Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.09.2018 року у справі №367/3381/15

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 367/3381/15

провадження № 61-43511св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1 ,

третя особа - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокуратури Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 вересня 2016 року у складі судді Карабаза Н. Ф. та постанову Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217568, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номером 3210945900:01:101:0020; витребувати зазначену земельну ділянку з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Позовна заява мотивована тим, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами смт Гостомель Ірпінського району Київської області у кварталі № 12 Київського лісництва, за оспорюваним рішенням селищної ради була передана у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд без її вилучення у постійного користувача КП «Святошинське лісопаркове господарство», з порушенням порядку зміни цільового призначення земель лісового фонду на землі для житлової забудови за межами населеного пункту. Земельна ділянка вибула з державної власності всупереч закону та волі держави в особі уповноваженого на те органу, тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на користь держави. Крім того, указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» зокрема, відведена Гостомельською селищною радою земельна ділянка є територію національного природного парку «Голосіївський» та відноситься до земель природно-заповітного фонду; державним органом, уповноваженим розпоряджатися такою земельною ділянкою є Кабінет Міністрів України. Про зазначені порушення прокуратура довідалася в порядку нагляду за додержанням застосування закону в ході проведеної перевірки на підставі постанови прокурора від 16 травня 2014 року № 51.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 вересня 2016 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виділення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм Земельного та Лісового кодексів України, тому позов є обґрунтованим, проте прокуратура звернулася до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки могла довідатися про порушення прав держави ще у 2010 році у ході перевірки витребуваних оригіналів рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок та пакет документів, на підставі яких приймалися ці рішення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2018 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 вересня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка до виділення знаходилася у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», була надана у власність ОСОБА_1 до розширення у 2014 році території парку «Голосіївський». Оспорюваним рішенням селищної ради не порушуються права Кабінету Міністрів України, оскільки виділена ОСОБА_1 земельна лісова ділянка має площу менше 1 га (0,15 га).

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, прокуратура Київської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 вересня 2016 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з Ірпінського міського суду Київської області

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відмовлено прокуратурі Київської області у задоволенні клопотання про проведення судового засідання; справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 367/3381/15 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 372/1684/14-ц.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року поновлено касаційне провадження в зазначеній цивільній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що виключно на припущеннях ґрунтується висновок суду апеляційної інстанції про знаходження спірної землі в складі земель населеного пункту; єдиним документом, який регламентує адміністративні межі Гостомельської селищної ради є рішення Виконавчого комітету Київської обласної Ради народних депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року № 791; затверджений рішенням Гостомельської селищної ради від 21 вересня 2006 року № 159-08-V проект Генерального плану селища Гостомель відноситься до містобудівної, а не землевпорядної документації, не підтверджує знаходження спірної земельної ділянки в межах населеного пункту; право постійного користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» спірною земельною ділянкою до одержання державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування відповідно до пункту 5 «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України. Зазначає, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 року «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» наразі спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового призначення та одночасно, є об`єктом природно-заповідного фонду. Судом першої інстанції неправильно застосовано положення закону про позовну давність, речове право Кабінету Міністрів України як розпорядника земель лісогосподарського призначення підлягає захисту через пред`явлення віндикаційного позову до ОСОБА_1 протягом усього часу наявності в особи титулу власника. У справі відсутнє підтвердження отримання прокуратурою на запит у 2010 році рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки». Звернення до суду у цій справі спрямоване на задоволення суспільної потреби у поверненні державі незаконно наданої у власність ОСОБА_1 земельної ділянки лісового фонду.

Відзиви на касаційну скаргу

У відзиві, поданому в листопаді 2018 року, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, мотивуючи це тим, що на 2010 рік земельна ділянка не перебувала у державній власності, Кабінет Міністрів України не є її розпорядником; за відомостями державного земельного кадастру спірна земельна ділянка відноситься до меж селища Гостомеля Київської області та міська рада має повноваження щодо розпорядження такою ділянкою; КП «Святошинське лісопаркове господарство» засноване на комунальній власності територіальної громади м. Києва, тому до нього не застосовуються положення пункту 5 «Прикінцеві положення» ЛК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі вказаного рішення Гостомельської селищної ради Київської області 14 травня 2010 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Відповідно до Указу Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01 травня 2014 року змінено межі національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України зобов`язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51 постановлено провести перевірку у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га.

У листі від 21 листопада 2014 року № 873 КП «Святошинське лісопаркове господарство» зазначило, що згідно з статутом підприємства, зареєстрованим Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 11 березня 2002 року, підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території. З листа прокуратури м. Києва йому стало відомо, що протягом 2011-2012 років було пред`явлено 18 позовів на площу 2,7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок.

Згідно з відповіддю від 20 березня 2015 року Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області повідомило прокуратуру Київської області, що у зв`язку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку «Голосіївський», Управління не має можливості надати інформацію про входження земельних ділянок з вказаними у листі кадастровими номерами до меж парку «Голосіївський» (в тому числі, з кадастровим номером 3210945900:01:101:0020 згідно запиту від 04 березня 2015 року № 05/1-437).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 1 ЛК України (тут і надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно з частиною другою статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Відповідно до статті 19 ЗК України (тут і надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (статті 5 ЛК України).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Судом установлено, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами ще за радянських часів.

На підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення Виконавчого комітету Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167,00 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України.

Вказане свідчить, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, і за відсутності, при цьому, жодних дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою Кабінету Міністрів України, дійшов помилкового висновку про недоведеність прокурором права держави на спірну земельну ділянку.

Разом з тим, надані позивачем матеріали лісовпорядкування вказують на правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення.

Висновки апеляційного суду, що спірна земельна ділянка не знаходиться за межами смт Гостомель Київської області є необґрунтованими, оскільки згідно з відповіддю на запит прокуратури Київської області Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» зазначило, що земельні ділянки з кадастровими номерами, у тому числі земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_1 , згідно з публічною кадастровою картою накладаються на квартали № № 7, 12, 18, 19 Київського лісництва Святошинського лісового та мисливського господарства (т. 1, а. с. 32).

Також безпідставними є висновки суду апеляційної інстанції, що передачею спірної земельної ділянки у власність фізичної особи не було порушено права Кабінету Міністрів України, оскільки Указом Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01 травня 2014 року № 446/2014 розширено територію Національного природного парку «Голосіївський» на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд», а саме за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», у тому числі кварталу № 12, за рахунок якого відведено спірну земельну ділянку у приватну власність.

Отже, земельна ділянка, яка відведена Гостомельською селищною радою Київської області під забудову, наразі є територією національного природного парку «Голосіївський» та відноситься до земель природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначено статтями 122 149 ЗК України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, судом апеляційної інстанції не враховано, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням повноважень, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею.

Подібні висновки щодо незаконності розпорядження Гостомельською селищною радою Київської області землями КП «Святошинське лісопаркове господарство» та Національного природного парку «Голосіївський» викладені у постановах Верхового Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, провадження № 61-11159св19; від 30 жовтня 2019 року у справі № 367/3240/15-ц, провадження № 61-19509св18; від 27 листопада 2019 року у справі № 367/2525/15-ц, провадження № 61-11417св19; від 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, провадження № 61-18599св18, від 19 лютого 2020 року у справі № 367/3255/15, провадження № 61-45070св18.

З огляду на вказане загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.

Отже, витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Разом з тим, судом апеляційної апеляційним судом у порушення вимог частини п`ятої статті 411 ЦПК України не враховано висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими було скасоване попереднє судове рішення суду апеляційної інстанції, що унеможливлює ухвалення Верховним Судом нового рішення.

Так, скасовуючи ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року і направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 червня 2018 року дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Гостомельською селищною радою Київської області та ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 86-90, 95-103).

Виходячи зі змісту статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України 2004 року суд повинен був з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, а саме Кабінету Міністрів України, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Зазначений правовий висновок щодо застосування норм права висловлений Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15.

Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, суд апеляційної інстанції не з`ясував, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Однак, вказані обставини судом апеляційної інстанції при новому розгляді встановлені не були, а суд касаційної інстанції у силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то оскаржуване рішення апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

При новому розгляді справи суду необхідно дати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Крім того, суд апеляційної інстанції повинен врахувати правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц, провадження № 14-172цс18, згідно з яким у разі, якщо позивач заявив декілька позовних вимог, то питання застосування позовної давності, початку її перебігу та спливу має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо, а також правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19 щодо належного способу захисту порушеного права.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокуратури Київської області задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 31 липня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик