Історія справи

Постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі №127/2209/18
Ухвала КЦС ВП від 05.12.2018 року у справі №127/2209/18

Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 127/2209/18

провадження № 61-17711св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєла Оксана Миколаївна, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни, Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування рішення

за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2020 року у складі судді Сичука М. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив визнати протиправними дії приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. (далі - ПН Бєла О. М. ) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований на АДРЕСА_1, за Акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк); скасувати рішення ПН Бєлої О. М. від 01 листопада 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису 17253560, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки (реєстрація права власності за АТ КБ "ПРИВАТБАНК"), а саме житловий будинок з господарськими будівлями, розташований на АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 02 жовтня 2007 року між ним та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (далі - ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК "), правонаступником якого є АТ КБ "ПРИВАТБАНК", був укладений кредитний договір № VIW3GK03191673, за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 33 500,00 дол. США, в тому числі 25 000,00 дол. США на придбання нерухомості.

Цього ж дня між позивачем та ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано житловий будинок на АДРЕСА_1.

У подальшому йому стало відомо, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" зареєструвало за собою право власності на житловий будинок, переданий в іпотеку.

На його думку, реєстрація речових прав на зазначений об'єкт нерухомості за АТ КБ "ПРИВАТБАНК" є незаконною, а тому рішення та запис про право власності повинні бути скасовані судом як такі, що суперечать закону та договору іпотеки. Перехід права власності на квартиру відбувся з порушенням Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" за відсутності підстав для оформлення права власності. На момент відчуження банком квартири в ній зареєстровані та проживають неповнолітні діти, однак попередньо дозволу на вчинення такого правочину орган опіки та піклування не надавав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 03 червня 2020 року позов задовольнив. Визнав протиправними дії ПН ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 за АТ КБ "ПРИВАТБАНК". Скасував рішення ПН ОСОБА_2 від 01 листопада 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису 17253560 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки (реєстрація права власності за АТ КБ "ПРИВАТБАНК"), а саме житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за зазначеною адресою. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ КБ "ПРИВАТБАНК" проведена всупереч нормам законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Вінницький апеляційний суд постановою від 29 жовтня 2020 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2020 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У листопаді 2020 року АТ КБ "ПРИВАТБАНК" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18 (провадження № 61-5939св19), у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що Законом України "Про іпотеку" та умовами іпотечного договору передбачено право банку задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, і ці положення є дійсними, тому банк діяв в межах чинного законодавства та у нотаріуса не було підстав для відмови в реєстрації права власності, і підстав для скасування такої реєстрації немає. Відсутність оцінки предмета іпотеки не впливає на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не зупиняє та не змінює дії решти нормативно-правових актів, у тому числі тих, що регулюють порядок проведення державної реєстрації, як наслідок, не може бути мотивом та правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії та відмови у державній реєстрації. У спірних правовідносинах не здійснювалось примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки через органи і посадових осіб, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень, а відбулось договірне погашення заборгованості за кредитним договором шляхом переходу права власності на предмет іпотеки, а отже положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" відповідач не порушив. Суди попередніх інстанцій не врахували того, що на час укладання договору іпотеки власником будинку на АДРЕСА_1 був лише ОСОБА_1, який розпорядився своїм майном на власний розсуд. Тобто у малолітніх дітей немає майнових прав на спірне майно. Також скарга містить доводи про те, що нотаріус є неналежним відповідачем у цій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 грудня 2020 року справа № 127/2209/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 02 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № VIW3GK03191673, за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 33 500,00 дол. США, в тому числі 25 000,00 дол. США на придбання нерухомості.

У пункті 7.3 кредитного договору визначено, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором виступає іпотека цілого житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2.

02 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 як продавцем і ОСОБА_1 як покупцем був укладений договір купівлі-продажу будинку, за умовами якого позивач придбав житловий будинок з господарськими будівлями, розташований на АДРЕСА_2.

Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2007 року визначено, що згідно з відомостями, викладеними у довідці-характеристиці № 21982, виданій Комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" 21 вересня 2007 року, на земельній ділянці розташовані: житловий будинок з прибудовами "А", глинобетонний, обкладений цеглою, 1954 року побудови, житловою площею 37,0 кв. м та сараї "Б ", "б ", "б1 ", погріб "В", огорожа № 1-3.

Загальна площа будинку, який відчужується, - 80,9 кв. м.

Цього ж дня між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано житловий будинок на АДРЕСА_2.

Згідно з рішенням Вінницької міської ради від 25 грудня 2015 року № 71 "Про перейменування площ, вулиць, провулків, проїздів, тупиків в місті Вінниці" назву вулиці "Червонофлотська" змінено на "Гетьмана Сагайдачного".

Згідно з довідкою від 19 серпня 2018 року № 180, виданою головою квартального комітету "Добробут", в будинку АДРЕСА_2 зареєстровані та постійно проживають: ОСОБА_4,1982 року народження (дружина), ОСОБА_5,2007 року народження (дочка), ОСОБА_6,2009 року народження (дочка), ОСОБА_1,1985 року народження (власник).

З довідки від 02 листопада 2012 року № 5473, виданої Комунальним підприємством "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації", встановлено, що згідно з додатком 3/79 до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 04 серпня 1987 року № 200 будинку № 29/31 на АДРЕСА_1.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 16 лютого 2018 року № 114341904 власником житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 80,9 кв. м, житловою площею 37,0 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1, є ПАТ
КБ "ПРИВАТБАНК". Реєстрація речових прав на зазначений об'єкт нерухомості за ПАТ
КБ "ПРИВАТБАНК" здійснена ПН ОСОБА_2 01 листопада 2016 року, номер запису про право власності 17253560.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до частини першої статті 37 Закону "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Результат аналізу статей 33,36,37 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 2 частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

У статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено порядок проведення державної реєстрації прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку", отже, зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа житлового будинку, який є предметом іпотеки, становить 80,9 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивач немає, згоди на відчуження предмета іпотеки ОСОБА_1 не надавав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що житловий будинок ОСОБА_1 повністю підпадає під вимоги Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", отже на нього не може бути звернено стягнення.

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов'язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України "Про іпотеку" та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, у будь-який спосіб.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що кредит є споживчим, наданий в іноземній валюті, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є настання правового наслідку, що в цьому конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19).

Доводи заявника про те, що у цій справі немає правових підстав для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті",і відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18 та у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), про те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у разі доведеності факту повного виконання своїх зобов'язань боржником за кредитним договором, спростовуються вищезазначеними вимогами закону.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанції переглянули справу відповідно до таких висновків (в цьому випадку висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, узгоджуються з актуальними висновками Великої Палати Верховного Суду), а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

У зв'язку з цим оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог, пред'явлених до АТ КБ "ПРИВАТБАНК", про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування рішення є обґрунтованими, і підстав для їх скасування в цій частині немає.

Водночас Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суди не врахували правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), стосовно того, що ПН ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, з огляду на таке.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що "[..] позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем.

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 753/905/18 (провадження № 61-12528св19).

Згідно з частинами 1 , 3 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частинами 1 , 3 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" щодо предмета іпотеки, а тому ПН ОСОБА_2 є неналежним відповідачем. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення вимог, пред'явлених до нотаріуса, і стягнення з нього судового збору, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нотаріуса належало відмовити через їх пред'явлення до неналежного відповідача.

У зв'язку з наведеним оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог до нотаріуса та стягнення з нього судового збору підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни про визнання дій нотаріуса неправомірними та скасування рішення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року в частині стягнення з приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни судового збору скасувати.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун