Історія справи

Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 394/31/16

провадження № 61-5227св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2016 року у складі судді Партоліної І. П. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 16 червня 2016 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою та відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням боргу.

Позов мотивовано тим, що відповідно до розписки від 19 квітня 2013 року ОСОБА_3 отримав у борг від позивача грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США, які він був зобов'язаний повернути у строк до жовтня - листопада 2013 року.

Станом на 18 січня 2016 року відповідач борг не повернув, прострочивши виконання вказаного грошового зобов'язання.

Позивач неодноразово повідомляв відповідача про те, що йому необхідно добросовісно виконати умови грошового зобов'язання, однак останній не повернув запозичені грошові кошти, з урахуванням чого, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором позики у розмірі 20 000 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 487 600 грн, три проценти річних у розмірі 31 937,80 грн, а всього 519 537,80 грн та 100 000 грн у відшкодування моральних збитків, завданих родині позивача, а також понесені судові витрати.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики з урахуванням трьох процентів річних у сумі 518 779,68 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 19 квітня 2013 року відповідач отримав від позивача у позику 20 000 доларів США, які зобов'язався повернути у термін жовтень - листопад 2013 року, на підтвердження укладення договору позики було складено розписку. Відповідач кошти не повернув. Наданий у судовому засіданні оригінал розписки (Т. 1 а.с. 44) є належним, допустимим та достовірним доказом, який підтверджує не лише факт укладення договору, а і його умови, оскільки за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Тому є підстави для примусового стягнення боргу у грошовій одиниці України - гривні, з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми за період прострочення виконання зобов'язання з 01 грудня 2013 року по 18 січня 2016 року, в межах позовних вимог, що за курсом НБУ становить 487 600 грн та три проценти річних у розмірі 31 937,80 грн, а всього 519 537,80 грн.

Відмовляючи у позові про відшкодуваня моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами не довів спричинення моральної шкоди як йому, так і членам його сім'ї, оскільки надані до суду копії документів не свідчать про онкологічне захворювання дружини позивача та отримання у борг коштів. Виписний епікриз № 7248 КООД констатує діагноз та проведену операцію, яка здійснена з приводу видалення доброякісної пухлини та усунення запального гормонального процесу м'язового шару матки, променева та хіміо - терапія не призначалась. Копія розписки про взяття у борг коштів не завірена, що унеможливлює взяти такий доказ до уваги як належний.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 16 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, вказавши, що досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції належним чином установив і, правильно виходив з того, що між сторонами виникли боргові зобов'язання за договором позики, факт укладення якого підтверджується розпискою.

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з касаційною скаргою на ухвалені у справі судові рішення, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

29 серпня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

У серпні 2016 року ОСОБА_2 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, судові рішення залишити без змін.

07 грудня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначено справу до судового розгляду.

01 лютого 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не визначився, який документ складено відповідачем - договір позики чи розписка про отримання від позикодавця грошових коштів та не встановив правову природу цього документа.

Судами не було взято до уваги правові висновки, висловлені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 рок у справі № 6-64цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 13 травня 2015 року у справі № 6-144цс15.

Суди не надали оцінки показанням як свідка позивача про те, що розписка підписана не відповідачем, а його сином.

Суд апеляційної інстанції 16 червня 2016 року на виконання вимог статей 169, 305 ЦПК України у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року) зобов'язаний був відкласти розгляд справи, враховуючи, що відкриття провадження апеляційним судом було здійснено 29 квітня 2016 року, а двохмісячний строк розгляду апеляційної скарги закінчився 29 червня 2016 року.

Висновок судів про написання боргової розписки ОСОБА_3, дати 19 квітня 2013 року - відповідачем та дати 19 січня 2014 року - позивачем, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить частині четвертій статті 60 ЦПК України 2004 року.

Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 під час допиту судом 22 березня 2016 року повідомили, що бачили як позивач і відповідач у квітні 2013 року про щось говорили, відповідач писав якийсь папірець, але про його зміст їм не відомо, а про суму боргу їм відомо зі слів позивача. Позивачем не надано доказів про укладення між сторонами договору позики і отримання відповідачем від позивача суми позики.

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанції належним чином установили правову природу наданого суду документа як договору позики. ОСОБА_3 не вказував про недостовірність або фальшивість складеного документа, не скористався правом на звернення до суду з клопотанням про проведення почеркознавчої експертизи.

Відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання у суді апеляційної інстанції. При повторній його неявці в судове засідання у суді апеляційної інстанції його обґрунтовано було проведено без участі ОСОБА_3

Доводи касаційної скарги про недостовірність та необґрунтованість показань свідків спростовуються матеріалами справи та встановленими фактичними обставинами.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_3 без задоволення, а судових рішень - без змін.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач 19 квітня 2013 року взяв у борг у позивача 20 000 доларів США з обов'язком їх повернення у термін жовтень - листопад 2013 року і на підтвердження укладення договору позики написав розписку.

У судовому засіданні в суді першої інстанції було підтверджено факт складання боргової розписки сторонами у присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.

Оскільки у вказаній справі договір позики укладений у письмовій формі, зміст якого підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів, то висновок судів першої та апеляційної інстанції про укладення договору позики між сторонами є обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлено правову природу правочину між сторонами та не було враховано правові висновки, висловлені Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 13 травня 2015 року у справі № 6-144цс15, є необґрунтованими, оскільки судами встановлено, що між сторонами у справі було укладено саме договір позики, а з розписки вбачається підтвердження отримання відповідачем грошових коштів, умови їх надання та обов'язок повернення.

Судами надано оцінку розписці (Т. 1, а.с. 6), її змісту окремо та у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом вимог статей 169, 305 ЦПК України 2004 року спростовуються матеріалами справи, а саме: 30 травня 2016 року надійшло клопотання представника відповідача про відкладення справи у зв'язку з неможливістю його участі, тому 01 червня 2016 року розгляд справи судом апеляційної інстанції було відкладено на 16 червня 2016 року (Т.1, а. с. 100), а при повторній неявці належним чином повідомлених сторін апеляційний суд, відповідно до частини другої статті 305 ЦПК України, обґрунтовано розглянув справу без їх участі.

Доводи касаційної скарги про недоведеність позовних вимог, необґрунтоване взяття до уваги як доказу розписки, складеної відповідачем, показань свідків зводяться до переоцінки доказів у справі та не впливають на законність рішень судів першої та апеляційної інстанції, які ухвалено з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України): справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, тому Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 16 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В.О. Кузнєцов

А.С. Олійник

Г. І. Усик