Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №461/1318/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 461/1318/17

провадження № 61-40765св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2017 року в складі судді Волоско І. Р. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевич А. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України, банк) в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10013/03 філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» про визнання незаконними відмов в касовому обслуговуванні та стягнення пені за порушення зобов`язань.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 30 січня 2017 року в касі ТВБВ № 10013/03 філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 незаконно відмовлено у видачі коштів з поточного рахунку № НОМЕР_1 в сумі 9000,00 доларів США, у зв`язку з його відмовою на вимогу касового працівника надати інформацію щодо місця проживання/реєстрації. Аналогічна відмова мала місце 09 лютого 2017 року.

Позивач вважає відмову у видачі коштів у касі банку незаконною, оскільки вимога касового працівника надати інформацію щодо місця проживання/реєстрації є необґрунтованою. Банк внаслідок відмови видати в касі кошти порушив його право розпоряджатися власністю, яке гарантується статтею 41 Конституції України, статтями 319, 386, 1066 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), за відсутності підстав для обмеження права клієнта розпоряджатися коштами, що передбачені статтею 1074 ЦК України. Позивач зазначає, що така відмова у видачі коштів в касі односторонньою відмовою від зобов`язання, що відповідно до статей 525, 526 ЦК України не допускається, у зв`язку з чим банк, відповідно до статті 612 ЦК вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, тому несе відповідальність відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 625 ЦК України.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог: визнати незаконною відмову 30 січня 2017 року та 09 лютого 2017 року позивачу в касовому обслуговуванні філією банку «Державний ощадний банк України» ТВБВ № 10013/03; стягнути за порушення зобов`язання станом на 31 січня 2017 року з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь позивача пеню за частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 7 296,83 грн та 3% річних за частиною другою статті 625 ЦК України у розмірі 19, 99 грн; стягнути за порушення зобов`язання з 01 лютого 2017 року по 13 березня 2017 року з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь позивача пеню за частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 498 616, 58 грн та 3% річних за частиною другою статті 625 ЦК України у розмірі 1 366, 12 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд, першої інстанції виходив з того, що 30 січня 2017 року банк встановив факт невідповідності офіційних документів про клієнта, пред`явив клієнту вимогу надати додаткову інформацію та актуалізувати дані щодо місця проживання/реєстрації, та станом на 09 лютого 2017 року клієнт на вимогу банку необхідних документів не надав, - банк був вправі відмовити у проведенні фінансової операції відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» незалежно від суми фінансової операції. Оскільки у ОСОБА_1 відсутні підстави стверджувати про незаконність відмови касового працівника ТВБВ № 10013/03 у здійсненні фінансової операції по видачі з карткового рахунку № НОМЕР_1 готівкою суми коштів та вимагати стягнення неустойки внаслідок такої відмови, тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» суд відмовив.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилене. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2017 року - залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що обмеження в праві ОСОБА_1 розпоряджатися грошовими коштами шляхом одержання у касі ТВБВ № 10013/03 готівкових коштів з карткового рахунку № НОМЕР_1 встановлено законодавством України та умовами укладених між сторонами договорів, що регулюють відносини клієнта та банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, та покладають на банк обов`язок витребувати, а на клієнта - надати додаткову документально підтверджену інформацію про себе в процесі вивчення банком його особи та актуалізації даних про клієнта. Оскільки 30 січня 2017 року, в день звернення в касу ТВБВ № 10013/03, ОСОБА_1 не надав належного підтвердження місця проживання/реєстрації, то вимога касового працівника щодо уточнення інформації та вивчення клієнта є правомірною.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та 3% річних, суд зазначив, що оскільки банк 27 січня 2017 року повернув ОСОБА_1 депозит шляхом перерахування на його поточний рахунок № НОМЕР_1 коштів в сумі 20 001, 00 доларів США і 27 січня 2017 року ОСОБА_1 отримав з поточного рахунку № НОМЕР_1 в касі ТВБВ № 10013/03 готівкою 5 000, 00 доларів США та крім того мав реальну можливість розпорядитися залишком коштів з поточного рахунку № НОМЕР_1 в інший спосіб на свій розсуд, у зв`язку з чим зобов`язання банку з повернення вкладу за депозитним договором є виконаним з 27 січня 2017 року, то позовні вимоги, щодо стягнення неустойки, а саме 3 % річних відповідно до частини статті 625 ЦК України та 3 % в день відповідно до частини п`ятої статті 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» є безпідставною.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 липня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, оскаржувані рішення ухваленні із неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог дійшли до помилкового висновку, що касовий працівник вірно встановив, що відсутність даних щодо місця проживання клієнта є підставою для відмови у видачі йому коштів. Судами не враховано, що відносини банківського рахунку були встановлені з відповідачем 20 жовтня 2015 року відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та іншого законодавства в галузі банківських відносин. Посилань про надання даних щодо місця проживання/реєстрації клієнта (як зазначають суди) в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» не передбачено.

Судами не враховано, що відповідач належним чином не обґрунтував правомірність їхньої відмови у видачі мені грошових коштів з поточного рахунку, не надав відомостей та доказів про те, що кошти, які знаходились на рахунку підлягали фінансовому моніторингу.

Оскільки дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі грошових коштів не відповідали вимогам законодавства, зокрема Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

03 лютого 2020 року да Верховного суду надійшов лист від ОСОБА_1 , в якому позивач просив суд при розгляді його касаційної скарги врахувати правову позицію, висловлену в Постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/40546/16-ц.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2018 року представник АТ «Державний ощадний банк України» - адвокат Мірошніков П. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Галицького районного суду міста Львова.

Справа надійшла до Верховного суду у серпні 2018 року.

03 вересня 2019 року представник АТ «Державний ощадний банк України» - адвокат Мірошніков П. В. подав заяву про зміну найменування учасника справи, в якій просив врахувати суд, що Постановою Кабінету Міністрів України № 568 від 05 червня 2019 року затверджено зміни до Статуту відповідача, а саме змінено повне найменування, а саме: ПАТ «Державний ощадний банк України» змінено на АТ «Державний ощадний банк України».

Розпорядженням від 13 квітня 2020 року № 1023/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року визначено суддю - доповідача Петрова Є. В.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведенні у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що 26 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» укладено договір № 120376913 на вклад «Весна красна» (далі - договір депозиту), за умовами якого банк прийняв від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 кошти в сумі 20 000,00 доларів США строком на 9 місяців. Днем повернення депозиту визначено 26 січня 2017 року (а.с. 7).

27 січня 2017 року на виконання пункту 3.3.1. договору депозиту банк повернув ОСОБА_1 депозит шляхом перерахування на його поточний рахунок № НОМЕР_1 кошти в сумі 20 001,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером від 27 січня 2017 року № 192730601, та випискою по картковому рахунку № НОМЕР_1 в ТВБВ № 10013/03 (а.с. 51, 70-72).

27 січня 2017 року, ОСОБА_1 одержав в касі ТВБВ № 10013/03 філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» готівкою 5 000,00 доларів США з поточного рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 66).

30 січня 2017 року ОСОБА_1 при здійсненні фінансової операції, що підлягає обов`язковому фінансовому моніторингу, відмовився на вимогу касового працівника документально підтвердити адресу місця проживання/перебування, внаслідок чого йому було відмовлено одержати у касі ТВБВ № 10013/03 кошти у сумі 9 000,00 доларів США.

Судами встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» у спірний період виникло два види зобов`язальних правовідносин:

відносини банківського рахунка - відповідно до заяви ОСОБА_1 від 20 жовтня 2015 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки);

відносини банківського вкладу (депозиту) - відповідно до договору від 26 квітня 2016 року № 120376913 на вклад «Весна красна» на ім`я фізичної особи.

При укладенні договору депозиту та договору комплексного банківського обслуговування ОСОБА_1 зазначив банку: адресу реєстрації - АДРЕСА_1 , адресу проживання - АДРЕСА_2 , та зобов`язався письмово повідомляти банк про зміну адреси.

Відповідно до пункту 8.2.6. Загальної частини договору комплексного банківського обслуговування, клієнт гарантує банку, що всі документи, які подаються клієнтом у зв`язку з укладенням/виконанням договору або на вимогу банку, є дійсними та достовірними.

На підтвердження адреси ОСОБА_1 у банку були наявні опитувальні листи від 20 та 26 жовтня 2015 року та копія довідки від 18 травня 2015 року № 1306000702, видана Залізничним відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, в якій зазначено що ОСОБА_1 постійно проживав в АДРЕСА_1 , і перемістився в АДРЕСА_2 .

Згідно даних паспорта ОСОБА_1 , останній 03 липня 2015 року (в період дії довідки від 18 травня 2015 року № НОМЕР_3 ) зареєстрував місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , та 07 липня 2015 року зареєстрував зняття з місця проживання за цією адресою. Тобто у місто Львів ОСОБА_1 прибув не з міста Луганськ, як зазначено у довідці від 18 травня 2015 року № 1306000702, а з міста Мерефа.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно з частиною першою статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно частини першої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Постановою Національного Банку Україну № 410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 13 грудня 2016 року встановлено обмеження на добу на зняття готівки з банківських карток і рахунків протягом операційного (робочого) дня в сумі до 250 000,00 грн в еквіваленті (за курсом НБУ на день зняття готівкових коштів).

Положеннями статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов`язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон) спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов`язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.

Відповідно до статті 6 Закону на банк покладено наступні обов`язки: здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом (пункт 2 частини другої); забезпечувати виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, до початку, в процесі, в день виникнення підозри, після їх проведення або під час спроби їх проведення чи після відмови клієнта від їх проведення, зокрема з використанням засобів автоматизації (пункт 3 частини другої); підтверджувати під час проведення верифікації відповідність ідентифікаційних даних особи клієнта (представника клієнта) відомостям, зазначеним в отриманих від нього офіційних документах, а також відповідність оформлення офіційних документів вимогам законодавства та перевіряти їх чинність (дійсність) (пункт 25 частини другої).

Відповідно до статті 9 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу в процесі обслуговування клієнта зобов`язаний уточнювати інформацію про клієнта в порядку, встановленому суб`єктом державного фінансового моніторингу, який відповідно до цього Закону виконує функції державного регулювання та нагляду за відповідним суб`єктом первинного фінансового моніторингу. Зазначені документи мають бути чинними (дійсними) на момент їх подання та включати всі необхідні ідентифікаційні дані (частина перша та друга); ідентифікувати та верифікувати клієнта у разі проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу (частина третя); провести поглиблену перевірку клієнта у разі виникнення сумнівів у достовірності чи повноті наданої інформації про клієнта (частина четверта); витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (частина сьома).

Відповідно до статті 10 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику (частина перша); відмовитися від проведення фінансових операцій (обслуговування) у разі, коли клієнт на запит суб`єкта первинного фінансового моніторингу щодо уточнення інформації про клієнта не подав відповідну інформацію (офіційні документи та/або належним чином засвідчені їх копії) (частина друга).

Аналогічні положення передбачені підпунктами 5.1., 5.2., 8.4.5., 9.13, підпунктами 4 пункту 14.4. Загальної частини, підпунктами 8.4.9 - 8.4.11. Особливої частини договору комплексного банківського обслуговування, затвердженого постановою правління АТ «Ощадбанк» від 05 серпня 2015 року № 694, пунктів 4.1., 4.6. Порядку здійснення операцій з видачі готівки із застосуванням карток міжнародних платіжних систем установами ВАТ «Ощадбанк», затвердженого постановою правління ВАТ «Ощадбанк» від 14 грудня 2009 року № 490, підпунктів 1.7., 2.1., 2.3., 2.9. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, Розділом 5 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 26 червня 2015 року № 417.

Зокрема, відповідно до пункту 9.13. Загальної частини договору комплексного банківського обслуговування, частини 10 статті 17 Закону, підпунктів 5.1., 5.6. Правил № 694 банк має право відмовляти клієнту у підтриманні ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції чи відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин), що здійснюються на підставі договору (наданні послуг), або зупиняти такі фінансові операції (надання послуг), якщо така відмова/зупинення обґрунтоване здійсненням банком заходів, реалізації повноважень, виконанням обов`язків, встановлених законодавством з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та валютним законодавством. В такому випадку банк не є таким, що порушив договір, не несе відповідальності за відмову/зупинення фінансових операцій (надання послуг) та за збитки, спричинені такою відмовою/зупиненням.

За невиконання покладених обов`язків своєчасно виявити фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, ідентифікувати, верифікувати, вивчити особу клієнта відповідно до статті 24 Закону передбачено відповідальність суб`єкта первинного фінансового моніторингу - у виді застосування до банків штрафних санкцій, анулювання ліцензії або іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності, а також інших заходів впливу, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до статті 1, частини другої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, внаслідок яких особа була змушена або самостійно покинула своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Порядком створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженим постановою КМУ від 22 вересня 2016 року № 646, передбачено (підпункти 3, 4), що у довідці відображається інформація про останнє зареєстроване та фактичне місце проживання/перебування внутрішньо-переміщеної особи на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Як встановлено судами ОСОБА_1 на момент оформлення договірних відносин з банком перебував на посаді судді Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області, а у спірний період - на посаді судді Залізничного районного суду міста Львова, тобто відповідно до пункту 25 статті 1 Закону не належить до публічних діячів.

Обмеження в праві ОСОБА_1 розпоряджатися грошовими коштами шляхом одержання у касі ТВБВ № 10013/03 готівкових коштів з карткового рахунку № НОМЕР_1 встановлено законодавством України та умовами укладених між сторонами договорів, що регулюють відносини клієнта та банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, та покладають на банк обов`язок витребувати, а на клієнта - надати додаткову документально підтверджену інформацію про себе в процесі вивчення банком його особи та актуалізації даних про клієнта.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, довідка від 18 травня 2015 року за № 1306000702, видана Залізничним відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради «про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції», в якій зазначено, що ОСОБА_1 постійно проживав в АДРЕСА_1 , і перемістився в АДРЕСА_2 , станом на 30 січня 2017 року (день звернення позивача в касу ТВБВ № 10013/03) втратила чинність. На вимогу касового працівника щодо уточнення інформації ОСОБА_1 не надав належного підтвердження місця проживання/реєстрації.

Виходячи з зазначеного, вимога касового працівника щодо уточнення інформації та вивчення клієнта є правомірною, оскільки зазначена вище довідка від 18 травня 2015 року за № 1306000702 втратила чинність та не могла бути прийнята до уваги як належний документ для підтвердження адреси проживання/реєстрації позивача, як внутрішньо-переміщеної особи, з урахуванням його реєстрації 03 липня 2015 року у місто Мерефа Харківської області (останнє місце реєстрації позивача перед прибуттям у місто Львів), оскільки особливі обставини в місті Мерефа Харківської області не виникали.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що касовий працівник ТВБВ № 10013/03 діяв відповідно до покладених на банк обов`язків, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а саме виконав обов`язок виявити фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу та встановив на момент касового обслуговування невідповідність оформлення офіційних документів вимогам законодавства.

Також є правильними висновки судів попередніх інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення неустойки, а саме 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України та 3% в день відповідно до частини 5 статті 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки банк свої зобов`язання за депозитним договором виконав 27 січня 2017 року, повернув позивачу депозит шляхом перерахування на його поточний рахунок № НОМЕР_1 коштів в сумі 20 001,00 доларів США і цього ж дня ОСОБА_1 отримав з поточного рахунку в касі ТВБВ № 10013/03 готівкою 5000,00 доларів США та крім того мав реальну можливість розпорядитися залишком коштів з поточного рахунку в інший спосіб на свій розсуд.

Оскільки дії банку були правомірними, тому відповідальність у виді неустойки не застосовується.

Таким чином судами повно та відповідно до наданих сторонами та оцінених доказів встановлено фактичні обставини справи, висновки судів відповідають норма застосованого матеріального права та є такими що зроблені у відповідності до норм процесуального права. А тому судові рішення скасуванню не підлягають.

Доводи касаційної скарги, що судами не враховано, що відносини банківського рахунку були встановлені з відповідачем 20 жовтня 2015 року відповідно до Закону та іншого законодавства в галузі банківських відносин, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки при укладенні договору комплексного банківського обслуговування ОСОБА_1 була надана довідка від 18 травня 2015 року № 1306000702, видана Залізничним відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції,

термін дії якої відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» становив шість місяців з моменту її видачі. Тому на момент звернення позивача в касу ТВБВ № 10013/03 (30 січня 2017 року) касовий працівник, встановивши факт невідповідності офіційних документів про клієнта, правомірно пред`явив позивачу вимогу надати додаткову інформацію та актуалізувати дані щодо місця проживання/реєстрації.

Посилання позивача на постанову Верховного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/40546/16-ц (провадження № 61-37090св18), є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко