Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.10.2018 року у справі №707/503/17

Постанова

Іменем України

18 березня 2019 року

м. Київ

справа № 707/503/17

провадження № 61-37581св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Новікова О. М., від 27 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним та витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що 13 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким позивач продала відповідачу житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1. Вказувала на те, що її волевиявлення при вчиненні даного правочину не було спрямоване на укладення договору купівлі-продажу, оскільки вказаний договір був укладений на забезпечення виконання договору позики, що підтверджується розпискою від 13 жовтня 2015 року, у якій зазначено, що відповідач зобов'язується розірвати договір купівлі-продажу будинку в разі виконання нею зобов'язань перед відповідачем і до 15 жовтня 2017 року зобов'язувалася не продавати будинок. Однак 27 вересня 2016 року їй стало відомо, що будинок проданий.

З урахуванням зазначеного та посилаючись на положення статті 229 ЦК України, ОСОБА_4 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О. С та витребувати у ОСОБА_6 на її користь житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду м. Черкаси у складі судді Смоляра О. А. від 22 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 13 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О. С.

Витребувано у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 Черкаської області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не мала наміру здійснити відчуження належного їй будинку на умовах договору купівлі-продажу, помилилась щодо природи правочину, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України, а також витребування спірного нерухомого майна на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не довела, що договір купівлі-продажу укладений в результаті помилки, що має істотне значення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог. Вказувала на те, що вона, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу, помилилась щодо природи правочину, оскільки вважала, що укладає договір застави будинку на забезпечення повернення нею грошових коштів, отриманих у відповідача у позику.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довела своїх позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_4 була власником житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 серпня 2015 року.

13 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу, згідно з яким позивач продала ОСОБА_5 вказаний житловий будинок за 82 000 грн (а. с. 200).

27 вересня 2016 року ОСОБА_5 продала вказаний житловий будинок ОСОБА_6 (а. с. 184).

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 31 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу від13 жовтня 2015 року недійсним як удаваного відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_4 посилалась на те, що вона, укладаючи оспорюваний договорі купівлі-продажу, помилилась щодо природи правочину, оскільки вважала, що укладає договір застави будинку на забезпечення повернення нею грошових коштів, отриманих у відповідача у позику.

Згідно з частинами першою - третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 5 оспорюваного договору купівлі-продажу продавець свідчить, що договір не укладається під впливом тяжкої для продавця обставини.

У пункті 8 вказаного договору вказано, що сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано всі істотні умови, що стосується купівлі-продажу житлового будинку з будівлями та спорудами. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не мають правового значення.

Установивши, що договір купівлі-продажу підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, вони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач не довела, що її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у визнанні вказаного договору недійсним, та відповідно, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування спірного будинку у ОСОБА_6

Доводи ОСОБА_4 про те, що, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу, вона вважала, що укладає договір застави будинку на забезпечення повернення нею грошових коштів, отриманих у відповідача у позику, що підтверджується розпискою від 13 жовтня 2015 року, є безпідставними з огляду на таке.

Так, згідно з розпискою, наданою ОСОБА_5, остання зобов'язувалась не продавати жилий будинок по АДРЕСА_1, що належить їй на підставі договору купівлі-продажу до 15 жовтня 2017 року та зобов'язалась розірвати договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 у разі виконання нею зобов'язань (а. а. 13).

У цій розписці не вказано про будь-які боргові зобов'язання ОСОБА_4 перед ОСОБА_5 У листі про отримання коштів (а. с. 14) не вказано, коли саме передавалися грошові кошти та за якими саме зобов'язаннями.

Отже, вказана розписка не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, як укладеного внаслідок помилки, оскільки не доводить, що при укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_4 неправильно сприймала фактичні обставини цього правочину і помилялась щодо його природи, прав і обов'язків сторін, що випливають із договору купівлі-продажу.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження судами із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта