Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2019 року у справі №542/462/18

Постанова

Іменем України

16 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 542/462/18

провадження № 61-11506 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, Селянське фермерське господарство "Кучинського Миколи Петровича", Нехворощанська сільська рада Новосанжарського району,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2019 року у складі судді Стрельченко Т. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_7, Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання права користування на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_8 28 грудня 1995 року на ім'я ОСОБА_8 видано державний акт на право постійного користування землею серія ПЛ б/н, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1, на земельні ділянки площею 20,3 га. та 38,9 га на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 просили визнати за кожною з них право постійного користування по 1/7 частці земельних ділянок площею 20,2746 га, кадастровий номер 5323484200:00:001:1312, та площею 38,8970 га, кадастровий номер 5323484200:00:001:1311, на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишенобез задоволення. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 06 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що суди не звернули увагу на те, що нормативно правовими актами не врегульовано питання права землекористування у зв'язку зі смертю особи та право на спадкування, права постійного користування земельною ділянкою. Права позивачів на отримання спадщини після померлого ОСОБА_8 порушені.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування землею серія ПЛ № б/н, виданого Нехворощанською сільською радою 28 грудня 1995 року, ОСОБА_8, на підставі рішення ІХ сесії 21 скликання Нехворощанської сільської ради народних депутатів Новосанжарського району, Полтавської області від 10 вересня 1992 року надається у постійне користування земельна ділянка площею 20,3 гектарів та 38,9 гектарів (згідно змін в землекористуванні) в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території с. Нехвороща, Нехворощанської сільської ради та надана для ведення селянського (фермерського) господарства (а. с. 30).

Згідно довідки від 09 лютого 2018 року № 03-34/149 виданої Нехворощанською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області вбачається, що згідно державного акта на право постійного користування землею від 28 грудня 1995 року серії ПЛ б/н, виданого ОСОБА_8 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1 числиться земельна ділянка загальною площею 59,20 га, з неї ділянка № 1 площею 20,30 га та ділянка № 2 площею 38,90 га для ведення селянського (фермерського) господарства (а. с. 29).

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини 2 статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за ЗК України не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статті 116 ЗК України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог статті 131 ЗК України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 14).

27 березня 2012 року після померлого ОСОБА_8. проведено реєстрацію спадкової справи за № 52599022 в Спадковому реєстрі та за № 135/2012 в Новосанжарській державній нотаріальній конторі. Заяви про прийняття спадщини подані ОСОБА_9 (дружина), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_6 (дочка), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_5 (дочка), ОСОБА_4 (дочка), ОСОБА_2 (дочка).

ОСОБА_9 померлаІНФОРМАЦІЯ_2, про що Нехворощанською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області видано свідоцтво про смерть від 18 вересня 2014 року серія НОМЕР_2 (а. с. 15).

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України та частини 2 статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частинами третіми цих статей.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, статтею 23 Закону України "Про фермерське господарство", у редакції від 13 листопада 2009 року, передбачено, що успадкування фермерського господарства здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із статті 19 Закону України "Про фермерське господарство"майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке, а тому відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцями ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку. При цьому, між власником спірних земельних ділянок (орган місцевого самоврядування) та ОСОБА_8 не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно з вимогами частин 1 , 2 статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужими земельними ділянками.

Відповідний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 05 жовтня 2016 року № 6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року № 6-3113цс15, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц.

За таких обставин, у справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи судові рішення про відмову у задоволенні позову, правильно застосували норми матеріального права та дійшли висновків про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і передається спадкоємцям у порядку спадкування за законом без укладення відповідного договору.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дає підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк