Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.12.2020 року у справі №390/1418/17

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

місто Київ

справа № 390/1418/17

провадження № 61-18755св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Кіровоградська районна державна адміністрація Кіровоградської області як орган опіки і піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Черненка В. В., Письменного О. А., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2017 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Кіровоградська районна державна адміністрація Кіровоградської області як орган опіки і піклування, у якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 21 січня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі. У період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2013 року у справі № 390/935/13-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 серпня 2013 року у справі № 390/1525/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (у подальшому змінено прізвище на ОСОБА_1) аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 02 липня 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 року, тобто до повноліття сина ОСОБА_3.

ОСОБА_1 18 квітня 2015 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_7.

Зазначила, що після розірвання шлюбу відповідач не цікавиться сином ОСОБА_3, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, не спілкується із сином, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу. Також ОСОБА_2 не виконує рішення суду щодо сплати аліментів на утримання сина, за період з 02 липня 2013 року не здійснив жодного платежу за цим рішенням суду та станом на 01 червня 2017 року заборгованість склала 39 001,60 грн.

Будь-яких інших виплат на утримання сина він також ніколи не надавав.

Син ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_7 і перебуває на їхньому повному утриманні. Спорів щодо місця проживання дитини не було, відповідач не заперечував проти того, що дитина проживатиме разом із матір'ю.

Позивач та вітчим ОСОБА_3 своєчасно вживають заходів для проведення профілактичних оглядів та амбулаторного лікування дитини, натомість відповідач жодного разу до амбулаторії з метою обстеження сина не з'являвся та участі в цій сфері життя дитини не брав.

На переконання позивача, така поведінка ОСОБА_2 свідчить про його свідоме нехтування батьківськими обов'язками.

Кіровоградська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування склала висновок від 06 липня 2017 року № 01-22/228/1, відповідно до якого визнала за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_3.

У зв'язку з наведеним позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3.

Заочним рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2017 року позов задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3.

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2019 року заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2017 року скасовано, справу призначено до розгляду.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 під час нового розгляду справи судом першої інстанції надав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Відповідач зазначив, що після розірвання шлюбу позивач заперечувала проти спілкування відповідача з сином, чинила йому перешкоди, позивач не надала належних і допустимих доказів невиконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків без поважних причин, не доведено винної поведінки щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками.

На переконання ОСОБА_2, позов подано з порушенням правил територіальної підсудності, не за місцем реєстрації проживання відповідача.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30 червня 2020 року позов задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3. Здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що біологічний батько ОСОБА_8 життям свого рідного сина не цікавиться, не намагається дізнатися про його успіхи в навчанні, спортивних досягненнях, матеріально не забезпечує дитину. У судовому засіданні відповідач підтвердив, що бажає і готовий стати батьком для дитини тоді, коли син буде до цього готовий.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30 червня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, натомість встановлено, що між сторонами існує конфлікт, що негативно вплинув на його відносини з сином, який залишився проживати з матір'ю.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, його вихованням і розвитком займається мати, за висновками суду апеляційної інстанції, не свідчить про те, що батько дитини не бажає брати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо й умисно нехтує батьківськими обов'язками.

Самий факт існування заборгованості відповідача зі сплати аліментних платежів не є виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідача.

Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б свідчили про те, що відповідач мав можливість сплачувати аліменти, проте свідомо та умисно ухилявся від їх сплати і від участі в утриманні сина. Відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у зв'язку з відсутністю постійної роботи, однак, беручи до уваги, що відповідач виконує обов'язки з погашення заборгованості за аліментами, зазначена обставина, на переконання апеляційного суду, не може бути підставою для застосування крайнього заходу впливу на батька у виді позбавлення батьківських прав.

Суд апеляційної інстанції перевірив висновок органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав і дійшов переконання, що зазначений висновок є необґрунтованим і суперечить інтересам дитини.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 14 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, залишити в силі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30 червня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник визначила, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) щодо об'єктивних підстав для застосування крайнього заходу позбавлення батьківських прав;

- апеляційний суд застосував до спірних правовідносин нерелевантні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 664/1059/16-ц (провадження № 61-23607св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), у яких фактичні обставини справи є відмінними;

- суд апеляційної інстанції визнав встановленими обставини наявності об'єктивних перешкод у відповідача на виконання ним батьківських обов'язків, які не підтверджені відповідними доказами. На переконання заявника, матеріали справи спростовують доводи відповідача про те, що у нього існували об'єктивні перешкоди у спілкуванні з сином;

- суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що спільний із відповідачем син усиновлений та тривалий час проживає у сім'ї своєї матері та її чоловіка, якого називає батьком. Новою у цьому контексті є практика Європейського суду з прав людини у справі "Ilya Lyapin проти Росії" (заява № 70879/11, рішення від 30 червня 2020 року), предметом розгляду якої були тотожні обставини, а у Верховному Суді не викладено правового висновку щодо питання застосування норми права у подібних правових відносинах.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Кропивницька районна державна адміністрація Кіровоградської області у лютому 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направила до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року скасувати, рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30 червня 2020 року залишити в силі.

ОСОБА_2 у лютому 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із відзивом, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 01 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 (після усиновлення прізвище змінено на ІНФОРМАЦІЯ_4), батьками якого записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2013 року у справі № 390/935/13-ц розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 серпня 2013 року у справі № 390/1525/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 02 липня 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 року, тобто до повноліття сина ОСОБА_3.

18 квітня 2015 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 уклали шлюб. Прізвище позивача після державної реєстрації шлюбу змінено на ОСОБА_1.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості за аліментами ОСОБА_2 заборгованість за аліментами за період з 02 липня 2012 року до 01 червня 2017 року складає 39 001,60 грн.

На підставі довідки про неотримання аліментів від 06 червня 2017 року, виданої Кіровоградським РВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області, судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно не отримувала аліменти з ОСОБА_2 у період з 01 грудня 2016 року до 31 травня 2017 року.

Згідно з довідкою квартального комітету № 23 Подільського району м.

Кропивницького від 29 травня 2017 року за вих. № 319 ОСОБА_1 проживає і зареєстрована в АДРЕСА_1 разом з чоловіком ОСОБА_7, сином ОСОБА_3, дочкою ОСОБА_10.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 12 червня 2017 року умови проживання ОСОБА_3 забезпечені на належному рівні. Сину ОСОБА_3 виділено окрему кімнату, яка обладнана меблями, місцем для відпочинку. Дитина повністю забезпечена всім необхідним для існування та належного розвитку. Батько дитини ОСОБА_2 за місцем проживання дитини не з'являється, дитиною не цікавиться, матеріальної допомоги не надає.

Відповідно до характеристики, виданої Комунальним закладом "Навчально-виховне об'єднання "Спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад I ступеня "Гармонія" - гімназія імені Тараса Шевченка - Центр позашкільного виховання "Контакт", мати ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_7 приділяють належну увагу вихованню сина, постійно цікавляться успішністю та досягненнями ОСОБА_3, регулярно відвідують батьківські збори. З рідним батьком ОСОБА_8 педагогічний колектив навчального закладу не знайомий, оскільки батько дитини ніколи не цікавився його успіхами та до навчального закладу не з'являвся.

Згідно з довідкою від 18 травня 2017 року за вих. № 989-03, виданою Комунальним закладом "Центральної первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Кіровограда", ОСОБА_3 знаходиться під наглядом АЗПСМ № 9 КЗ "ЦПМСД № 1 м. Кіровограда".

Проходженням профоглядів, амбулаторним лікуванням займаються мати дитини ОСОБА_1 і вітчим ОСОБА_7. Батько дитини ОСОБА_2 жодного разу до амбулаторії з метою обстеження дитини ОСОБА_3 не з'являвся.

Відповідно до висновку Кіровоградської районної державної адміністрації як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав від 06 липня 2017 року вих. № 01-22/228/1 орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, стосовно сина ОСОБА_3.

Згідно з рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 лютого 2019 року у справі № 405/4484/18 ОСОБА_7 усиновив ОСОБА_3, у зв'язку з чим змінено прізвище дитини з "ІНФОРМАЦІЯ_4" на "ІНФОРМАЦІЯ_4 ", по батькові з "ІНФОРМАЦІЯ_4" на "ІНФОРМАЦІЯ_4".

Відповідно до довідки від 29 жовтня 2019 року № 501 Комунального закладу "Навчально-виховне об'єднання "Спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад I ступеня "Гармонія" - гімназія імені Тараса Шевченка - Центр позашкільного виховання "Контакт" ОСОБА_3 навчається

у 7-му класі, протягом навчання біологічний батько ОСОБА_2 не спілкувався з учителями, не цікавився успіхами сина, не був присутнім на батьківських зборах.

Згідно з довідкою комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №! м. Кропивницького" Міської ради міста Кропивницького від 31 жовтня 2019 року № 1823-03 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає за адресою: АДРЕСА_1, та перебуває під наглядом медичних працівників Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Кропивницького" з 09 серпня 2015 року. Забезпеченням нормального стану здоров'я, проведенням оглядів, лікуванням у разі хвороби займається мати, ОСОБА_1. Біологічний батько дитини ОСОБА_2 за медичною допомогою для сина ОСОБА_3 не звертався.

Відповідно до довідки Дитячого спортивного клубу "Борець" від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_3 до спортивного клубу водять мати або батько (вітчим до 2019 року) ОСОБА_7. Біологічного батька дитини ОСОБА_2 з лютого 2017 року тренувальний колектив Дитячого спортивного клубу "Борець" жодного разу не бачив, успіхами дитини біологічний батько не цікавився.

Згідно з характеристикою, виданою Комунальним закладом "Навчально-виховне об'єднання "Спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад I ступеня "Гармонія" - гімназія імені Тараса Шевченка - Центр позашкільного виховання "Контакт" 01 листопада 2019 року, ОСОБА_3 навчається посередньо, має добрий загальний розвиток, до громадських доручень ставиться відповідально, має авторитет серед однокласників. Мати ОСОБА_1 та батько ОСОБА_7 приділяють належну увагу вихованню сина, постійно цікавляться успішністю сина. З біологічним батьком ОСОБА_8 педагогічний колектив навчального закладу не знайомий, оскільки він жодного разу до навчального закладу не з'являвся. Спілкування ОСОБА_3 з ОСОБА_2 на території навчального закладу не відбувалося.

Відповідно до характеристики Комунального закладу "Навчально-виховне об'єднання I-III ступенів "Мрія" Кіровоградської міської ради Кіровоградської області від 31 жовтня 2019 року № 366 ОСОБА_3 навчався

у ЗОШ I ступеня "Мрія" протягом 2013-2015 років. Під час навчання у школі мати ОСОБА_3 приділяла йому належну увагу, цікавилася його успіхами та досягненнями, регулярно відвідувала батьківські збори. Біологічний батько дитини ОСОБА_2 за час навчання з 2013 до 2015 навчального року одного разу з'явився до школи, однак дитина відмовилася з ним спілкуватися.

Згідно з довідкою Головного територіального управління юстиції України у Кіровоградській області від 31 листопада 2019 року № В-5 за період з 02 липня 2013 року до 01 лютого 2019 року заборгованість за аліментами ОСОБА_2 складає 58
995,55 грн.

Апеляційний суд встановив, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у зв'язку з відсутністю постійної роботи, однак відповідач виконує обов'язки з погашення заборгованості за аліментами.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо позбавлення батьківських прав

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами 1 -4 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини 1 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначив, що "ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками".

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов'язків.

Тож позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України"

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до усталеної судової практики позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначив, що мати дитини ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, а також що він бажає і готовий стати батьком для дитини тоді, коли син буде до цього готовий.

Водночас відповідач не надав суду доказів вжиття ним активних дій з метою захисту своїх прав та дотримання ним обов'язків щодо участі у житті, вихованні дитини, зокрема, не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду доказів звернення до органу опіки та піклування з метою врегулювання спору щодо визначення способу та порядку участі батька у вихованні дитини, яка проживає окремо від нього разом з матір'ю, ОСОБА_2 також не звертався до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Додатково Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не оскаржував рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 лютого 2019 року у справі № 405/84484/18, згідно із яким ОСОБА_7 усиновив ОСОБА_3.

Отже, ОСОБА_2 не довів наявність у нього об'єктивних, незалежних від нього, перешкод для спілкування з дитиною, а також факт вжиття ним активних дій з метою захисту його, як він стверджує, порушених батьківських прав, з урахуванням особистих пояснень відповідача про те, що він бажає і готовий стати батьком для дитини тоді, коли син буде до цього готовий, а отже, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не цікавиться життям сина, не бере участі у вихованні сина, а тому така пасивна поведінка ОСОБА_2, з урахуванням недоведення того, що вона зумовлена будь-якими діями матері чи об'єктивними, незалежними від нього причинами, свідчить про його свідоме ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, апеляційний суд помилково вважав, що між батьками дитини існує конфлікт, оскільки такі твердження не підтверджені письмовими доказами, а тому ґрунтуються на припущеннях суду. При цьому помилковим є висновок суду апеляційної інстанції, що підставою для позбавлення судом першої інстанції батьківських прав ОСОБА_2 є саме заборгованість зі сплати аліментів, оскільки суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав за сукупності обставин, які свідчать про відсутність будь-якої участі батька у житті дитини, як-то матеріальне утримання чи духовне виховання дитини, спілкування з нею тощо.

Верховний Суд погоджується з тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не врахував встановлених фактичних обставин справи, зокрема ставлення батька до дитини, обрання пасивної участі у житті дитини (тривала бездіяльність батька), перекладання власного обов'язку з виховання дитини на сина, який нібито повинен виявити до цього ініціативу. Верховний Суд наголошує, що обов'язками батьків є постійна участь у вихованні дитини на всіх етапах її розвитку, а не очікування звернення дитини до одного із батьків з проханням взяти участь у її вихованні.

Щодо застосування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, то потрібно враховувати, що у зазначеній справі було встановлено, що обставини невиконання відповідачем батьківських обов'язків настали поза волею і без винної поведінки матері, яка не мала можливості спілкуватися з дочкою через категоричне заперечення останньою щодо цього. Натомість у справі, яка переглядається, таких обставин судами встановлено не було, що свідчить про те, що справи хоча і мають подібний предмет і підстави позову, проте є різними у зв'язку з відмінними фактичними обставинами.

Також є відмінними обставини справи № 664/1059/16-ц, у якій суди встановили, що батько брав участь у вихованні дитини, періодично відвідував дитину після розірвання шлюбу, звертався до Служби у справах дітей за новим місцем проживання дитини щодо встановлення способу участі у вихованні дочки. Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_2 не звертався до органу опіки та піклування, суду з питанням визначення способу участі у вихованні дитини, не відвідував сина, оголосивши, що чекатиме, коли син виявить бажання спілкуватися з батьком.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо відсутності висновку Верховного Суду про вирішення питання про позбавлення батьківських прав за обставин, коли дитину вже усиновлено

Звертаючись до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, заявник зазначила, що відсутній висновок Верховного Суду про вирішення питання про позбавлення батьківських прав одного з батьків у разі, якщо дитину вже усиновлено.

Верховний Суд врахував, що у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 490/10338/15-ц (провадження № 61-22498св18) Верховний Суд зазначив, що "позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі виходить з того, що судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених судом першої інстанції обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі: сталі соціальні зв'язки дитини, її місце проживання та місце навчання, психологічний стан дитини. Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що дитина усиновлена сім'єю ОСОБА_15 (справа 489/2464/16), протягом тривалого часу адаптована до нової сім'ї і це відповідає її найкращим інтересам".

Водночас наведені висновки Верховного Суду не є правовим висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а є оцінкою певних обставин справи. Суд не сформулював висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 ( № 753/21770/14) (провадження № 61-1903св20) зазначено, що відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд зазначив, що "потрібно враховувати, що правовий висновок (правова позиція) - це тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, що є обов'язковим для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших судових справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних правових відносин між іншими особами. Таке тлумачення має на меті на підставі загальних засад права здійснити конкретизацію змісту певної норми права шляхом уточнення такого змісту (як звужувального, так і розширювального характеру), визначення сфери її застосування, співвідношення з іншими нормами права у їх системному взаємозв'язку та взаємодії, а так само шляхом застосування інших методів тлумачення, що дозволяють судові визначити дійсний зміст певного запровадженого правила поведінки, а так само й визначення застосування такої норми права за аналогією до інших відносин тощо".

У зв'язку з наведеним, Верховний Суд не встановив підстав для закриття касаційного провадження у справі, відкритого на підставі пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, оскільки як на момент подання касаційної скарги, так і на момент її вирішення відсутній правовий висновок щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 164 СК України за фактичних обставин справи, коли дитину вже усиновлено та вона має нову сім'ю.

Надаючи тлумачення застосування норми пункту 2 частини 1 статті 164 СК України за фактичних обставин, коли дитина вже усиновлена та проживає у новій сім'ї, Верховний Суд застосовує сталу практику Європейського суду з прав людини у цьому питанні.

Європейський суд з прав людини у справі "Ilya Lyapin v. Russia", заява № 70879/11, за подібних фактичних обставин справи встановив відсутність порушень національними судами Російської Федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя).

У § 49 рішення від 30 червня 2020 року у справі "Ilya Lyapin v. Russia", заява № 70879/11, Європейський суд з прав людини зазначив, що позбавлення заявника батьківських прав анулювало всі батьківські права, які він мав щодо свого сина, включаючи право на контакт з ним. Суд підтверджує, що позбавлення батьківських прав є особливо далекосяжною мірою, яка позбавляє батька його сімейного життя з дитиною і несумісна з метою їх возз'єднання. Такі заходи повинні застосовуватися тільки у виняткових обставинах. Вони можуть бути виправдані тільки в тому випадку, якщо вони обґрунтовані пріоритетною вимогою, яка стосується найкращих інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зазначив, що важливо також, що протягом усього періоду, коли не було ніяких контактів між заявником і дитиною, заявник не робив ніяких спроб отримати доступ до свого сина і відновити контакт з ним. Він надав кілька суперечливих аргументів у зв'язку з цим, заявивши, з одного боку, що він вирішив не втручатися в життя дитини, щоб дати йому деякий час "адаптуватися до нової сім'ї" матері та її нового чоловіка, а, з іншого боку, що мати перешкоджала його контакту з дитиною (§ 51). На думку Європейського суду з прав людини, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином - зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв'язку між ними і відчуження дитини від нього (§ 52).

Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв'язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв'язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини (§ 54).

Європейський суд з прав людини зазначив, що існуючі сімейні зв'язки між подружжям і дітьми, про яких вони фактично піклуються, зумовлюють захист відповідно до Конвенції. Більш того, якщо минув значний проміжок часу з того моменту, як дитина жила разом зі своїми біологічними батьками, то інтерес цієї дитини в тому, щоб його de facto сімейна ситуація знову не змінилася, може домінувати над інтересами батьків, щоб їх сім'я возз'єдналася (§ 55).

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що у разі вирішення питання про позбавлення батьківських прав одного з батьків у зв'язку з ухиленням від виконання ним своїх обов'язків щодо виховання дитини, суд має брати до уваги найкращі інтереси дитини, враховувати фактичні обставини справи такі, як інтеграцію дитини у нову сім'ю (у разі наявності таких обставин), прив'язаність дитини до нової сім'ї, сприйняття нового чоловіка матері/дружини батька дитини справжніми її батьками, бажання дитини зберегти цю сім'ю, а також відсутність зв'язків у дитини з тим із батьків, щодо якого вирішується питання про позбавлення батьківських прав. При цьому інтереси дитини превалюють над інтересами батьків, а тому завданням суду є встановлення справедливого балансу між ними. Інтереси дитини вимагають, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувались, розрив таких відносин свідчить про припинення зв'язку між дитиною та батьком/матір'ю, а рішення про позбавлення батьківських прав лише юридично підтверджує припинення таких відносин.

Верховний Суд наголошує, що зайняття одним з батьків, який проживає окремо від дитини, пасивної позиції в участі у вихованні дитини у подальшому призводить до втрати зв'язків між батьком та дитиною, віддалення дитини від батька, а тому покладення на дитину обов'язку з прийняття рішення щодо спілкування між ними свідчить про нехтування батьком своїми правами та обов'язками, що може призвести до настання для нього негативних наслідків у виді позбавлення батьківських прав.

У разі наявності перешкод у спілкуванні з дитиною батько має застосовувати усі можливі заходи захисту своїх прав та прав своєї дитини, зокрема, шляхом своєчасного звернення до органу опіки та піклування, а також до суду.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 не скористався способами захисту своїх прав як батька, не надав до суду доказів намагання брати участь у вихованні дитини, він не ініціював питання про встановлення способу та порядку участі у вихованні сина, не оскаржив усиновлення сина іншою особою, а отже, погодився з відсутністю необхідності у спілкуванні та вихованні дитини саме ним як батьком.

Саме поведінка відповідача, яка полягала у тривалій бездіяльності, призвела до настання для нього негативних наслідків - позбавлення батьківських прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Резюмуючи, Верховний Суд встановив, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків суду апеляційної інстанції правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) щодо об'єктивних підстав для застосування крайнього заходу позбавлення батьківських прав, застосування апеляційним судом до спірних правовідносин нерелевантних правових висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 664/1059/16-ц (провадження № 61-23607св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), у яких фактичні обставини справи є відмінними, а також встановлення судом апеляційної інстанції обставин наявності об'єктивних перешкод у відповідача на виконання ним батьківських обов'язків, які не підтверджені відповідними доказами, відсутність висновку Верховного Суду про вирішення питання про позбавлення батьківських прав у разі усиновлення дитини, підтвердилися, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваних судового рішення апеляційний суд, усупереч положенням частини 4 статті 263 ЦПК України, не врахував релевантні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права про позбавлення батьківських прав у зв'язку з ухиленням від участі у вихованні дитини, зокрема правил пункту 2 частини 1 статті 164 СК України. Також, вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції не застосував релевантну практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Розподіл судових витрат

Згідно із підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені заявником у зв'язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року скасувати, рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30 червня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені неї у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 280,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко