Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 127/9600/22

провадження № 61-8702св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису.

Короткий зміст заяви

11 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців, яким визначити таке тимчасове обмеження його прав, як заборону ОСОБА_2 строком на 6 місяців перебувати в місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме у будинку, позначеному в технічному паспорті літерою «Д-1».

Вказана заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06 листопада 2007 року по 19 квітня 2021 року перебували у шлюбі, проте за час перебування у шлюбі та після його розірвання ОСОБА_2 систематично вчиняв стосовно заявниці домашнє насильство, яке проявлялося у здійсненні психологічного тиску, висловлюванні погроз фізичною розправою та образ із використанням нецензурної лайки.

У листі Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - Вінницьке РУП ГУНП у Вінницькій області) від 11 листопада 2021 року зазначено, що відповідно до журналу звернень громадян Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області наявна інформація про виклики на спеціальну лінію «102» та повідомлення про вчинення відносно ОСОБА_1 домашнього насильства в загальній кількості 14 разів у період із 11 серпня 2016 року по 04 жовтня 2021 року.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/27498/21 визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1

18 квітня 2022 року стосовно ОСОБА_2 працівниками поліції винесено терміновий заборонний припис серії АА №039144, у якому потерпілою особою зазначена ОСОБА_1 .

На розгляді Вінницького міського суду Вінницької області перебуває справа № 127/8566/22 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за вчинення домашнього насильства.

Посилаючись на те, що існує вірогідність продовження чи повторного вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, настання тяжких наслідків для заявниці, ОСОБА_1 просила суд задовольнити вимоги її заяви.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Видано обмежувальний припис, яким заборонено ОСОБА_2 строком на 6 місяців перебувати в місці проживання ОСОБА_1 , а саме в будівлі, позначеній в технічному паспорті літерою «Д-1», розташованій в садибі за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на пояснення учасників справи, докази вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства до ОСОБА_1 , проживання колишнього подружжя в різних житлових помешканнях буде сприяти їх примиренню та запобігати конфліктам між ними.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства стосовно неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не довела продовження настання ризиків вчинення насильства у майбутньому. Між заявником та заінтересованою особою існує невирішений спір щодо права власності та користування частиною будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , проте наявність такого спору не підтверджує, що саме ОСОБА_2 вчиняє стосовно заявниці домашнє насильство, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

06 вересня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано справу із Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 09 листопада 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_3 , посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 14 січня 2020 року у справі № 754/6995/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_3 , зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази (крім підтверджень викликів працівників поліції), які свідчать про вчинення відносно заявниці домашнього насильства, а саме: відповідь Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області від 22 червня 2022 року № К-82аз/200/01-2022, у якій зазначено, що за результатами проведених перевірок звернень ОСОБА_1 у період з 2016 по 2022 роки було встановлено, що дійсно мала місце протиправна поведінка в побуті, нецензурна лайка та психологічний тиск зі сторони ОСОБА_2 ; постанови суду у справах про адміністративні правопорушення, якими ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні домашнього насильства відносно ОСОБА_1 .

Доводи інших учасників справи

У встановлений ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року строк відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14 вересня 2005 року спадкоємцем майна ОСОБА_4 є її син ОСОБА_2 . Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво складається з 1/2 частини будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 38).

У технічному паспорті від 26 листопада 2003 року, зі змінами від 29 вересня 2005 року, власником 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_2 (а. с. 14-19).

У довідці, виданій комітетом мікрорайону «Корея-1» м. Вінниці від 12 травня 2022 року, зазначено, що на земельній ділянці на АДРЕСА_1 розташовано два житлових будинки. Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок від 29 вересня 2005 року частина будинку під літерою «А» загальною площею 79,8 кв. м та житловою площею 50,1 кв. м належить ОСОБА_2 за правом на спадщину за законом від 14 вересня 2005 року. Дана частина будинку обладнана всіма зручностями: централізоване водопостачання, енергоживлення, витоки в вигрібну яму, є ванна кімната та туалет і придатна для проживання. Будинок під літерою «Д» зведено ОСОБА_2 при спільному проживанні з дружиною ОСОБА_1 самовільно в 1992 році. Цей будинок загальною площею 77,9 кв. м та житловою площею 47,5 кв. м. У даний час ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_2 проживають в даному будинку. Будинок також обладнаний всіма зручностями (а. с. 37).

06 листопада 2007 рокуміж ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб (а. с. 44).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2021 року у справі № 127/4149/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а. с. 46, 47).

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/27498/21 визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , яке несло психологічний характер та проявлялось у формі погроз та образ із використанням нецензурної лайки (а. с. 8).

У листі Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області від 11 листопада 2021 року зазначено, що відповідно до журналу звернень громадян Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області наявна інформація про виклики на спеціальну лінію «102» та повідомлення про вчинення відносно ОСОБА_1 домашнього насильства в загальній кількості 14 разів за період з 2016 по 2021 рік включно (а. с. 6).

18 квітня 2022 року інспектором поліції складено терміновий заборонний припис серії АА № 039144 стосовно кривдника ОСОБА_2 , у зв`язку із скоєнням ним домашнього насильства, згідно з яким постраждалою особою є ОСОБА_1 (а. с. 10).

У відповіді Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області від 02 травня 2022 року № К-47аз/200/01-2022 на запит адвоката наявна інформація щодо звернень ОСОБА_1 у період часу з 11 серпня 2016 року по 04 жовтня 2021 року, які надходили на телефон екстреного виклику поліції «102» (а. с. 11-13).

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2022 року у справі № 127/8566/22 визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , яке проявлялося у формі висловлювань брутальною лайкою та погроз фізичною розправою (а. с. 117, 118).

У відповіді Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області від 22 червня 2022 року № К-82аз/200/01-2022 зазначено, що за результатами проведених перевірок звернень ОСОБА_1 у період з 2016 по 2022 роки було встановлено, що дійсно мала місце протиправна поведінка в побуті, нецензурна лайка та психологічний тиск зі сторони ОСОБА_2 (а. с. 100-113).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї особи.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашнього насильству» встановлено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).

Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

У цій справі судами встановлено, що ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 .

Відповідно до журналу звернень громадян Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області наявна інформація про виклики на спеціальну лінію «102» та повідомлення про вчинення відносно ОСОБА_1 домашнього насильства в загальній кількості 14 разів за період з 2016 по 2021 рік включно.

18 квітня 2022 року інспектором поліції складено терміновий заборонний припис серії АА № 039144 стосовно кривдника ОСОБА_2 , у зв`язку із скоєнням ним домашнього насильства, згідно з яким постраждалою особою є ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції, який обґрунтованого виходив із того, що заявниця підтвердила факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно неї, а також наявність ризиків продовження вчинення заінтересованою особою домашнього насильства у майбутньому.

Суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовував таку позицію тим, що сам факт звернення заявника до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції не враховано, що факт вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства відносно заявниці підтверджується належними доказами у справі, зокрема, судовими рішеннями, якими ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП, тобто за вчинення домашнього насильства відносно заявниці.

Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що між заявником та заінтересованою особою існує невирішений спір щодо права власності та користування частиною будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Верховний Суд звертає увагу на те, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдниказ метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19).

У цій справі суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 14 вересня 2005 року, спадкоємцем майна ОСОБА_4 є її син ОСОБА_2 . Спадкове майно, на яке видане зазначене свідоцтво складається з 1/2 частини будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташований житловий будинок з прибудовами, позначений на плані літерою «А», 1973 року побудови. Самовільно зведені побудови, зокрема, житловий будинок з прибудовою під літерою «Д», в свідоцтво про право на спадщину не включені.

Врахувавши, належність ОСОБА_2 житлового помешкання - 1/2 частини будинку під літерою «А» на АДРЕСА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що заборона ОСОБА_2 перебувати в місці проживання ОСОБА_1 , а саме в будівлі, позначеній в технічному паспорті літерою «Д-1», у вказаній садибі, не буде порушувати право заінтересованої особи на володіння майном.

Враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявниці щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису у вигляді заборони ОСОБА_2 строком на 6 місяців перебувати в місці проживання ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Висновок суду апеляційної інстанції про неможливість задоволення вимог заявниці щодо видачі обмежувального припису є помилковим, оскільки позбавляє заявницю гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Зважаючи на наведене, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду із залишенням силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Виходячи з того, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року скасувати.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2022 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Пророк