Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.05.2022 року у справі №488/2444/21

Постанова

Іменем України

17 травня 2022 року

м. Київ

справа № 488/2444/21

провадження № 61-2618св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача -ОСОБА_2 ,

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

представник відповідача - Сидоренко Дарина Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Корабельного районного суду

м. Миколаєва у складі судді Чернявської Я. А від 13 жовтня 2021 року

та постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І., від 16 лютого 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДП «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправними та скасування наказів про переведення та звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він працював у ДП «Адміністрація морських портів України» з 26 грудня 2016 року до 20 січня 2021 року. Наказом № 20-к від 20 січня 2021 року його було звільнено на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку з закінченням строку трудового договору. Позивач вважав своє звільнення незаконним з огляду те, що 09 вересня 2020 року, працюючи на посаді інженера з економічної безпеки другої категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України», він отримав попередження про скорочення з 10 грудня 2020 року його посади на підставі наказу ДП «Адміністрація морських портів України» від 09 вересня 2020 року № 604-к «Про скорочення штату працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України». Також йому було вручено повідомлення про наступне вивільнення у випадку відмови від запропонованих вакантних посад. Протягом двох місяців з дати попередження про скорочення його посади кілька разів йому пропонувалась інша робота, яка не відповідала його кваліфікаційним вимогам. 27 листопада 2020 року при черговій пропозиції зайняти одну із вакантних посад він погодився на переведення на посаду економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України». Вказане переведення на нову посаду з 10 грудня 2020 року було оформлено наказом від 04 грудня 2020 року № 747-к. При оформленні переведення його було повідомлено, що ця посада є вакантною на час відпустки у зв`язку із вагітністю та пологами, а потім - у зв`язку із відпусткою по догляду за дитиною ОСОБА_3 . При умові виходу ОСОБА_3 на роботу працівниками департаменту кадрової політики йому було обіцяно надати для працевлаштування інші вакансії. Унаказі

від 04 грудня 2020 року № 747-к «Про переведення» зазначено, що підставою переведення є його заява та повідомлення про наступне вивільнення від 09 вересня 2020 року, тобто, на думку позивача, наказ видано у зв`язку з виконанням роботодавцем вимоги щодо працевлаштування працівника, який підлягає вивільненню. ОСОБА_1 вказував, що у порушення досягнутої домовленості, 18 січня 2021 року йому було вручено повідомлення директора департаменту кадрової політики і директора департаменту бюджетування та тарифоутворення про закінчення його строкового трудового договору з 20 січня 2021 року та наступне звільнення з цієї дати у зв`язку з виходом на роботу з відпустки у зв`язку із вагітністю та пологами ОСОБА_3 . Позивач наголошував на тому, що, оформивши його переведення на посаду економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» на час відпустки по вагітності та пологах і звільнивши його у зв`язку із закінченням цієї відпустки, відповідач грубо порушив вимоги трудового законодавства, не виконавши вимоги частини другої статті 40 КЗпП України щодо переведення працівника на іншу роботу, та статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції іншої наявної роботи згідно з вільними вакансіями у зв`язку із вивільненням.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати протиправним та скасувати наказ ДП «Адміністрація морських портів України» від 04 грудня 2020 року № 747-к про переведення ОСОБА_1 , інженера з економічної безпеки другої категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління, на посаду економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління з 10 грудня

2020 року на умовах строкового трудового договору на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 , з посадовим окладом згідно із штатним розписом; визнати протиправним та скасувати наказ

ДП «Адміністрація морських портів України» від 20 січня 2021 року № 20-к про звільнення ОСОБА_1 , економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління, на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору); поновити його на роботі на посаді інженера з економічної безпеки другої категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України»; стягнути

з ДП «Адміністрація морських портів України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 січня 2021 року по 13 жовтня

2021 року, який складає 203 891, 22 грн, та 5 тис. грн витрат на правову допомогу.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано накази ДП «Адміністрація морських портів України» від 04 грудня 2020 року № 747-к про переведення ОСОБА_1 , інженера з економічної безпеки другої категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління, на посаду економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління з 10 грудня 2020 року на умовах строкового трудового договору на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 , з посадовим окладом згідно із штатним розписом та від 20 січня 2021 року № 20-к про звільнення ОСОБА_1 , економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору). Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з економічної безпеки другої категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління

ДП «Адміністрація морських портів України».

Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 січня 2021 року по 13 жовтня 2021 року у розмірі 325 877, 42 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ухилився

від виконання обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки запропоноване ним робоче місце не було вакантним. Районний суд вважав, що переведення позивача на посаду економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» на час відпустки по вагітності та пологах іншого працівника, а також звільнення його у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору є незаконними, такими, що не відповідають вимогам частини другої статті 40 КЗпП України щодо переведення позивача на іншу роботу та статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції іншої наявної роботи на вакантних посадах.

Також суд першої інстанції вважав, що відповідачем порушено положення статті 23 КЗпП України, якою регламентується строк дії трудового договору.

Суд першої інстанції погодився із наведеними позивачем доводами про поважність причин пропуску процесуального строку на звернення до суду та поновив цей строк.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного судувід 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України» залишено без задоволення. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва

від 13 жовтня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що переведення позивача та подальше вивільнення є незаконними, оскільки позивачу була запропонована посада, яка не була вакантною, а відтак і подальше його звільнення є таким, що порушує його права.Апеляційний суд зазначив, що після виходу на роботу ОСОБА_3 позивачу не було запропоновано жодної вакантної посади. Суд апеляційної інстанції вказав, що районним судом вірно розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100, за період з 21 січня 2021 року по 13 жовтня 2021 року у розмірі 325 877,42 грн. Також апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем процесуального строку на звернення до суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ДП «Адміністрація морських портів України» просить скасувати рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва

від 13 жовтня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 16 лютого 2022 рокуі ухвалити нове судове рішення про відмову

у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 800/538/17, від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 676/1679/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 22 грудня 2020 року у справі № 264/5235/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 285/4227/18, від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 703/2695/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що вимоги частини другої

статті 40 КЗпП України містять лише обов`язок роботодавця перевести працівника за його згодою на іншу роботу та не містять обмежень щодо використання тимчасових посад. Заявник вказує, що роботодавцем було запропоновано працівнику іншу роботу у вигляді вільних вакансій та тимчасових посад, проте судами не було надано належної правової оцінки списку усіх посад, які пропонувались позивачу. Вважає, що ним виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, судами неправильно застосовано положення статті 32 КЗпП України та не враховано, що строковий трудовий договір укладено за заявою та згодою позивача. ДП «Адміністрація морських портів України» стверджує, що суди помилково не застосували положення частини четвертої статті 82 ЦПК України та не врахували обставини, встановлені судами у справі № 488/563/21. Зазначає, що суди поновили позивача на посаді, яку було скорочено, та взяли до уваги положення частини першої статті 235 КЗпП України, у відповідності до якої працівник має бути поновлений саме на тій посаді, яку він обіймав до звільнення. Заявлений позивачем позов був предметом розгляду у справі № 488/563/21. Також відповідач наголошує на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, а неведені ним причини не є поважними.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

До Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України», у прохальній частині якого заявник просить продовжити строк для його подання, посилаючись на те, що ухвалу про відкриття касаційного провадження отримано 28 квітня 2022 року, а також на проведення бойових дій на території м. Миколаєва.

Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З огляду на наведені представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 обставини, вказаний строк підлягає продовженню до дати подання відзиву на касаційну скаргу - 10 травня 2022 року.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України» без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Особа, яка подала відзив, стверджує, що судами було правильно встановлено, що роботодавець ухилився від виконання обов`язку з працевлаштування позивача, оскільки запропоноване ним робоче місце не було вакантним у розумінні КЗпП України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 грудня 2016 року на підставі наказу про прийом на роботу № 541-к

від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду інспектора сектору контролю економічної та внутрішньої безпеки відокремлених підрозділів служби економічної та внутрішньої безпеки

ДП «Адміністрація морських портів України».

Наказом № 124-к від 24 січня 2020 року ОСОБА_1 було переведено на посаду інженера з економічної безпеки другої категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління постійно з 24 січня 2020 року.

Наказом № 249/10 від 08 вересня 2020 року в ДП «Адміністрація морських портів України» були запровадженні зміни в організації виробництва і праці в апараті управління шляхом скорочення штату і чисельності.

Відповідно до наказу № 604-к від 09 вересня 2020 року «Про скорочення штату працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» 10 грудня 2020 року було прийнято рішення про ліквідацію структурних підрозділів апарату управління з усіма структурними одиницями та посадами, зокрема управління з внутрішньої та економічної безпеки.

Згідно з пунктом 2 вказаного наказу департаменту по роботі з персоналом апарату управління було надано розпорядження щодо здійснення заходів по вивільненню працівників відповідно до вимог законодавства про працю України, в тому числі внесення пропозицій всім працівникам апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України», посади яких скорочуються, щодо переведення за їх письмовою згодою на інші вакантні посади в ДП «Адміністрація морських портів України» (у разі наявності), а також зазначено, що у разі наявності письмової відмови працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» від переведення на інші запропоновані вакантні посади провести необхідні заходи щодо їх звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

09 вересня 2020 року на виконання наказу про скорочення штату працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_1 було письмово повідомлено про наступне вивільнення та запропоновано переведення на одну із вакантних посад в ДП «Адміністрація морських портів України» згідно доданого до повідомлення переліку. З повідомленням та переліком вакантних посад ОСОБА_1 ознайомився 07 жовтня 2020 року, про що свідчить його підпис.

Протягом двох місяців з дати попередження про скорочення його посади ОСОБА_1 кілька разів пропонувалась інша робота, яка не відповідала його кваліфікаційним вимогам.

За повідомленням про проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» від 27 листопада 2020 року щодо переведення на посаду начальника відділу контролю служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_1 було запропоновано розглянути вакантні посади, наявні на підприємстві станом на 27 листопада 2020 року.

Наказом № 747-к від 04 грудня 2020 року ОСОБА_1 було переведено на посаду економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління

з 10 грудня 2020 року на умовах строкового трудового договору на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 . Наказ видано на підставі заяви ОСОБА_1 та повідомлення про наступне вивільнення від 09 вересня 2020 року.

ОСОБА_1 був повідомлений про закінчення дії строкового трудового договору та наступне звільнення з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 20 січня 2021 року та ознайомлений під підпис 19 січня 2021 року.

Наказом № 20-к від 20 січня 2021 року ОСОБА_1 був звільнений з посади економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління на підставі

пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору 20 січня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 2 ЦПК Українивизначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянамгарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстави, зазначеній у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду або роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15 та у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19 (провадження № 61-9503св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20 (провадження № 61-1357св21).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» вакансія - це вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Отже, якщо працівник відсутній у зв`язку із хворобою, відрядженням, відпусткою посада, яку він займає, не є вакантною.

У постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 452/832/16-ц (провадження № 61-976св17) викладено висновок, що тимчасова посада на період відпустки по догляду за дитиною не є вакантною у розумінні КЗпП України, тому така посада не може пропонуватися на виконання положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 26 червня 2019 року у справі № 761/20961/17 (провадження

№ 61-2899св19) та від 28 квітня 2021 року у справі № № 755/14564/18 (провадження № 61-2029св21).

Встановивши, що позивача було переведено на посаду економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління, яку йому було запропоновано роботодавцем на підставі частини третьої статті 49-2 КЗпП України, але яка не була вакантною у розумінні КЗпП України, оскільки її займала ОСОБА_3 (на момент переведення позивача перебувала відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 17 вересня 2020 року по 20 січня 2021 року), суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстави для скасування наказу ДП «Адміністрація морських портів України» від 04 грудня 2020 року № 747-к про переведення ОСОБА_1 та поновлення на посаді інженера з економічної безпеки другої категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України».

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій частині, оскільки ДП «Адміністрація морських портів України» не може вважатись таким, що належно виконало вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, попередженого про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Суди надали належну правову оцінку причинам пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами про скасування наказу від 04 грудня

2020 року № 747-к та поновлення на роботі і обґрунтовано вважали їх поважними.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог про скасування наказу від 20 січня 2021 року № 20-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення цивільної справи без винесення судового рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, наслідком якої є, за загальним правилом, неможливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Ця форма закінчення цивільної справи застосовується у випадку, коли суд передчасно відкрив провадження у справі або коли продовження процесу стає явно неможливим або недоцільним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК Українизумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, постановленого у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, випливає із сутності законної сили та обов`язковості такого судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду

від 26 квітня 2022 року у справі № 757/39474/19.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня

2021 року у справі № 488/563/21, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, відмовлено

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Адміністрація морських портів України» про скасування наказу від 20 січня 2021 року № 20-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої

статті 36 КЗпП України, поновлення на роботі на посаді економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21 січня 2021 року до дня поновлення на роботі.

Зі змісту судових рішень у справі № 488/563/21 слідує, що питання щодо дотримання права на працю позивача, яке передбачене

статтею 43 Конституції України, правомірності звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі наказу відповідача від 20 січня 2021 року № 20-к, а також похідних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вже було предметом розгляду судами, за результатами чого ухвалені відповідні судові рішення.

Обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги у справі № 488/563/21 співпадають з обставинами, на які він посилався і у цій справі.

У справі № 488/563/21 суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі його заяви у порядку переведення був прийнятий на посаду економіста першої категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» на визначений строк, а саме на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 , з наказом про своє переведення він був ознайомлений під підпис та погодився з ним. Суди дійшли висновку, що роботодавець правомірно звільнив ОСОБА_1 із займаної посади, після закінчення відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 , на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Отже спір щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 наказом від 20 січня 2021 року № 20-к на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вже вирішений судом у справі № 488/563/21, і повторного вирішення цих вимог у межах спору між працівником та роботодавцем процесуальний закон не допускає.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res

judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

За змістом частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених

статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Ураховуючи те, що набрало законної сили рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2021 року у справі № 488/563/21, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі у частині вирішення позовних вимог про скасування наказу від 20 січня 2021 року № 20-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Керуючись статтями 402 409 410 414 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня

2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу від 20 січня 2021 року № 20-к про його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправним та скасування наказу

від 20 січня 2021 року № 20-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині рішенняКорабельного районного суду м. Миколаєва

від 13 жовтня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 16 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович