ПостановаІменем України18 лютого 2022 рокум. Київсправа № 338/46/21провадження № 61-20304св21Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Богородчанська об'єднана територіальна громада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, у складі судді Круль І. В., від 08 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів:Василишин Л. В., Бойчука І. В., Максюти І. О., від 09 листопада 2021 року,ВСТАНОВИВ:Короткий зміст позовних вимог
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом доБогородчанської об'єднаної територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка - ОСОБА_3, яка за життя, 20 жовтня1994 року склала заповіт на її користь.ІНФОРМАЦІЯ_2 в суспільному часописі Богородчанщини "Слово народу" було розміщено повідомлення про необхідність їй звернутись до Богородчанської районної державної нотаріальної контори щодо питання прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3
08 грудня 2020 року вона звернулась до Богородчанської районної державної нотаріальної контори та висловила свій намір оформити спадщину після смерті тітки, однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з тим, що вона пропустила передбачений законом строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3.Позивач вважала, що встановлений законодавством шестимісячний строк для прийняття спадщини вона пропустила з поважних причин, оскількине знала про існування заповіту, складеного ОСОБА_3 на її користь, а нотаріус повідомив її про існування такого заповіту вже після спливу встановленого законом строку для прийняття спадщини.З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смертіОСОБА_3.
Короткий зміст оскаржених судових рішеньРішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської областівід 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, у задоволенні позовуОСОБА_1 відмовлено.Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 до спливу строку на прийняття спадщини була обізнана про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 на її користь.
Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції11 грудня 2021року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного судувід 09 листопада 2021 року у цивільній справі № 338/46/21.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали цивільної справи із районного суду.У лютому 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.Аргументи учасників справиДоводи особи, яка подала касаційну скаргуКасаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
Заявник вважає, що суди не спростували її доводи про те, що вона довідалась про наявність заповіту ОСОБА_3 саме із повідомлення в засобах масової інформації, а посилання судів на те, що їй достеменно було відомо про існування заповіту ще за життя спадкодавця не підтверджені письмовими доказами.Відзив на касаційну скаргу не поданоФактичні обставини справи, встановлені судамиІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, яка склала заповіт від 20 жовтня 1994 року, за яким заповіла своє майно ОСОБА_1.Також заповіт на користь ОСОБА_1 20 жовтня 1994 року було посвідчено і від імені ОСОБА_2.
Після смерті ОСОБА_3, державним нотаріусом Богородчанської державної нотаріальної контори за заявою ОСОБА_2 (чоловіка померлої) від 11 серпня 2020 року була заведена спадкова справа № 116/2020.27 листопада 2020 року в суспільному часописі Богородчанщини "Слово народу" розміщено повідомлення про необхідність звернутися ОСОБА_1 до Богородчанської районної державної нотаріальної контори із метою висловлення її наміру щодо прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3.08 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Богородчанської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3.Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5,ОСОБА_6 та допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_2 засвідчили, що ОСОБА_1, до закінчення встановленого статтею
1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, була достеменно обізнана про заповіт, складений на її користь ОСОБА_3.
Позиція Верховного СудуЗа змістом частини
2 статті
389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини
2 статті
389 ЦПК України.Касаційна скарга не підлягає задоволенню.Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми праваЗаслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно із частинами
1 -
2 статті
400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Відповідно до частин
1 -
2 ,
5 статті
263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Статтею
1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтею
1223 ЦК УкраїниЗа загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті
1220,
1222,
1270 ЦК України).Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина
1 статті
1269 ЦК України).
Таким чином закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.Відповідно до частини
3 статті
1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.Тлумачення частини
3 статті
1272 ЦК України дозволяє сформулювати правило, відповідно до якого надання судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можливо у разі: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави та 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. У такому разі, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Судувід 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18 (провадження № 61-41455св18), 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19 (провадження № 61-17072св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 591/1271/18 (провадження № 61-195св21), від 26 липня 2021 року у справі № 405/7058/19 (провадження № 61-18000св20), від 12 серпня2021 року у справі № 757/51328/18-ц (провадження № 61-15517св20),від 20 грудня 2021 року у справі № 671/1504/20 (провадження № 61-3992св21), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що про наявність заповіту на її користь, складеного ОСОБА_3, вона дізналась від нотаріуса у грудні 2020 року.
Натомість цим доводам позивача суди попередніх інстанцій надали належну оцінку, врахувавши показання допитаних в суді першої інстанції свідків, що були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.Правильно врахували суди і суперечливі пояснення самої позивачки щодо дати коли їй стало відомо про наявність заповіту, оскільки в судовому засіданні 07 червня 2021 року ОСОБА_1 вказувала, що про заповіт ОСОБА_3 їй стало відомо у липні 2020 року (тобто в межах встановленого законом строку для прийняття спадщини), однак в подальшому змінила свою позицію.Виконання нотаріусом вимог
Закону України "Про нотаріат", пункту 2.2глави 9, пунктів 2.2 і 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зокрема вчинення дій для розшукуОСОБА_1, як спадкоємця ОСОБА_3 за заповітом, шляхом розміщення відповідного повідомлення у ЗМІ не спростовує висновки судів про обізнаність ОСОБА_1 із наявністю заповіту в межах встановленого законом строку для прийняття спадщини.
Висновки судів у розглядуваній справі не суперечать висновкам Верховного Суду України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, на які посилалась заявник в касаційній скарзі.Встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею
1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Достатніх та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини позивач не надала та не довела наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали їй подати заяву про прийняття спадщини після смерті тітки у встановлений законом строк.Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення справи, переважно зводяться до невірного тлумачення заявником норм матеріального права, а також необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті
400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями
77,
78,
79,
80,
89,
367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі
Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини
3 статті
401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Наявність обставин, за яких відповідно до частини
1 статті
411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішення районного суду та постанови апеляційного суду - без змін.Викладене у касаційній скарзі клопотання позивача про розгляд справи з викликом сторін та за її участі не може бути задоволене, оскільки за змістом частини
1 статті
401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.Керуючись статтями
400,
401,
416,
419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської областівід 08 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта