Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.05.2019 року у справі №553/2291/18

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 553/2291/18-ц

провадження № 61-8681св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: виконавчий комітет Подільської районної у м. Полтаві ради, Полтавська міська рада,

треті особи: приватне підприємство "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Полтавської області на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року в складі судді Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Полтавської районної у м. Полтави ради, Полтавської міської ради, треті особи: приватне підприємство "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником нежитлового будинку АДРЕСА_1.

У 2011 році ним самовільно здійснено прибудову до указаного будинку, зокрема прибудови "А1-1 ", площею 26,4 кв. м, "А2-1 ", площею 30,2 кв. м, склад "А3-1", площею 83,4 кв. м та ганок "а". Зазначав, що звертався до виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради із заявою про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомості, розташовані за указаною адресою, проте йому було відмовлено.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на громадський будинок (магазин) А-1, загальною площею 248,6 кв. м, у тому числі: магазин "А-1 ", площею 76,4 кв. м; прибудова "А1-1", площею 31 кв. м; прибудова "А2-1 ", площею 44,2 кв. м; склад "А3-1", площею 92,8 кв. м; ганок "а", площею 4,2 кв. м, що розташований у

АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 08 січня 2019 року позов задоволено.

Визнано за фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 право власності на громадський будинок (магазин), що розташований за адресою

АДРЕСА_1, а саме: приміщення № 7 "А3-1" склад - площею 83,4кв. м; приміщення № 6 "А2-1" склад - площею 30,2 кв. м; приміщення № 5 "А2-1" кабінет - площею 5,4 кв. м; ганок "а" - площею 4,2 кв. м, загальна площа 204,3 кв. м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Полтавської області в інтересах департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області повернуто заявнику з підстав, визначених пунктом 4 частини 4 статті 185 ЦПК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2019 року перший заступник прокурора Полтавської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для здійснення прокурором представництва інтересів держави шляхом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки у скарзі прокурором обґрунтовано було зазначено у чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту саме прокурором. Вважав, що суд абстрактно підійшов до участі прокурора у даній справі. Разом із тим посилався на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник між юридичними особами та ФОП, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 4 статті 42 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах
6.21,6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19,4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

В судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому статтею 1 Закону України "Про прокуратуру", здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених Конституцією України (частина 4 статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення абзацу другого частини 2 статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини 2 статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених частини 2 статті 56 ЦПК України про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Постановляючи ухвалу від 03 квітня 2019 року про повернення апеляційної скарги, апеляційним судом не враховано, що прокурор звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на захист інтересів держави в інтересах органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України, а також особи, що здійснювала участь у справі у суді першої інстанції Департаменту ДАБІ у Полтавській області, оскільки ані Департаментом, ані ДАБІ України не вжито заходів щодо оскарження рішення суду першої інстанції про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, що є порушенням установлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об'єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що призводить до порушення прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об'єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки, і на виконання частини 3 статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини 3 , абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у тексті апеляційної скарги прокурор обґрунтував наявність інтересу держави у визнанні за ОСОБА_1 права власності на громадський будинок (магазин), враховуючи неналежне виконання указаними органами своїх повноважень, що стало підставою для подання прокурором апеляційної скарги.

З урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зокрема порушення інтересів держави та неналежне здійснення компетентним органом захисту інтересів держави.

Вказана позиція відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України)

Із урахуванням зазначеного, висновок суду апеляційної інстанції щодо не наведення прокурором підстав для звернення до суду із апеляційної скаргою на рішення суду першої інстанції в інтересах держави є необґрунтованим.

Частиною 4 статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції винесена без додержання норм процесуального права. У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Полтавської області задовольнити.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун