиби нотаріус взяв до уваги державний акт серії НОМЕР_1 на право приватної власності на земельну ділянку площею 850 кв. м у АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - ведення особистого підсобного господарства, який був виданий ОСОБА_3 09 березня 1995 року.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання цього правочину недійсним, оскільки дарувальник станом на 09 березня 2004 року мав право відчужити належне йому нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку у вигляді садиби за вказаною адресою і таке право підтверджувалось відповідними правовстановлюючими документами. Наведені у позові факти щодо реєстрації постійного місця проживання ОСОБА_4 за іншою адресою, ніж та, що вказана в оспорюваному договорі, а також щодо помилки у зазначенні дати видачі свідоцтва на право власності на будинок у договорі не можуть бути підставами для визнання договору дарування садиби недійсним.

Разом з тим суд вважав достатньою підставою для визнання вказаного вище державного акта на право приватної власності на землю недійсним ту обставину, що державний акт виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Перемишлянської сільської Ради народних депутатів від 09 березня 1995 року № 147, яким, у свою чергу, ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 836 кв. м для ведення особистого підсобного господарства у АДРЕСА_1 . Проте оскаржуваним державним актом на право приватної власності на землю ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 850 кв. м, розташовану у АДРЕСА_1, що суперечить документу, на підставі якого цей акт видавався.

Суд також взяв до уваги рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 02 червня 2014 року у цивільній справі № 2-617/11 р., яке, після його оскарження в апеляційному та касаційному порядку 30 червня 2015 року набрало законної сили і яким встановлено ту обставину, що межі наданої позивачу суміжної з відповідачами земельної ділянки у АДРЕСА_3 у натурі (на місцевості) не виносились, а правовстановлюючий документ на таку земельну ділянку виготовлено не було.

У силу частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.

Виходячи з того, що участь у цій справі беруть ті ж особи, які брали участь у розгляді зазначеної вище справи, наведені у рішенні суду від 02 червня 2014 року у справі № 2-617/11 р. обставини є встановленими й доказуванню не підлягають.

З 1995 року, із прийняттям органом місцевого самоврядування відповідних рішень та виготовленням відповідачами правовстановлюючих документів на земельні ділянки, розташовані у АДРЕСА_1, вони вперше фактично були визначені та сформовані відповідно до чинного на той час земельного законодавства, із винесенням меж у натурі, у тому числі стосовно спільного проїзду. Такі факти не свідчать про порушення прав позивача на користування спільним проїздом, як і про самовільне захоплення відповідачами частини земельної ділянки. Щодо демонтажу чотирьох самовільно збудованих господарських споруд, позначених у технічному плані під літерами «КЖ» , «КН», «H» та «H», встановлено, що вони були збудовані (реконструйовані) та належним чином введені до експлуатації на наданій ОСОБА_3 із земель комунальної власності земельній ділянці, що підтверджено матеріалами справи.

Також суд вважав, що відсутні підстави для визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів від 19 вересня 1984 року № 71, оскільки, закріплюючи за ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1 836 кв. м, орган місцевого самоврядування не визначив її цільове призначення у повному розмірі для житлового будівництва. Земельні ділянки із виготовленням на них правовстановлюючих документів та винесенням меж земельних ділянок у натурі надані ОСОБА_3 у 1995 році.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

В. В. Сердюк