Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.08.2019 року у справі №344/1363/17

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 344/1363/17-ц

провадження № 61-31965св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С.

Ф.

учасники справи:

позивач - державна установа "Івано-Франківська установа виконання покарань № 12",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань № 12" на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Горблянського Я. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року начальник державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань № 12" (далі - ДУ "Івано-Франківська УВП № 12") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на балансі ДУ "Івано-Франківська УВП № 12" перебуває приміщення гуртожитку, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Протоколом спільного засідання житлово-побутових комісій управління Державної пенітенціарної служби України (далі - ДПтС України) в Івано-Франківській області та Івано-Франківського ізолятора від 28 січня 2014 року № 01/2014 проведено попередній розподіл житлових приміщень в будівлі відомчого гуртожитку позивача.

Відповідно до вказаного протоколу ОСОБА_1 попередньо розподілили квартиру АДРЕСА_1. У вказану квартиру ОСОБА_1 заселилась без належних правовстановлюючих документів.

Протокол попереднього розподілу від 28 січня 2014 року № 01/2014 було скасовано протоколом житлово-побутових комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області та Івано-Франківського ізолятора від 13 серпня 2014 року № 02/14. Вказаний протокол направлявся ОСОБА_1 листом від 15 вересня 2014 року № 6/1-2576.

Також ОСОБА_1 направлялися листи з вимогою добровільно виселитись із займаного нею приміщення, проте, листи залишились без відповіді.

Враховуючи вищевикладене ДУ "Івано-Франківська УВП № 12" просило суд виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання їй іншого жилого приміщення.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року у складі судді Островського Л. Є. позов ДУ "Івано-Франківська УВП № 12" задоволено.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання їй іншого жилого приміщення.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 вселилась до спірної квартири без отримання відповідного ордеру чи іншого правовстановлюючого документа, а тому не набула права проживати у спірному житловому приміщенні, унаслідок чого відповідно до частини 3 статті 116 ЖК УРСР підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ДУ "Івано-Франківська УВП № 12" відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірне приміщення є гуртожитком, який перебуває на балансі позивача. ОСОБА_1 було розподілено житло у вказаному гуртожитку, остання робила там ремонт за свій рахунок і сплачувала комунальні послуги на підставі укладеного з позивачем договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг. Отже, вказані обставини спростовують самоправність вселення відповідача до спірного приміщення, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 116 ЖК УРСР. Крім того, відповідач перебуває з позивачем у службових стосунках, іншого житла у м. Івано-Франківськ не має. Таким чином, відповідач вселилась у спірне приміщення без ордеру, але не самоправно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ДУ "Івано-Франківська УВП № 12", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДУ "Івано-Франківська УВП № 12" у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до Розпорядження в. о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 червня 2019 року № 487/0/226-19 та Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково в оскаржуваному судовому рішенні зазначив про невизначений статус спірного приміщення, оскільки відповідно до рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 24 липня 2008 року № 356 вказане приміщення є гуртожитком для особового складу із складськими приміщеннями. Вказує, що відповідачка вселись до гуртожитку відповідно до протоколу від 28 січня 2014 року № 01/2014, яким було проведено попередній розподіл службових приміщень в будівлі відомчого гуртожитку. Проте, 13 серпня 2014 року протоколом спільного засідання житлово-будівельних комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області та Івано-Франківського слідчого ізолятора за результатами розгляду подання прокуратури Івано-Франківської області про порушення вимог законодавства щодо розподілу службового житла було відмінено попередній розподіл службових приміщень в будівлі гуртожитку, який проведено протоколом від 28 січня 2014 року № 01/2014. Із вказаним протоколом відповідача було ознайомлено та направлено їй листа з проханням виселитись в добровільному порядку. Крім того, вказано, що жодних дозволів на перепланування кімнат гуртожитку у службові квартири ні установа, ні органи місцевого самоврядування не надавали, відповідна проектна документація щодо перепланування приміщення гуртожитку відсутня. Також вказується, що посилання апеляційного суду про те, що відповідачка вселилась у гуртожиток не самоправно є необґрунтованими, оскільки протоколом від 28 січня 2014 року № 1/2014 визначено лише попередній, а не остаточний розподіл службових приміщень. Висновки апеляційного суду про наявність договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг не заслуговують на увагу, оскільки вказаний договір не містить даних про утримання службової квартири, наданої відповідачу, натомість у договорі вказано про зайняття останньою приміщення площею 89,8 кв м. по АДРЕСА_1.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що мотиви і підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, які зазначені в касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки таке ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Івано-Франківський слідчий ізолятор ДПтС України в Івано-Франківській області є юридичною особою, місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, 70А.

На балансі Івано-Франківського слідчого ізолятора знаходиться будівля гуртожитку для особового складу зі складськими приміщеннями.

Гуртожитку для працівників Державного департаменту України з питань виконання покарань в Івано-Франківській області присвоєно поштову адресу вул. Коновальця, 70Б відповідно до копії Витягу із Рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 24 липня 2008 року № 356.

Згідно копії витягу з наказу від 31 січня 2011 року № 6 о/с ОСОБА_1 призначено начальником Івано-Франківського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Івано-Франківській області з правом першочергового надання житла у зв'язку із переїздом в інший регіон.

Наказом від 27 листопада 2014 року № 74 о/с ОСОБА_1 призначено начальником сектору по роботі з персоналом Івано-Франківського слідчого ізолятора.

Відповідно до наказу від 26 листопада 2014 року № 181 о/с відповідачці надано соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Службову квартиру АДРЕСА_1 в гуртожитку попередньо було розподілено ОСОБА_1., що підтверджується копією протоколу від 28 січня 2014 року № 01/2014 спільного засідання житлово-побутових комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області та Івано-Франківського слідчого ізолятора.

Згідно копії протоколу від 13 серпня 2014 року № 02/2014 комісія на спільному засіданні житлово-побутових комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області та Івано-Франківського слідчого ізолятора вирішила відмінити попередній розподіл службових житлових приміщень в будівлі відомчого гуртожитку до отримання відповідних рішень органу місцевого самоврядування.

Адміністрація СІЗО неодноразово зверталась до відповідачки щодо добровільного виселення із займаного жилого приміщення, що підтверджується наданими копіями листів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3.

Згідно копії висновку від 26 лютого 2015 року № 114 органу опіки та піклування щодо можливості виселення малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради вважає неможливим надання висновку щодо виселення дитини із спірного житла.

Згідно відповіді на запит адвоката ДУ "Івано-Франківська УВП № 12" від 13 листопада 2015 року Івано-Франківським слідчим ізолятором кошти на перепланування будівлі гуртожитку не виділялися. В період 2001-2014 ордери на зайняття приміщень у гуртожитку не видавалися, а також не видавалися ордери на службові приміщення в будівлі гуртожитку.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 листопада 2015 року вбачається, що ОСОБА_1 має право приватної власності на квартиру АДРЕСА_5.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ДУ "Івано-Франківська УВП № 12" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 127 ЖК України передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на дану жилу площу.

Отже, гуртожитком є зареєстрована у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради як гуртожиток жила будівля, що відповідає певним вимогам, в якій особі у зв'язку з трудовими відносинами або навчанням в учбовому закладі надається за плату та за ордером, що видається власником гуртожитку, у тимчасове користування жила площа.

Частиною 1 статті 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, суди повинні з'ясувати чи є гуртожитком будівля приміщення в якому займає особа, зокрема: чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради, чи побудований будинок як гуртожиток або спеціально для цього переобладнаний, з яких підстав особа була вселена до гуртожитку, чи видавався відповідно до статті 129 ЖК України ордер на зайняття особою жилої площі в гуртожитку, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу, чи є дійсним цей ордер.

Згідно частини 3 статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення.

Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для виселення відповідача, оскільки спірне приміщення створено у ході реконструкції складських приміщень, даних про прийняття його в експлуатації немає, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 116 ЖК України. Інших правових підстав для виселення відповідача із спірного приміщення гуртожитку позивачем не наведено. У позовній заяві ДУ "Івано-Франківська УВП № 12" просила виселити відповідача виключно на підставі статті 116 ЖК України.

Ухвалюючи рішення про виселення відповідача, суд першої інстанції не врахував того, що ОСОБА_1, якій попередньо було розподілено спірне житло у гуртожитку на підставі протоколу спільного засідання житлово-побутових комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області та Івано-Франківського ізолятора від 28 січня 2014 року № 01/2014, вселилась у спірне приміщення без отримання ордеру, проте не самоправно, оскільки робила там ремонт та сплачувала комунальні послуги згідно з укладеного з позивачем договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, який не розірвано та не визнано недійсним. Крім того, ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із відповідачем та іншого житла у м. Івано-Франківську немає.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v.

Ukraine", заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Виходячи з того, що ОСОБА_1 продовжує перебувати в трудових відносинах з позивачем, однак не має в м. Івано-Франківськ житла, внаслідок чого змушена доїжджати на роботу з іншого міста, вселилася в спірне приміщення з дозволу позивача, належним чином виконувала обов'язки щодо його утримання, вчинила його переобладнання за власний рахунок, а на момент ухвалення рішення апеляційного суду була вагітна та мала малолітню дитину, суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку, що її виселення без надання іншого житла не було б справедливим та пропорційним легітимній меті і накладало б надмірний тягар.

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотримання вимог статей 263, 264, 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами й обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ДУ "Івано-Франківська УВП № 12".

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань № 12" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта