Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.01.2020 року у справі №161/12649/18

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 161/12649/18

провадження № 61-806св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання свідоцтв про право на спадщину за закономнедійсними та скасування їх державної реєстрації.

Позов обґрунтовано тим, що після смерті його матері - ОСОБА_4, він став власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, тобто житлового будинку та літньої кухні Б-1, літньої кухні В-1, погрібу з шийкою Г, гаража Д-1, сараю б, вбиральні в, огорожі 1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу 06 вересня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5322.

Зазначав, що рішенням Луцької міської ради від 28 травня 2014 року № 60/59 йому було надано дозвіл на розроблення технічної документації

із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості) по АДРЕСА_1, а також зобов'язано розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та подання її на затвердження до міської ради.

Також вказував, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 19 серпня 2002 року, посвідченого Першою луцькою державною нотаріальною конторою, та свідоцтв про право на спадщину за законом від 10 лютого 2014 року, посвідчених приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А. Ю.

Житловий будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули у власність після смерті їх батька - ОСОБА_5. Вони є сусідніми землекористувачами.

На підставі рішення Луцької міської ради від 02 березня 2006 року № 2/2.1 "Про передачу у власність громадянам міста земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель

і споруд, ведення садівництва та надання в оренду" ОСОБА_5 було приватизовано земельну ділянку по АДРЕСА_2, на якій знаходиться належний йому погріб з шийкою Г, що порушило його права, як власника, та зробило неможливим здійснити приватизацію земельної ділянки, на який розташоване його домоволодіння.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2016 року у справі № 161/3521/15-ц, яке набрало законної сили,

було визнано незаконним та скасовано рішення Луцької міської ради

від 02 березня 2006 року № 2/2.1 "Про передачу у власність громадянам міста земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ведення садівництва та надання

в оренду" в частині передачі земельної ділянки, площею 0,0696 га, для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2, а також було визнано недійсним державний акт серії ЯГ № 542487 на право власності на

земельну ділянку, площею 0,0696 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_2, виданий на ім'я ОСОБА_5 та зареєстрований

у книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, а також скасовано запис про його реєстрацію.

З метою виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2016 року він звернувся до Центру надання адміністративних послуг у м.

Луцьку із заявою про скасування запису

про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку,

площею 0,0696 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_2, та з'ясував, що відбувся перехід права власності на вищезазначену земельну ділянку від ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зв'язку з прийняттям останніми спадщини після смерті батька та отриманням свідоцтв про право на спадщину за законом.

При цьому, відомості щодо даного об'єкта нерухомого майна було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 186, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А. Є. 10 лютого 2014 року на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0696 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та скасувати запис про його реєстрацію, а також свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 188, видане ОСОБА_3 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А. Є. 10 лютого 2014 року на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0696 га, для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та скасувати запис про його реєстрацію.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 20 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 186, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А. Є. 10 лютого

2014 року на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:21:021:0021, площею 0,0696 га, для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та скасовано запис про його реєстрацію.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 188, видане ОСОБА_3 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А. Є., 10 лютого

2014 року на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:21:021:0021, площею 0,0696 га, для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та скасовано запис про його реєстрацію.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 1 409,60 грн по 704,80 грн з кожного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали права на спадкування земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2,

у зв'язку з тим, що державний акт серії ЯГ № 542487 на право власності на вказану земельну ділянку, виданий Луцькою міською радою 28 вересня 2006 року на ім'я ОСОБА_5, та рішення Луцької міської ради

від 02 березня 2006 року за № 2/2.1 "Про передачу у власність громадянам міста земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ведення садівництва та надання

в оренду", на підставі якого державний акт було видано, у судовому порядку визнані незаконними та скасовані, оскільки порушували права

ОСОБА_1 вільно володіти та користуватися належним йому майном.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2019 року відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 20 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 186, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А. Є. 10 лютого

2014 року на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:21:021:0021, площею 0,0696 га, для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та скасовано запис про його реєстрацію.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 188, видане ОСОБА_3 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А. Є., 10 лютого

2014 року на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:21:021:0021, площею 0,0696 га, для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та скасовано запис про його реєстрацію.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 1 409,60 грн по 704,80 грн з кожного.

Скасовуючирішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що справа про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними відноситься до категорії справ у спорах щодо спадкування,

а тому, в силу вимог частини 4 статті 274 ЦПК України такі справи не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції вірно з'ясував фактичні обставини справи, надав їм належну правову оцінку та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними згідно зі статтею 1301 ЦК України. При цьому, вказав, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій в січні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 15 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 161/12649/18 з Луцького міськрайонного суду Волинської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

12 листопада 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку

з обраням до Великої Палати Верховного Суду судді Сімоненко В. М., справа

передана колегії суддів: Луспенику Д. Д., (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Коломієць Г. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, не врахувавши, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки ще з червня 2014 року знав, що оскаржувані ним свідоцтва про право на спадщину за законом порушують його права. При цьому, посилається на прецедентну практику Європейського суду з прав людини. Інших доводів касаційна скарга не містить.

Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1, тобто житлового будинку, літньої кухні Б-1, літньої кухні В-1, погрібу

з шийкою Г, гаража Д-1, сараю б, вбиральні в, огорожі 1, згідно зі

свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу 06 вересня 2011 року

та зареєстрованого у реєстрі за № 5322, отриманих після смерті його

матері - ОСОБА_4, якими вона володіла на підставі рішення народного суду м.

Луцька Волинської області від 21 грудня 1972 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 03 червня 1991 року Першою луцькою державної нотаріальною конторою Волинської області за № 1-2354, зареєстрованого комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" 23 липня 2011 року за реєстраційним № 34212192 (а. с. 10-13, том 1).

Рішенням Луцької міської ради Волинської області від 02 березня 2006 року № 27/21 ОСОБА_5 було передано у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,0696 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_2.

28 вересня 2006 року Луцькою міською радою на ім'я ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серії АГ № 542487 (а. с. 146, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5, які фактично прийняли спадщину, були його сини: ОСОБА_3 та ОСОБА_2

10 лютого 2014 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А. Ю. на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, Р № 186, а саме на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 0710100000:21:021:0021, площею 0,0696 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 (а. с. 171, том 1).

10 лютого 2014 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А. Ю. на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, Р № 188, а саме на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер undefined, площею 0,0696 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 (а. с. 177, том 1).

Відомості про право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо об'єкта нерухомого майна на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2016 року у справі № 161/3521/15-ц, яке залишилося без змін після його перегляду в апеляційному та касаційному порядку, було визнано незаконним та скасовано рішення Луцької міської ради від 02 березня

2006 року № 2/2.1 "Про передачу у власність громадянам міста земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ведення садівництва та надання в оренду" в частині передачі земельної ділянки, площею 0,0696 га, для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд ОСОБА_5 за адресою:

АДРЕСА_2, а також було визнано недійсним державний акт серії ЯГ № 542487 на право власності на земельну ділянку, площею 0,0696 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_2, виданий на ім'я ОСОБА_5 та зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі,

а також скасовано запис про його реєстрацію (а. с. 4-19, том 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права

і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня

2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Установивши, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали права на спадкування земельної ділянки, розташованої за адресою:

АДРЕСА_2, у зв'язку із тим, що державний акт серії ЯГ № 542487 на право власності на вказану земельну ділянку, виданий Луцькою міською радою 28 вересня 2006 року на ім'я ОСОБА_5, та рішення Луцької міської ради від 02 березня 2006 року за № 2/2.1 "Про передачу у власність громадянам міста земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ведення садівництва та надання в оренду", на підставі якого був виданий вказаний державний акт, визнані незаконними та скасовані судовими рішеннями у цивільній справі № 161/3521/15-ц, а також те, що спорювані свідоцтва про право на спадщину за законом все ще порушують право ОСОБА_1 вільно володіти та користуватися належним йому спадковим майном після смерті матері, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих відповідачам після смерті їх батька - ОСОБА_5, недійсними та скасування записів про їх державну реєстрацію.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає

у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті матері ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу 06 вересня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5322, встановлено судовими рішеннями у цивільній справі № 161/3521/15-ц та підтверджено судами першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустив строк позовної давності, враховуючи при цьому відсутність інших доводів касаційної скарги, є безпідставними, оскільки позовна давність встановлена тривалістю у три роки, а позивач лише з рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2016 року у справі № 161/3521/15-ц про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та незаконним рішення міської ради, на підставі якого був виданий вказаний державний акт, дізнався та міг дізнатися про своє порушене право. З даним позовом позивач звернувся до суду 07 серпня 2018 року,

а тому пред'явив обґрунтований позов і позовну давність не пропустив.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць