Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №341/416/20
Постанова ВССУ від 30.01.2025 року у справі №341/416/20
Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №341/416/20

Постанова

Іменем України

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 341/416/20

провадження № 61-5611св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2021 року у складі судді Гаполяка Т. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 травня 2022 рокуу складі колегії суддів: Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і відсотків річних.

Позов мотивований тим, що 18 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (далі - ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), правонаступником якого є ТОВ «Кредитні ініціативи», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 316, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 300 000,00 грн зі сплатою відсотків строком до

16 березня 2018 року (з можливістю дострокового стягнення кредиту).

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 узятих на себе кредитних зобов`язань рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року у справі № 341/1976/15-ц стягнуто з нього на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у розмірі 308 915,77 грн.

Відповідач зазначене рішення суду не виконує, а тому в порядку статті 625 ЦК України з нього підлягають стягненню 24 % річних (замість 3 % умовами договору передбачено саме 24 % річних) у розмірі 591 830,27 грн та інфляційні втрати в розмірі 285 862,50 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача в порядку статті 625 ЦК України 24 % річних у розмірі 591 830,27 грн та інфляційні втрати в розмірі 285 862,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду від 01 листопада 2021 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 63 108,71 грн інфляційного збільшення суми боргу та 22 435,29 грн 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції зазначив, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат. Стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Враховуючи наведене, суд визначає в порядку статті 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних (умовами договору прострочення виконання грошового зобов`язання не регулюються) за прострочення виконання грошового зобов`язання, беручи такі вихідні дані: суму боргу 262 500,00 грн (сума, з якої здійснено розрахунки позивачем, враховуючи межі позовних вимог); період - 3 роки до часу звернення з позовом (межі позовних вимог, враховуючи подання заяви представником відповідача про застосування таких) та до дати обчислення позивачем (інфляційні втрати до 31 січня 2020 року, 3 % річних до 28 лютого 2020 року). У зв`язку з цим із відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 63 108,71 грн і три відсотки річних у розмірі 22 435,29 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 травня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від

01 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 2 783,22 грн трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

У задоволенні інших позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обов`язок виконання рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року виник із 11 липня 2017 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року у справі № 341/1976/15-ц виконання рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року було зупинено до закінчення касаційного провадження. 06 листопада 2019 року Верховний Суд розглянув справу № 341/1976/15-ц. З урахуванням наведеного позивач має право на стягнення з відповідача відповідно до статті 625 ЦПК 3 % річних від суми боргу 262 500,00 грн (сума, з якої здійснено розрахунки позивачем) за період із 11 липня 2017 року до 02 серпня 2017 року та з 06 листопада 2019 року до 21 лютого 2020 року (дата, до якої здійснено розрахунки позивачем), а також інфляційних втрат за липень 2017 року та за період із листопада 2019 року до лютого 2020 року. За таких обставин наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 2 783,22 грн трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період із 11 липня 2017 року до 02 серпня 2017 року та з 06 листопада 2019 року до 21 лютого 2020 року.

Апеляційний суд зазначив, що за офіційними даними Державного комітету статистики України індекс інфляції в липні 2017 року становив 100,2 %, в листопаді 2019 року - 100,1 %, в грудні 2019 року - 99,8 %, в січні 2020 року - 100,2 %, в лютому 2020 року - 99,7 %. Сукупний індекс інфляції за липень 2017 року та з листопада 2019 року до лютого 2020 року становить 0,999988994 (100,2 % ? 100,1 % ? 99,8 % ? 100,2 % ? 99,7 %). Отже, сума інфляційних втрат становить ?2,89 грн (262 500,00 грн ? 0,999988994 - 262 500,00 грн). Тому інфляційні втрати стягненню з відповідача не підлягають.

Аргументи учасників

У червні 2022 року до Верховного Суду від ТОВ «Кредитні ініціативи» надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі представник ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначає, що відповідно до умов кредитного договору з урахуванням договору про внесення змін від 03 жовтня 2008 року у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту він сплачує проценти у розмірі 24 % річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У випадку прострочення позичальником зобов`язань по погашенню одержаного ним кредиту проценти за користування ним продовжують нараховуватися відповідно до пункту 3.3 цього договору. Позовна давність встановлена тривалістю 10 років. Суди попередніх інстанцій неправильно розтлумачили положення частини другої статті 625 ЦК України. Визначальним у цьому випадку є саме погодження сторонами окремо відсоткової ставки за строкове користування кредитними коштами та окремо за користування кредитом понад встановлені договором строки. Заборгованість у відповідача виникла з моменту порушення грошового зобов`язання, що мало місце ще в 2009 році, а тому суми, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають стягненню в межах погодженої сторонами десятирічної позовної давності, яка передувала пред`явленню позову, оскільки зобов`язання є триваючим.

У липні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення. У відзиві ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі

№ 5017/1987/2012, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15762/16-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 18 березня 2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 300 000,00 грн зі сплатою відсотків строком до 16 березня 2018 року (з можливістю дострокового стягнення кредиту) (а. с. 5-12).

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 483 579,41 грн, яка складається із: 262 500,00 грн - тіло кредиту, 210 879,41 грн - несплачені відсотки, 10 200,00 грн - комісія.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 210 879,41 грн нарахованих відсотків та загальної суми нарахованої заборгованості за кредитним договором № 316 від 18 березня 2008 року у розмірі 483 579,41 грн змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 165 065,15 грн нарахованих відсотків станом на

01 жовтня 2015 року, а всього стягнуто з ОСОБА_1 437 765,15 грн заборгованості за кредитним договором, нарахованої станом на 01 жовтня 2015 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та зупинено виконання судових рішень.

Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року скасовано в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за відсотками. Позов ТОВ «Кредитні ініціативи» в цій частині задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 36 215,77 грн заборгованості за відсотками. В іншій частині рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року залишено в силі. Поновлено виконання рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у незмінених частинах.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року констатовано, що банк скористався своїм правом вимоги дострокового повернення усієї суми кредитної заборгованості, направивши лист-вимогу від 25 грудня 2009 року та пред`явивши 25 січня 2010 року позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки (а. с. 49-53).

На виконання судових рішень 20 січня 2020 року видано виконавчий лист.

На підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення в порядку статті 625 ЦК України інфляційного збільшення та процентів річних позивач надав розрахунок заборгованості, згідно із яким 24 % річних на суму тіла кредиту відповідно до рішення суду (262 500,00 грн) за період із 22 лютого 2010 року до 21 лютого 2020 року становить 591 830,27 грн, інфляційні втрати на суму тіла кредиту відповідно до рішення суду (262 500,00 грн) за період з березня 2010 року до січня 2020 року становлять 285 862,50 грн.

У суді першої інстанції ОСОБА_1 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження

№ 61-18730св20).

У частині першій статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) відступлено від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі

№ 6-1252цс16, і зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що «рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Згідно з пунктами 6.20, 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 у справі № 5017/1987/2012 (провадження №12-289гс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) зазначено, що «суд установив, що кредитним договором були передбачені проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються. У випадку порушення позичальником установленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом виходячи із процентної ставки у розмірі 36 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору (пункти 42, 43 вказаної вище постанови). Здійснивши тлумачення умов кредитного договору, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України (пункт 50 вказаної вище постанови). Тобто у справі № 5017/1987/2012 сторони чітко та недвозначно визначили, що поза межами строку кредитування позичальником сплачуються проценти, які при цьому не є процентами за «користування кредитом», а є відповідальністю за порушення зобов`язання, та погодили їх розмір. Установивши зазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення таких процентів. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження

№ 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ТОВ «Кредитні Ініціативи» вказувало, що рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року у справі № 341/1976/15-ц з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 308 915,77 грн. Відповідач зазначене рішення суду не виконує, а тому в порядку статті 625 ЦК України з нього підлягають стягненню 24 % річних (замість 3 % умовами договору передбачено 24 %) у розмірі 591 830,27 грн та інфляційні втрати в розмірі 285 862,50 грн. На підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення в порядку статті 625 ЦК України інфляційних втрат та відсотків річних позивач надав розрахунок заборгованості, згідно з яким 24 % річних на суму тіла кредиту відповідно до рішення суду (262 500,00 грн) за період із 22 лютого 2010 року до 21 лютого 2020 року становить 591 830,27 грн, інфляційні втрати на суму тіла кредиту відповідно до рішення суду (262 500,00 грн) за період з березня 2010 року до січня 2020 року становлять 285 862,50 грн;

суди встановили, що рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» стягнуто заборгованість у розмірі 483 579,41 грн, яка складається із: 262 500,00 грн - тіла кредиту, 210 879,41 грн - несплачених відсотків,

10 200,00 грн - комісії. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 210 879,41 грн нарахованих відсотків та загальної суми нарахованої заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 316 у розмірі 483 579,41 грн змінено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 165 065,15 грн нарахованих відсотків станом на 01 жовтня 2015 року, а всього стягнуто з ОСОБА_1

437 765,15 грн заборгованості за кредитним договором, нарахованої станом на 01 жовтня 2015 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання судових рішень до закінчення касаційного перегляду. Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року скасовано в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за відсотками, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» в цій частині задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 36 215,77 грн заборгованості за відсотками, в іншій частині рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року залишено в силі, поновлено виконання рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у незмінених частинах;

апеляційний суд:

не врахував, що на період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту боржник не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України, натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором; ТОВ «Кредитні Ініціативи» у позовній заяві при розрахунку сум, передбачених статтею 625 ЦК України, посилалось на пункт 6.5 договору про іпотечний кредит від 18 березня 2008 року № 316, яким визначено сплату відсотків у розмірі 24 % річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України (а. с. 5, 45);

вказані доводи ТОВ «Кредитні Ініціативи» не перевірив, не здійснив відповідне тлумачення умов кредитного договору та не врахував, що, установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати статтю 625 ЦК України;

не врахував, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних, передбачені у частині другій статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 2 783,22 грн трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Тому постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про стягнення відсотків річнихналежить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що у ній відсутні будь-які мотиви щодо непогодження позивача із судовими рішеннями у частині відмови у стягненні інфляційних втрат. За таких обставин оскаржену постанову апеляційного суду в цій частині належить залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), дають підстави для висновку, що оскаржені рішення частково ухвалені без дотримання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково; постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про стягнення відсотків річних скасувати та передати справу у цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; постанову апеляційного суду у частині відмови у стягненні інфляційних втрат залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 травня 2022 року у частині позовних вимог про стягнення відсотків річних скасувати.

Передати справу № 341/416/20 у частині позовних вимог про стягнення відсотків річних на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 травня 2022 року у частині відмови у стягненні інфляційних втрат залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 12 травня 2022 року втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. М. Русинчук

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков