Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2018 року у справі №175/59/18

Постанова

Іменем України

16 вересня 2019 року

місто Київ

справа № 175/59/18

провадження № 61-37158св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Шуваєва Олена Станіславівна,

особа, яка не брала участі у справі та приєдналась до касаційної скарги, - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним правочину та визнання права власності у порядку спадкування за законом.

ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1, на земельні ділянки з кадастровими номерами 1221455400:01:012:0019 та 1221455400:01:012:0020 на АДРЕСА_1, а також на садовий будинок АДРЕСА_2, обґрунтовуючи заяву тим, що відповідачі можуть розпорядитись спірним майном, відчужити його на користь третіх осіб, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що заявником не доведено того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може у подальшому утруднити виконання рішення суду.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2018 року про забезпечення позову скасовано. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на: ј частину житлового будинку АДРЕСА_1; на ј частину земельної ділянки, кадастровий номер undefined, площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1; на ј частину земельної ділянки, кадастровий номер 1221455400:01:012:0020, площею 0,0524 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1; на ј садового будинку АДРЕСА_2.

Враховуючи той факт, що після смерті чоловіка позивача між сторонами у цій справі виникли спадкові правовідносини щодо вирішення питання про розподіл спадкового майна, а також, що на момент звернення із позовом про визнання недійсними правочинів спадкове нерухоме майно почали реалізовувати в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність накладення арешту на ј частину спірного майна.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2018 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права. Заявник зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд апеляційної інстанції не врахував, що спірне майно належить іншим особам, які не є учасниками справи. Також зазначив про незаконність ухвали, оскільки суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач надала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про її безпідставність та необґрунтованість.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції копії матеріалів справи, необхідних для розгляду касаційної скарги.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений частини 1 статті 150 ЦПК України, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 частини 1 статті 150 ЦПК України.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що вказаний спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції протиправно наклав арешт на майно, що не належить відповідачу, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки положення пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України не виключає можливість накладення арешту на майно, що не належить відповідачу, якщо це питання становить предмет спору.

Доводи, що наведені у касаційній скарзі заявників, підлягають перевірці та з'ясуванню під час вирішення спору по суті судом. Зазначені заявниками обставини впливають на вирішення судом за заявленим позовом, не встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Верховний Суд наголошує, що позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, не дослідженим судами першої та апеляційної інстанцій.

Стосовно доводів про незаконність ухвали, оскільки суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 , 2 , пункту 1 частини 3 , частини 6 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову, не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави.

Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.

Також суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України.

Заявник не надав доказів існування зазначених підстав, з огляду на що доводи у наведеній частині є необґрунтованими.

Окрім наведеного, заявник не зазначив та не обґрунтував, яким чином оспорюваною постановою порушуються його права та інтереси, адже за доводами касаційної скарги постановою порушуються права іншої особи, що не є учасником у справі, однак нею рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується. Заявник не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів іншої особи, яку не має повноважень представляти, а виключно у власному інтересі.

Верховний Суд також звертає увагу, що під час розгляду справи по суті суду необхідно вирішити питання про залучення до участі у справі, усіх осіб, рішення у якій може вплинути на їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, зокрема і особи, що приєдналася до касаційної скарги ОСОБА_6

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, зводяться до незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки обставин справи і висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко