Історія справи

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 394/517/17

провадження № 61-40456 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кочубій»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубай» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року у складі судді Запорожець О.М. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 червня 2018 року у складі суддів Чельник О.І., Авраменко Т.М., Єгорової С.М.,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» (далі - ТОВ «Агрофірма «Кочубій») про визнання додаткового договору № 1 до договору оренди землі № 100 від 26 грудня 2005 року недійсним, посилаючись на те, що 26 грудня 2005 року між нею та ТОВ «Агрофірма «Кочубій» укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництв, яка знаходиться на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, загальною площею 5,70 га терміном на 10 років.

Зазначала, що на підставі державного акту від 30 серпня 2002 року серії Р1 №322554 вона є власником земельної ділянки загальною площею 5,70 га, розташованої на території Кальниболотської сільської ради Новоархунгельського району Кіровоградської області.

У березні 2016 року їй стало відомо, що 10 вересня 2007 року нібито між нею та відповідачем укладено додатковий договір до договору оренди земельної ділянки від 26 грудня 2005 року №100, в якому збільшено строк дії основного договору на 15 років.

Також зазначила, що 18 червня 2017 року закінчився термін дії договору оренди земельної ділянки, який був укладений на 10 років. У грудні 2016 року вона звернулась до ТОВ «Агрофірма «Кочубій» та виявила бажання в подальшому самостійно обробляти належну їй земельну ділянку. Однак відповідач ніяких дій щодо повернення земельної ділянки не вчинив та продовжує її обробляти, посилаючись на укладену додаткову угоду.

Вказувала на те, що відповідач її належним чином не поінформував і письмову пропозицію укласти додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки їй не направляв. Додаток до договору оренди був укладений і оформлений без її відома. Отримавши копію додаткового договору вона виявила, що договір підписаний іншою особою.

У зв`язку із викладеним, просила визнати додатковий договір № 1 від 04 вересня 2007 року до договору оренди землі від 26 грудня 2005 року №100, кладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Кочубій» недійсним, стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним додатковий договір №1 від 04 вересня 2007 року до договору оренди землі від 26 грудня 2005 року №100, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Кочубій».

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції виходили з того, що оспорюваний договір позивач не підписувала, повноваження на це іншій особі не надавала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки і є підставою для визнання договору недійсним з моменту його укладення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 липня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Агрофірма «Кочубій» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 червня 2018 року у якій скаржник просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла справа №394/517/17.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди безпідставно відмовили відповідачу, оскільки позивач отримувала орендну плату, що, на думку заявника, свідчить про її обізнаність щодо існування спірного додаткового договору. Окрім того, заявник зазначає, що рішення судів фактично ґрунтується лише на одному доказі, а саме на висновку судово-почеркознавчої експертизи, при цьому результати проведеної експертизи не є однозначними та повними, а отже можуть ставитись під сумнів.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,70 га, розташованої на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, на підставі державного акту від 30 серпня 2002 року серії Р1 №322554.

26 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Кочубій» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництв, яка знаходиться на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, загальною площею 5,70 га терміном на 10 років, договір зареєстровано 18 червня 2007 року.

04 вересня 2007 року підписано додатковий №1 до договору оренди землі від 26 грудня 2005 року №100 з ТОВ «Агрофірма «Кочубій» щодо строку дії договору та зазначено, що договір укладено на 15 років, а також щодо розміру орендної плати та її виплати, зміни до договору зареєстровано у встановленому законом порядку у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП Центру ДЗК при Державному Агентстві земельних ресурсів України 06 вересня 2007 року за №123.

Ухвалою суду першої інстанції від 07 вересня 2017 року за клопотанням позивача у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, відповідно до висновку експерта № 444/445/17-27 від 06 листопада 2017 року підпис від імені ОСОБА_1 у додатковому договорі № 1 від 04 вересня 2007 року до договору оренди землі №100 від 26 грудня 2006 року, зареєстрованому у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП «Центр ДЗК при Державному Агентстві земельних ресурсів України», запис у Державному реєстрі земель від 06 вересня 2007 року за № 123, виконаний рукописним способом, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_1 у додатковому договорі №1 від 04 вересня 2007 року до договору оренди землі № 100 від 26 грудня 2006 року, зареєстрованому у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП «Центр ДЗК при Державному Агентстві земельних ресурсів України» запис у Державному реєстрі земель від 06 вересня 2007 року за №123 виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статті 256 Цивільного Кодексу (Далі - ЦК) України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України)

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено вважала що правовідносини виникли з інших підстав.

Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) з подібними правовідносинами зроблено правовий висновок про те, що оскільки підставами позову було непідписання спірного договору оренди землі, додаткового договору та акту приймання-передачі земельної ділянки, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, а саме щодо строку договору, то для правильного вирішення вказаної справи, зокрема, у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права. За вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність цих документів, адже їх не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли вона довідалася про порушення свого права.

Оскільки строк за договором оренди № 100 від 26 грудня 2005 року сплив у березні 2016 року, а за додатковою угодою - у вересні 2017 року, то позов подано в межах трьох років з дня коли сплив строк договору.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку, що правовідносини за додаткового договору № 1 від 10 вересня 2007 року між сторонами у встановленому законом порядку не виникали, а перебіг строку позовної давності має починатися з часу, коли позивачу стало відомо про існування такого договору.

За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоду встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5-6 статті 203 ЦК України.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Доводи касаційної скарги про те, що результати проведеної почеркознавчої експертизи не є однозначними та повними, а отже можуть ставитись під сумнів не спростовують висновок суду про недійсність оспорюваного договору з підстав відсутності волевиявлення ОСОБА_1 , вже були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що є поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують таких висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що ним порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубай» залишити без задоволення.

РішенняНовоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров