Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 301/1894/17

провадження № 61-30494св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 26 вересня 2017 року у складі судді Даруда І. А. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів.

Позов обґрунтовано тим, що 23 квітня 2014 року між нею та відповідачем було укладено шлюб і від цього шлюбу в них народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з нею та перебуває на її повному утриманні.

Відповідач проживає окремо, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, у житті дитини, вихованні та розвитку участі не бере, чим ставить позивачку в скрутне матеріальне становище.

Позивач зазначила, що ОСОБА_4має можливість сплачувати аліменти, оскільки постійно працює далекобійником, при цьому отримує мінливі доходи. Коштів на утримання дитини у добровільному порядку відповідач не дає, а тому просила стягунути з відповідача аліменти на утримання сина у сумі 1 400 грн щомісячно та вирішити питання про сплату аліментів.

Рішенням Іршавського районного суду від 26 вересня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитиниу сумі 1 400 грн щомісячно, починаючи з 12 вересня 2017 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 640 грн на користь держави до спеціального фонду Державного бюджету України.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 260 грн сплачених судових витрат.

Ухвалюючи рішення в частині вирішення питання щодо стягнення з відповідача судових витрат суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що адвокат ОСОБА_5 згідно з договором про надання правової допомоги від 07 вересня 2017 року та розрахунку суми гонорару за надання правової допомоги визначив свої витрати в обсязі 3 150 грн, а саме: попередня консультація складає 630 грн, вивчення та аналіз матеріалів справи - 1 260 грн, підготовка та складання процесуальних документів - 1 260 грн і до задоволення підлягає стягнення витрат за підготовку та складання процесуальних документів, а саме позовної заяви - 1 260 грн, оскільки Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлює не тільки граничні розміри оплати, але і обмежує види правової допомоги за які передбачено компенсацію: - правовою допомогою в судовому засіданні, - під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів судом апеляційної інстанції не переглядалося.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

08 грудня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

28 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат є необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, зокрема належать витрати на правову допомогу.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що вказано у статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі, що не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з таких підстав.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення аліментів не оскаржувалися, тому Верховним Судом не переглядаються.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щоадвокат ОСОБА_5 згідно з договором про надання правової допомоги від 07 вересня 2017 року та розрахунку суми гонорару за надання правової допомоги визначив свої витрати у розмірі 3 150 грн, а саме: попередня консультація складає 630 грн, вивчення та аналіз матеріалів справи - 1 260 грн та підготовка та складання процесуальних документів складає - 1 260 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача судових витрат, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стягнув витрат за підготовку та складання процесуальних документів, а саме: позовної заяви у розмірі 1 260 грн, оскільки Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлює не тільки граничні розміри оплати, але і обмежує види правової допомоги, за які передбачено компенсацію: - правовою допомогою в судовому засіданні, - під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України 2004 року судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 79 ЦПК України 2004 року до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України 2004 року).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо обмеження видів правової допомоги за Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», за які передбачено компенсацію.

Апеляційний суд, не з'ясував та не дослідив наявність договору доручення або про надання правової допомоги, акт приймання-передачі виконаних робіт та документи, які свідчать про оплату гонорару (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін зазначив, що погоджується з рішенням суду про розмір витрат на правову допомогу - 1 200 грн, яка підлягає стягненню, інших мотивів не виклав та не спростував доводи апеляційної скарги.

До повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, тому Верховний Суд не має підстав ухвалити власне рішення у частині стягнення судових витрат.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційної інстанції в частині вирішення питання судових витрат підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 листопада 2017 року в частині вирішення питання про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г.І. Усик