Історія справи

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 2020/3424/2012

провадження № 61-2726св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» у Комінтернівському районі м. Харкова, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року у складі судді Бровченко І. О.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» у Комінтернівському районі м. Харкова (далі - ТОВ «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» в особі філії ТОВ «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» у Комінтернівському районі м. Харкова), ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до умов кредитного договору №HAEDAU08950002 від 18 вересня 2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 11 256,00 доларів США зі сплатою 20% річних з кінцевим терміном повернення 17 вересня 2011 року. Зобов'язання ОСОБА_3 за вказаним договором забезпечене договором поруки, укладеним з філією ТОВ «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС». Позивач надав грошові кошти згідно із умовами договору, однак відповідач належним чином зобов'язання не виконав. Станом на 29 серпня 2011 року ОСОБА_3 мав заборгованість (за кредитом, відсотками за його користування, а також з урахуванням комісії за користування та пеню) у загальній сумі 24 085,75 доларів США, що за курсом 7,97 до гривні відповідно до службового розпорядження Національного банку України № 205/322 від 25 серпня 2011 року складало 191 999,56 грн.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 269 519,53 грн за кредитним договором та судові витрати у розмірі 1 920 грн. Стягнути з філії ТОВ «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 200,00 грн.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № HAEDAU08950002 у розмірі 269 719, 53 грн та судовий збір у розмірі 1 920, 00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишено без руху, в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що звільнення судом від сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду. В обґрунтування доводів клопотання не надано належних письмових доказів на підтвердження того, що на час подачі апеляційної скарги майновий стан позивача перешкоджає сплатити ним судовий збір у встановленому порядку і розмірі. Предметом розгляду є позовна заява майнового характеру, пов'язана із стягненням заборгованості за кредитним договором.

23 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції 31 серпня 2012 року розглянув позов ПАТ КБ «ПриватБанк» без участі відповідача, а суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив відповідачу в задоволенні повторного клопотання від 03 листопада 2017 року про звільнення від сплати судового збору, чим обмежив право останнього на справедливий суд.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Постановляючи ухвалу про відмову у клопотанні ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору та залишивши апеляційну скаргу без руху, апеляційний суд виходив з того, що в обґрунтування доводів клопотання ОСОБА_3 не надав письмових доказів на підтвердження того, що на час подачі апеляційної скарги його майновий стан перешкоджає сплатити судовий збір у встановленому законом порядку і розмірі. Довідки про розмір пенсії та відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Державної фіскальної служби України не є підставою для звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Із такими висновками апеляційного суду не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до пункту 8 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закон України «Про судовий збір»).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» та частини першої статті 82 ЦПК України 2004 року єдиною підставою для розстрочення, відстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його цивільних прав та обов'язків.

Недопустимість обмеження доступу до правосуддя підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що судовий збір має бути таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачено. В свою чергу розмір судового збору, який не враховує фінансове становище сторони розцінюється як такий, що обмежує право на доступ до правосуддя (справа «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії»).

У рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський Суд з прав людини зазначив, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Таким чином, Європейський суд з прав людини виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив звільнити його від сплати судового збору у зв'язку з майновим станом.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 липня 2017 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, надано заявнику строку для усунення недоліків - сплати судового збору у розмір 2 966,92 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що звільнення судом від сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду, а також враховуючи, що в обґрунтування доводів клопотання не надано належних письмових доказів на підтвердження того, що на час подачі апеляційної скарги майновий стан позивача перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому порядку і розмірі, предметом розгляду є позов майнового характеру, пов'язаного із стягненням заборгованості за кредитним договором, клопотання про звільнення сплати судового збору задоволенню не підлягає. Довідки про розмір пенсії, які надані апелянтом як доказ про скрутне фінансове становище, не є підставою для звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги та не є беззаперечним доказом, який свідчить про тяжкий матеріальний стан заявника.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 знову подав до Апеляційного суду Харківської області клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв'язку з майновим станом.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження доводів клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги ОСОБА_3 надав копію довідки про дохід за період з травня 2016 року по квітень 2017 року, виданої Пенсійним фондом України, згідно з якою місячний його дохід складає 1 807,35 грн, а також довідку Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 20 липня 2017 року № 220444/250/20-30-08-05-14, згідно з якою інформації про доходи ОСОБА_3 за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2017 року немає (а.с. 145, 151).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року ОСОБА_3 в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для сплати судового збору за її подання у розмірі 2 966,92 грн, що перевищує місячний дохід заявника.

Апеляційний суд виклав мотиви відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору аналогічні тим, які викладені в ухвалі Апеляційного суду Харківської області від 24 липня 2017 року.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з підпунктом 1 частини третьої статті 3 ЦПК України верховенство права є однією із засад цивільного судочинства.

Верховний Суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права.

Європейський суд з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» зазначав, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право подавати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав та на суд, з якого випливає право доступу до суду, тобто право порушувати провадження у суді в цивільних справах, становить лише один аспект; однак це є той аспект, який дійсно робить можливим використання подальших гарантій, закладених у пункті 1 статті 6. Такі характеристики судового провадження, як справедливість, відкритість та невідкладність, насправді не мають жодної цінності, якщо таке провадження передусім не порушено. І в цивільних справах навряд чи можна уявити верховенство права без можливості мати доступ до суду.

Верховний Суд виходить з того, що суди першої та апеляційної інстанцій наділені дискреційними повноваженнями щодо вирішення питання про розстрочення, відстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору.

Водночас суди, вирішуючи питання щодо звільнення від сплати судового збору, мають враховувати доводи та надані докази у конкретній справі та належним чином викладати мотиви, які мають бути зрозумілі та переконливі для сторони.

Верховний Суд виходить із того, що апеляційний суд належним чином не мотивував відмову у звільненні від сплати судового збору, не дав належну оцінку, чи розмір судового збору, який необхідно сплатити заявнику, є співрозмірним із його фінансовим становищем, і чи не обмежує такий розмір судового збору право ОСОБА_3 на доступ до правосуддя із урахуванням його доводів апеляційної скарги та розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій без його участі та участі його представника.

Апеляційний суд не взяв до уваги доводи та аргументи заявника про звільнення від сплати судового збору, належним чином їх не проаналізував.

Апеляційний суд належним чином не мотивував, чому надані заявником докази на підтвердження його фінансового стану не дають можливості в повному обсязі з'ясувати майновий стан ОСОБА_3

З огляду на викладене ухвала Апеляційного суду Одеської області від 09 листопада 2017 року не відповідає основним засадам цивільного судочинства (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пунктами 1, 8 частини третьої статті 3 ЦПК України), а тому підлягає скасуванню.

Водночас Верховний Суд з урахуванням меж касаційного розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний засіб захисту, який гарантований статтею 13 Конвенції, передбачає, зокрема, що за результатами розгляду скарги особа отримує відповідний захист.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

ОСОБА_3 не оскаржив ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 грудня 2017 року про повернення його апеляційної скарги.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що скасування лише ухвали про залишення без руху апеляційної скарги не є реальним поновленням прав ОСОБА_3, але суд касаційної інстанції не має підстав вийти за межі касаційної скарги.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене у касаційного суду відсутні підстави для направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду справи, оскільки апеляційна скарга повернута апеляційним судом заявнику.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року скасувати.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г.І. Усик