Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2019 року у справі №727/8536/18

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 727/8536/18

провадження № 61-10040св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та

в інтересах малолітньої ОСОБА_3,

третя особа - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Чернівецької міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 лютого 2019 року в складі судді Чебан В. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Владичана А. І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів, в якому просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири

АДРЕСА_1, а відповідачі були зареєстровані в спірній квартирі після реєстрації шлюбу між її сином ОСОБА_5 та

ОСОБА_2.

Зазначений шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2018 року, а тому ОСОБА_2 та її малолітня донька ОСОБА_3 не є членами сім'ї позивача, не проживають з нею, не ведуть спільне господарство, то вони вважаються такими, що втратили право користування жилим приміщенням на підставі статті 391 ЦК України.

Ураховуючи викладене, просила суд усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довів, що діями відповідачів ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 порушується право власності чи право володіння позивача. ОСОБА_2 оформила субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, добросовісно оплачує комунальні послуги, будь-яких доказів щодо реальної небезпеки порушення прав власності зі сторони відповідача позивачем не надано. Ні у відповідачки, ні в малолітньої онуки позивачки ОСОБА_3 іншого житла немає, тому визнання малолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою буде становити для неї надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законною метою, та не є необхідним

у демократичному суспільстві.

Аргументи учасників справи

У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі були зареєстровані в спірній квартирі за її згодою як члени сім'ї її сина ОСОБА_5. Відповідачі разом

з нею не проживають, не ведуть спільне господарство, тому відповідно до частини 2 статті 64 ЖК України не є членами сім'ї позивача. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї та не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним

і ведуть з ним спільне господарсько, усунення порушень свого права власності.

У липні 2019 року від ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї дочки надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та без порушень норм процесуального права.

Рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.

05 жовтня 2009 року син позивача - ОСОБА_5 зареєстрував шлюб

з відповідачем ОСОБА_2. Під час перебування в шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка - ОСОБА_3.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2018 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2.

Згідно з довідкою про склад сім'ї від 09 серпня 2018 року, виданої головою ОСББ "Головна 216-Б" до складу сім'ї ОСОБА_1 входять ОСОБА_2 (мати онуки) та ОСОБА_3 (онука власниці).

Відповідно до акта від 06 жовтня 2018 року ОСББ "Головна 216-Б" та довідки від 06 жовтня 2018 року № 19, виданої Головою ОСББ "Головна 216-Б"

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані і дійсно проживають за вказаною адресою.

В матеріалах справи наявні дублікати квитанції про оплату ОСОБА_2 комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до повідомлень про призначення субсидії на житлово-комунальні послуги від 10,20 листопада 2016 року, 23 січня 2018 року та 16 квітня

2018 року, відповідач ОСОБА_2 зверталася про призначення субсидії за вказаною адресою.

Згідно з актом обстеження житлово-комунальних умов від 15 листопада

2018 року, складеного Службою у справах дітей в квартирі АДРЕСА_1, дитина проживає в цій квартирі з народження, має окрему кімнату, двоспальне ліжко, місце для підготовки уроків.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від

09 жовтня 2018 року №140705586 та 16 жовтня 2018 року №141373281 відомості про право власності на нерухоме майно у ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 10, частин 1 та 2 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

У частині 4 статті 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

У частині 1 статті 383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Відповідно до статті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане

з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідачі вселились у спірну квартиру як члени сім'ї власника і набули право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини 2 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У випадку припинення обставин, які були підставою для сервітутних відносин, право колишніх членів сім'ї на користування чужим майном може бути припиненим на вимогу власника цього майна на підставі частини 2 статті 406 ЦК України.

Разом з цим статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним

у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку

з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07,

§ 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин

з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення.

Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті

8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41,44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справа № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зроблено висновок, що "право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.. при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін".

У статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, зокрема, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

У частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що у справі, яка розглядається, відповідачі постійно проживають в квартирі та іншого житла не мають, задоволення позову матиме наслідком позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням, позивач не обґрунтувала та не надала доказів, яким чином відповідачі перешкоджає їй у реалізації права власності на квартиру, суди зробили правильний висновок, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, буде становити для них надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законною метою захисту права власності. Тому правильно відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1. При цьому, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 лютого 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук