Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2018 року у справі №509/1410/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 509/1410/17

провадження № 61-7676св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Ревою Дмитром Сергійовичем, на рішення апеляційного суду Одеської області від 9 листопада 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільним сумісним майном подружжя.

В обґрунтування позову зазначила, що з 20 вересня 1980 року перебувала з відповідачем у шлюбі, який розірваний рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 вересня 2016 року.

Вони і їх діти займаються фермерською діяльністю і спеціалізуються на вирощуванні овочевої продукції.

Вказала, що за час шлюбу вона та відповідач набули у власність нерухоме майно, а саме комплекс будівель і споруд № 2, розташований на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Вказане майно на праві власності зареєстроване за ОСОБА_2 , проте є спільним майном подружжя.

З жовтня 2016 року відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні комплексом будівель і споруд № 2 , розташованим на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області; добровільно узгодити порядок використання зазначеного майна вони не можуть.

За таких обставин ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди у користуванні спільною сумісною власністю подружжя шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні комплексом будівель і споруд № 2 , розташованим на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2017 року, ухваленим у складі судді Кириченка П. Л., позов задоволено.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спільною сумісною власністю подружжя шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні комплексом будівель і споруд № 2 , розташованим на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (реєстраційний номер майна 29760619). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно сторони набули у шлюбі, тому воно належить їм на праві спільної сумісної власності, з огляду на що позивач має право користуватися спірним комплексом будівель і споруд нарівні з відповідачем.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 9 листопада 2017 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказане майно на праві власності зареєстроване за ОСОБА_2 , доказів його придбання за спільні кошти ОСОБА_1 не надала, тому немає підстав для висновку про те, що вона має право користуватися цим комплексом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить рішення апеляційного суду Одеської області від 9 листопада 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що зміст статей 60, 70 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Вказана презумпція може бути спростована при вирішенні справи про поділ майна подружжя, проте до ухвалення відповідного рішення вважається, що таке майно належить чоловіку і дружині у рівних частках незалежно від того, хто є його титульним власником.

Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, вийшов за межі позовних вимог, оскільки питання щодо джерела походження коштів, за які побудоване спірне майно, не стосується предмета доказування у цій справі.

Вказує, що згідно зі Статутом фермерського господарства «Аксентій», яке є договором учасників про створення фермерського господарства, ОСОБА_1 є учасником товариства, тому має право користуватися спірним комплексом будівель і споруд № 2 для ведення фермерської діяльності.

Позиція інших учасників справи

У травні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому послався на безпідставність її доводів. Вказав, що спірне майно на праві власності зареєстроване за ним, тому вважається його особистою власністю. Оскільки ОСОБА_1 не є співвласником комплексу будівель і споруд № 2 , розташованого на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, вона не має права просити про усунення їй перешкод у користуванні майном.

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 4 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у період з 20 вересня 1980 року по 19 вересня 2016 року перебували у шлюбі.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є суб`єктами підприємницької діяльності.

Комплекс будівель і споруд № 2 (виробничі та невиробничі будівлі), розташований на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, зареєстрований як об`єкт власності у 2012 році, тобто у період шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що право власності відповідача на цей майно підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19 грудня 2012 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 27 листопада 2012 року.

Оцінивши витяг з Державного реєстру про право власності на нерухоме майно, апеляційний суд встановив, що згідно з даними реєстра ОСОБА_2 є одноособовим власником спірного нерухомого майна.

Також суди встановили, що у провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Задовольняючи позов та усуваючи ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спірним нерухомим майном, суд першої інстанції виходив з того, що це майно є спільним майном подружжя, так як набуте сторонами у шлюбі і судове рішення про визнання його особистим майном відповідача відсутнє.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове про відмову у позові, виходив з недоведеності участі ОСОБА_1 працею або коштами у набутті спірного майна, тобто її статус співвласника не підтверджений і вона не має права вимагати усунення перешкод у користуванні цим нерухомими майном.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Поняття, зміст права власності та порядок його здійснення закріплені у статтях 316, 317, 319 ЦК України, системний аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується своїм майном, проте користування майном, яке є об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної), має особливості.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Стаття 321 ЦК України закріплює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що співвласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування спільним майном, у тому числі від інших співвласників.

У статті 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення містить стаття 368 ЦК України.

Зазначені норми законусвідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суди попередніх інстанцій встановили, що спірний комплекс будівель і споруд № 2 (виробничі та невиробничі будівлі) набутий сторонами за час шлюбу. Відсутність судового рішення, яке набрало законної сили, чи іншого правовстановлюючого документа про визнання вказаного майна особистою приватною власністю ОСОБА_2 , свідчить про те, що немає підстав для висновку про належність даного майна виключно відповідачу.

Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, у справі відсутні; спір між сторонами про поділ майна не вирішений.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні справи не звернув уваги на положення статей 60, 70 СК України і дійшов помилкового висновку про те, що набуття майна у шлюбі не є підставою для віднесення його до об`єкта спільної сумісної власності подружжя.

Покладаючи на ОСОБА_1 тягар доказування того, що набуте у шлюбі спірне майно є спільним майном подружжя, суд апеляційної інстанції допустив порушення закріпленого у статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, принципу доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з цим принципом, оскільки спільність права власності подружжя на набуте у шлюбі майно презюмується, тягар спростування належності певного майна до спільного майна подружжя покладається саме на ту особу, яка про це заявляє.

Посилаючись в обґрунтування своїх висновків на те, що спірне майно є власністю ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця і використовується ним у підприємницькій діяльності, суд не послався на докази, на підставі яких установив відповідні обставини, та не врахував, що майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємця) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте за час шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15 та від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15).

Крім того, з`ясовуючи джерела набуття спірного майна, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що предметом цього позову є вимога про усунення перешкод у користуванні майном. Питання щодо поділу майна подружжя чи визнання майна особистою власністю одного із подружжя не є предметом позову у цій справі, тому порядок і джерела набуття цього майна не стосуються предмета доказування.

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 60, 70 СК України у взаємозв`язку зі статтями 316, 317, 319, 321, 369, 391 ЦК України, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд першої інстанції, встановивши, що спірний комплекс будівель і споруд набутий сторонами у власність за час шлюбу і судове рішення про визнання цього майна особистою власністю одного із подружжя відсутнє, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 як співвласник у силу закону має право користуватися цим майном і має право вимагати від інших осіб, у тому числі від титульного власника - ОСОБА_2 - усунення перешкод у здійсненні права власності.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційний суд скасовує рішення апеляційного суду Одеської області від 9 листопада 2017 року і залишає в силі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2017 року.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні касаційної скарги, у розмірі 768 гривень.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Ревою Дмитром Сергійовичем, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 9 листопада 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги, 768 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик