Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.12.2018 року у справі №569/12484/15

Постанова

Іменем України

17 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 569/12484/15

провадження № 61-8710св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2016 року у складі судді Панас О. В. та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Буцяка З. І., Боймиструка С. В., Рожинова Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК»

(далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) про стягнення суми депозитних вкладів за договором від 19 квітня 2010 року № SAMDN 01000710217601 «Депозит VIP» в сумі 38 024, 35 дол. США, за договором від 19 квітня 2010 року №SAMDN 01000710217563 в сумі 592 571, 13 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що банк безпідставно відмовився повертати грошові кошти за депозитними договорами.

Рішенням Рівненського міського суду від 22 березня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Судом стягнуто з відповідача на користь позивача 584 500, 00 грн за депозитним договором від 19 квітня 2010 року № SAMDN 01000710217563 та 12 500, 00 дол. США за депозитним договором від 19 квітня 2010 року № SAMDN 01000710217601. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що умови депозитних договорів та норми ЦК України встановлюють обов'язок банка повернути вкладнику депозит після закінчення строку дії депозитного договору.

При цьому достовірних доказів щодо нарахованих процентів за договорами позивач суду не надала, а судом таких доказів встановлено не було, не з вини позивача, а в силу об'єктивних обставин, які склалися на час розгляду справи, що, за висновком суду, при зміні обставин, а саме розблокування рахунків, не позбавляє позивача права на отримання нарахованих, але не виплачених їй процентів за користування грошовими коштами. Таким чином, позовна заява підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення сум депозитних вкладів за договорами без нарахованих процентів.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено, зменшено розмір судового збору, який підлягає стягненню з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь Державного бюджету України, з 9 078, 00 грн до 3 654, 00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість пред'явлених ОСОБА_4 позовних вимог до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про повернення депозитних коштів та задовольнив їх частково, зважаючи на тимчасові обмеження, які, за твердженнями відповідача, виникли у нього в доступі до інформації на електронних носіях та до платіжних доручень щодо вкладів на території АР Крим, та стягнув виключно суму коштів, які були внесені вкладником при відкритті депозитів, що не позбавляє позивача права у майбутньому стягнути решту депозитних коштів.

Апеляційний суд відхилив доводи заявника про неналежне оформлення договорів банківського вкладу та банківських квитанцій про внесення депозитних грошових коштів на рахунки банку, оскільки обидва укладені депозитні правочини сторонами у судовому порядку не оспорені, а отже відповідно до статті 204 ЦК України вони є правомірними.

Депозитні договори є договорами приєднання, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, а тому відповідальність за належне оформлення правочинів, банківських квитанцій про внесення депозитних грошових коштів та інших банківських документів лежить на відповідачеві.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції припустився помилки, стягнувши з банку 9 078, 00 грн судового збору, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» та правил статті 88 ЦПК України 2004 року з відповідача підлягав стягненню судовий збір у розмірі 3 654, 00грн.

Банк, не погодившись із рішенням апеляційного суду, у серпні 2016 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення депозитів, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено виконання рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На обґрунтування вимог касаційної скарги банк зазначив, що позивач не надала доказів наявності грошових коштів на банківському рахунку на момент звернення до суду з цим позовом. Суди послалися на довідку від 16 травня 2014 року № 1001847176, проте не звернули увагу на те, що ця довідка не підписана, а видана нібито кримською філією банку, що виключається, оскільки її діяльність припинено у травні 2014 року постановою НБУ.

ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що доводи, викладені у касаційній скарзі, були предметом дослідження під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, які надали їм правову оцінку. Оригінали депозитних договорів та квитанцій про внесення позивачем депозитних коштів, які містять підписи працівників банку та відтиски печатки є належними доказами у справі, оскільки оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, були оглянуті судами під час судових засідань. Посилання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки кошти вносились у відділенні банку на території АР Крим, котра на цей час окупована, є безпідставними, адже договори укладені між позивачем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як юридичною особою, місце знаходження якої не на території АР Крим.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 20 лютого 2018 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, банком у касаційній скарзі та позивачем не оскаржуються, тому Верховним Судом не переглядаються.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 квітня 2010 року відповідно до договору про депозитний вклад № SAMDN &qule;01000710217601 «Депозит VIP» у Севастопольському відділенні ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» позивачем оформлено депозитний вклад на наступних умовах: сума вкладу - 12 500, 00 дол. США, строк вкладу - 12 місяців до 19 квітня 2011 року, процентна ставка - 11,5 % річних.

19 квітня 2010 року відповідно до квитанції № 219776109 позивачем внесено грошові кошти на суму 12 500, 00 дол. США.

У пункті 7 договору № SAMDN 01000710217601 визначено, що у випадку, якщо після закінчення строку вкладу клієнт не повідомив банк про відмову продовження строку вкладу, вклад автоматично рахується продовженим ще на один строк, визначений в договорі. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк.

19 квітня 2010 року відповідно до договору про депозитний вклад № SAMDN 01000710217563 «Депозит VIP», в Севастопольському відділенні ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» позивачем оформлено депозитний вклад на наступних умовах: сума вкладу - 580 000, 00 грн, строк вкладу 12 місяців до 19 квітня 2011 року, процентна ставка - 20, 5 % річних.

19 квітня 2010 року відповідно до квитанції № 219776413 внесено грошові кошти на суму 580 000, 00 грн. 19 квітня 2010 року відповідно до квитанції № 16 додатково внесено грошові кошти на суму 4 500, 00 грн.

У пункті 7 договору № SAMDN 01000710217563 визначено, що у випадку, якщо після закінчення строку вкладу жодна сторона не побажала розірвати договір, він автоматично рахується продовженим ще на один строк, визначений в договорі. Договір продовжується неодноразово без явки вкладника в банк.

20 квітня 2015 року ОСОБА_4 подала до банку заяву про розблокування та виплату грошових коштів з депозитних вкладів № SAMDN 01000710217563 «Депозит VIP» та № SAMDN 01000710217601 «Депозит VIP».

Навесні 2015 року позивач неодноразово зверталася до відповідача із заявами про розблокування та виплату належних їй грошових коштів за депозитними вкладами № SAMDN 01000710217563 «Депозит VIP» та № SAMDN 01000710217601 «Депозит VIP», а також про розірвання цих депозитних правочинів.

Відповідач у своїх листах від 12 та 18 травня 2015 року, адресованих позивачу, не заперечуючи фактів укладення із нею депозитних договорів та наявності коштів на цих депозитних рахунках, покликався на неможливість здійснювати Національним банком України банківське регулювання і нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю банків та їх підрозділів, які розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також на постанову Правління Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260, на підставі якої ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» припинив свою діяльність на території АР Крим.

Оригінали депозитних договорів та квитанцій про внесення позивачем установі банку зазначених депозитних коштів оглянуті апеляційним судом у судовому засіданні.

Норми права, що регулюють спірні правовідносини

Встановивши наведені фактичні обставини та ураховуючи, що відповідачем не заперечувався факт укладення зазначених депозитних договорів та додаткових угод до них, суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт наявності між сторонами цивільних відносин, що виникли унаслідок укладення договорів банківських вкладів.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з того, що на підтвердження внесення депозитних коштів позивач надала копії квитанцій, оригінали яких досліджувалися в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи, відповідно до яких ОСОБА_4 вносила грошові кошти за депозитними договорами до банку. Зазначені квитанції підписані касиром банку, тобто факт внесення грошових коштів на депозитний рахунок є доведеним. Крім того, судом апеляційної інстанції також досліджувалися й оригінали депозитних договорів.

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми договору банківського вкладу та визначаються наслідки недодержання письмової форми такого договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України (НБУ) від 03 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом; іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

В пункті 10.1 Інструкції № 492 передбачається порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

У пункті 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, встановивши, що позивачем надані оригінали договорів банківського вкладу, квитанцій з усіма необхідними реквізитами, суди зробили обґрунтований висновок про дотримання сторонами письмової форми договору та наявність між сторонами цивільних відносин, що виникли унаслідок укладення договорів банківського вкладу.

Доводи ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про те, що у зв'язку з окупацією території Автономної Республіки Крим банк не може перевірити інформацію щодо наведених депозитних договорів, не є переконливими, оскільки договори банківських рахунків укладені безпосередньо з самостійною юридичною особою, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а не з його кримською філією, що не є суб'єктом цивільного права, не наділена правосуб'єктністю.

Посилання банку на те, що за законодавством Російської Федерації відповідальність за повернення грошових коштів за вкладами покладено на Автономну некомерційну організацію «Фонд захисту вкладників», не можуть бути взяті до уваги, оскільки згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо незаконності оскаржених судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за договорами депозитів та зменшення апеляційним судом розміру судового збору, у зв'язку із чим згідно зі статтею 400 ЦПК України судом касаційної інстанції за межами доводів скарги, а також в частині відмови у позові не переглядалися.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року зупинено виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2016 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року, зупинені до завершення касаційного провадження у цій справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик