Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

місто Київ

справа № 299/396/17

провадження № 61-26562св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , який діє в своїх та інтересах ОСОБА_3 ,

треті особи: Орган опіки та піклування при Виноградівській районній державній адміністрації, приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Стойка Світлана Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2017 року у складі судді Трагнюк В. Р. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2017 року звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання договорів дарування недійсними.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у 2012 році між ним та ОСОБА_2 укладено декілька договорів позики, за яким ОСОБА_1 передав відповідачу грошові кошти на загальну суму 68 000, 00 євро, що підтверджується відповідними розписками від 22 серпня 2012 року, 12 вересня 2012 року, 11 жовтня 2012 року, 23 листопада 2012 року, 23 листопада 2012 року і 07 грудня 2012 року. Взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 в добровільному порядку не виконував, у зв`язку із чим у червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення суми позики. 18 січня 2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області постановлено рішення у справі № 373/1522/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 1 792 520, 00 грн та 3 648, 20 грн судових витрат, на підставі якого видано відповідний виконавчий лист. 05 квітня 2016 року старшим державним виконавцем відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Під час виконавчого провадження встановлено, що ОСОБА_2 відчужив належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 177, 3 кв. м, на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7429 своєму неповнолітньому сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0, 113 га, на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7430. Вважає, що зазначені договори дарування порушують його права, оскільки унеможливлюють повернення суми позики та виконання судового рішення від 18 січня 2016 року у справі № 373/1522/15-ц, так як ОСОБА_2 , діючи умисно і свідомо, намагався уникнути цивільно-правової конфіскації, а відтак, зазначені договори є фіктивними правочинами, у зв`язку із чим на підставі статті 234 ЦК України є недійсними.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 проти позову заперечив, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовувалось тим, що після укладення оспорюваних правочинів відповідне нерухоме майно було зареєстровано за обдарованою особою ОСОБА_3 . Суди визнали безпідставними посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року за № 6-1873цс16, позаяк обставини зазначеної справи відрізняються від справи, що розглядається. Суди дійшли висновку, що оспорювані договори укладено задовго до ухвалення рішення Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області про стягнення коштів з ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять доказів того, що на момент укладення оспорюваних договорів ОСОБА_1 пред`являв до ОСОБА_2 претензії (вимоги) щодо виконання зобов`язань за договорами позову. Посилання заявника на те, що оспорювані правочини укладено з метою уникнення ОСОБА_2 виконання своїх зобов`язань за договорами позики не підтверджено належними та допустимими доказами та ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, які не можуть бути покладені в основу судового рішення.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суди не звернули увагу на те, що оспорювані позивачем договори укладені відповідачем після настання строку виконання зобов`язань із повернення позики. Також зазначив, що, враховуючи, що відповідно до положень законодавства батьки продовжують фактичне управління майном, належним малолітній дитині, то незалежно від того, що юридично майно відчужене на користь малолітнього сина, воно фактично перебуває у володінні відповідача. Відчуження спірного майна на користь малолітнього родича у період, коли настав термін виконання зобов`язання, свідчить про небажання настання реальних наслідків відчуження квартири, а мало на меті лише унеможливлення задоволення вимог кредитора за рахунок майна боржника.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 2012 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено декілька договорів позики, за умовами яких ОСОБА_1 передав відповідачу грошові кошти на загальну суму 68 000, 00 євро, що підтверджується відповідними розписками від 22 серпня 2012 року, 12 вересня 2012 року, 11 жовтня 2012 року, 23 листопада 2012 року, 23 листопада 2012 року, 07 грудня 2012 року із строками виконання не пізніше червня 2013 року.

Боргові зобов`язання позичальником у зазначені строки виконані не були.

ОСОБА_2 відчужив належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177, 30 кв. м, житловою площею 87, 50 кв. м, на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7429, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С. М. та передав його у дар малолітньому сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 0, 113 га, кадастровий номер НОМЕР_1 на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7430, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С. М. та передав його у дар малолітньому сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

18 січня 2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області ухвалено рішення у справі № 373/1522/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 1 792 520, 00 грн та 3 648, 20 грн судових витрат.

10 березня 2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист у справі № 373/1522/15-ц.

05 квітня 2016 року старшим державним виконавцем відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 177 СК України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач не довів наявність підстав для визнання правочину фіктивним та зазначили про безпідставність посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі за № 6-1873цс16, оскільки обставини зазначеної справи відрізняються від справи, що розглядається.

Верховний Суд погоджується із висновками судів щодо відмінностей фактичних обставин у розглядуваних справах, втім, сама відмінність фактичних обставин у справі не виключає того факту, що оспорювані правочини могли бути укладеними без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи судові рішення, установили, що відповідач, відчужив належне йому на праві спільної часткової власності нерухоме майно своєму малолітньому синові ще до ухвалення судового рішення про стягнення з нього заборгованості, однак суди не звернули уваги, що відповідач відчужив спірне майно на той момент, коли у нього вже виникло зобов`язання із повернення грошових коштів та такий момент це зобов`язання було простроченим.

Водночас, установивши цю обставину, вважаючи, що фактичні обставини цієї справи і справи № 6-1873цс16 є відмінними, суди не надали належної оцінки тому, що спірний договір дарування уклалисторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок можливого судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Верховний Суд зобов`язує суд під час нового розгляду справи, визначити, чи діяв відповідач добросовісно та розумно, чи не мав наміру, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди іншій особі, безоплатно відчуживши єдине вартісне майно, за рахунок якого могло бути виконане його боргове зобов`язання перед позивачем у цій справі.

Ухвалення законного й обґрунтованого рішення у справі без встановлення наведених обставин неможливо.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки для ухвалення нового рішення у справі суду необхідно встановити обставини на підставі доказів, що не були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Суди під час нового розгляду справи зобов`язані виходити з того, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За правилами частин четвертої та п`ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням повноважень апеляційного суду вирішив, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко