Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №754/2467/17
Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №754/2467/17
Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №754/2467/17

Постанова

Іменем України

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 754/2467/17

провадження № 61-4272св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року у складі судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що з 22 серпня 2012 року вона перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року (справа № 754/16605/13-ц). За час шлюбу у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає та зареєстрований разом із нею. Після розірвання шлюбу спорів між нею та відповідачем щодо місця проживання дитини разом з нею не було.

Вказувала, що з 2013 року ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, дитиною не опікується, у вихованні участі не приймає, життям дитини не цікавиться, не відвідує її, зв`язків із нею не підтримує. Дитина не пам`ятає батька та не має до нього ніяких почуттів, оскільки за ці роки жодного разу його не бачила; вона займається утриманням та вихованням сина, забезпечує гідні умови проживання та гармонійну атмосферу оточення, піклується про його здоров`я, навчання та відпочинок.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.

Судами враховано, що з 2015 року відповідач постійно проживає та працює у Китайській Народній Республіці, відтак можливості відповідача повноцінно виконувати батьківські обов`язки є суттєво обмеженими в силу об`єктивних причин та обставин, що настали поза його волею і без винної поведінки відповідача.

Суди врахували інтереси дитини, ставлення відповідача до дитини, його бажання спілкуватися з нею та брати участь у її вихованні, намагання зв`язатися із дитиною, здійснення ним грошових переказів на утримання дитини, наявність конфлікту у відносинах між сторонами у справі, а також роз`яснення, викладені у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» та зазначили, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суди надали відповідну правову оцінку висновку органу опіки та піклування від 19 червня 2017 року № 107-40/4548 щодо можливого позбавлення відповідача батьківських прав, вказавши, що висновок складено без врахування всіх обставин справи, є недостатньо обґрунтованим, оскільки не враховує факту перебування відповідача поза межами країни в зв`язку з роботою у Китайській Народній Республіці, що ускладнює повноцінне виконання відповідачем батьківських обов`язків, не містить переконливих аргументів щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 тощо, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 754/2467/17 із Деснянського районного суду м. Києва.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували той факт, що відповідач належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, участі у вихованні сина не приймає. Сам лише факт заперечення відповідача проти позову не свідчить про його бажання брати участь у вихованні дитини; суди та не перевірили, чи дійсно відповідач має намір реалізувати право на спілкування з сином, чи його незгода містить формальний характер, пов`язаний виключно з небажанням бути позбавленим батьківських прав.

Вказує, що для правильного застосування положень статті 164 СК України у справі про позбавлення батьківських прав незгода батька щодо пред`явленого позову про позбавлення батьківських прав може мати істотне значення для правильного вирішення справи по суті в тому випадку, якщо така незгода містить пропозиції зміни поведінки батька щодо виховного процесу, його повноцінне повернення в життя дитини, такі, що відповідають критеріям розумності, добросовісності та направлені на забезпечення найкращих інтересів дитини. У відзиві відповідач не зазначив, в який саме спосіб він братиме участь в житті дитини, яким чином виправлятиме психологічну прірву, яка виникла між ним та сином, ураховуючи негативне ставлення дитини до батька.

Зазначає, що протягом розгляду справи у судах відповідач жодного разу не приїхав до України, не з`явився в житті дитини, що фактично свідчить про відсутність реального наміру відповідача відновити спілкування з дитиною та участь у її вихованні.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо обмеження можливості відповідача повноцінно виконувати батьківські обов`язки через проживання в іншій країні суперечить обставинам справи, оскільки, на думку заявника, сам по собі виїзд і проживання за межами України жодним чином не звільняє відповідача від реалізації прав та виконання будь-яких обов`язків та не позбавляє можливості спілкуватися з сином, зокрема в соцмережах і месенджерах, цікавитися навчанням сина через електронне листування з навчальним закладом, комунікувати з класним керівником через месенджери тощо.

Вказує, що перебування відповідача за кордоном без будь-яких реальних дій щодо налагодження комунікації з сином призвело до стійкої втрати психоемоційного зв`язку між дитиною та батьком, що має наслідком усвідомлення дитиною відсутності батька в його житті. Відповідно, такі наслідки викликані бездіяльністю відповідача, за що найбільш ефективною санкцією є позбавлення його батьківських прав, що прямо визначено в частині першій статті 164 СК України.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду у подібних, на думку заявника, справах.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 22 серпня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом з позивачкою (а. с. 10, т. 1).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року (справа № 754/16605/13-ц) шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 11, т. 1).

Висновком комісії з питань захисту прав дитини Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 червня 2017 року № 107-40/4548 визначено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 57-58, т. 1).

Згідно висновку від 26 червня 2020 року № 64 психологічного обстеження малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Міським центром дитини на підставі запиту Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, дитина вважає, що у нього немає батька і не було. За результатами обстеження батькам дитини рекомендовано відмежувати свої минулі особисті відносини в якості колишніх чоловіка та дружини від відносин теперішніх, в якості батьків дитини не налаштовувати дитину проти одного з батьків, адже роль кожного з батьків є однаково важливою для дитини; поступово організовувати знайомство та спілкування батька з сином, враховуючи те, що дитина не пам`ятає його та є особливості побудови контакту дитини із незнайомими, актуалізовану потребу у безпеці, за необхідності - звернутися за допомогою до дитячого психолога (а. с. 159-163, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 указаної Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суди попередніх інстанцій надали відповідну правову оцінку висновку органу опіки та піклування від 19 червня 2017 року № 107-40/4548 щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав й мотивували підстави визнання його необґрунтованим, виходячи з того, що висновок складено без урахування всіх обставин справи, оскільки не враховує факту перебування відповідача поза межами країни в зв`язку з роботою у Китайській Народній Республіці, що ускладнює повноцінне виконання відповідачем батьківських обов`язків, не містить переконливих аргументів щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини спору, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності й доводам сторін, зробив обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки нею не надано належних та допустимих доказів винної поведінки ОСОБА_2 щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Установивши, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до участі у вихованні сина, має намір на відновлення відносин з ним, суди дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який оцінено у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Отже, суди обґрунтовано не погодилися з вказаним висновком органу опіки та піклування, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, як правильно встановили суди, у справі не встановлено.

Отже, відмова судами у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який бажає брати участь у вихованні та спілкуванні з малолітньої дитиною, відповідає якнайкращим інтересам дитини, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Посилання касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду у наведених представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 як приклад неправильного застосування норм права постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать загальним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, крім іншого такі висновки зроблені за інших обставин, встановлених у кожній із зазначених справ та наявних у ній доказів.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами проведена належна правова оцінка доказів.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович