Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №274/2358/18

Постанова

Іменем України

08 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 274/2358/18

провадження № 61-18303 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк";

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2020 року у складі судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа Банк") про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 13 липня 2007 року між нею та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк") було укладено договір кредиту зі сплатою 12,7% річних за користування кредитом на строк з 13 липня 2007 року по 12 липня 2032 року.

У той же день для забезпечення виконання договору кредиту між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого стала належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Посилалась на те, що згідно із вимогами статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" вказаний договір кредиту є споживчим кредитом, проте його умови є несправедливими. За змістом договору відсоткова ставка за кредитом може бути змінена в будь-який час та за будь-яких умов, що не відповідає принципам добросовісності та справедливості. Умовами договору передбачена сплата комісії за видачу готівки, але така умова не відповідає положенням частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Вважала, що реальна відсоткова ставка за кредитом є завищеною та не відображена в детальному розрахунку сукупної вартості кредиту, а сам детальний розпис сукупної вартості кредиту наданий їй не в день укладення договору, а значно пізніше.

Ураховуючи наведене, позивач просила суд визнати недійсним договір кредиту, укладений 13 липня 2007 року між нею та банком; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 13 липня 2007 року між нею та банком, предметом якого стала квартира стала належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови. Банк, в свою чергу, надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору.

Договірні умови, передбачені кредитним договором та додатками до нього, не створюють дисбаланс прав та обов'язків на користь будь-якої сторони цієї кредитної угоди, а тому ці умови не можна кваліфікувати, як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права позивача, як споживача фінансових послуг.

Підрахунок сукупної вартості кредиту не становить для позивача складності, оскільки сторонами договору чітко і зрозуміло обумовлено розмір кредиту, його відсоток, графік погашення кредиту та відповідальність за порушення виконання кредитних умов, тому правові підстави для висновків про введення відповідачем позивача в оману відсутні, а заявлені позивачем позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

ОСОБА_1 могла довідатися про порушення свого права, як споживача, при укладенні нею правочину 13 липня 2007 року, проте з позовом про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним з підстав істотного дисбалансу прав та обов'язків, ненадання споживачу інформації, достатньої для прийняття зваженого рішення, ОСОБА_1 звернулась 14 травня 2018 року, пропустивши строк позовної давності, про застосування якої заявлено банком.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволено частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2020 року змінено. Виключено із мотивувальної частини посилання на пропуск позивачем строку позовної давності. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що умовами кредитного договору передбачена сплата в день укладення правочину комісії за оформлення кредитної справи, відкриття позичкового рахунку та видачу готівки в розмірі 0,99% від суми кредиту; комісію за огляд та оцінку майна в сумі 50 грн. та комісію за видачу готівки з позичкового рахунку клієнта в розмірі 0,3% від суми кредиту (пункт 3.3.14 договору кредиту). Протягом першого та другого років користування кредитом у разі дострокового погашення кредиту (частини кредиту) в день такого погашення сплачувати на користь кредитора комісію у відповідних розмірах, встановлених в пункті 3.4.1 цього договору (пункт 3.3.15 договору кредиту).

Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Зміни до кредитного договору стосувалися врегулювання простроченої заборгованості. Позивач усвідомлювала, який договір вона укладає, а також те, що їй належить кредит повернути та сплатити проценти за користування кредитними коштами, що зайвий раз доводиться численними додатковими угодами до кредитного договору.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього, а тому посилання суду першої інстанції на пропуск позивачем строку позовної давності є помилковими і підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення суду, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 369/263/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 274/2358/18 із Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з пунктом 3.3.14 договору кредиту позичальник зобов'язаний в день його укладення сплатити кредитору комісію за оформлення кредитної справи, комісію за видачу готівки з позичкового рахунку клієнта.

Проте, положеннями абзацу третього частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яка діяла на момент укладення договору, кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", є нікчемною.

Суд апеляційної інстанції констатує у своєму рішенні даний факт, проте не надає йому правової оцінки.

Не погоджувався з висновком суду першої інстанції про те, що підрахунок сукупної вартості кредиту не становить для позивача складності, оскільки сторонами договору чітко і зрозуміло обумовлено розмір кредиту, його відсоток, графік погашення кредиту та відповідальність за порушення виконання кредитних умов.

Також посилався на висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 27 травня 2019 року № 389/05/2019, яким встановлено, що в межах наявних матеріалів реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору не визначені.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 202і року АТ "Альфа Банк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 липня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту, відповідно до якого остання отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 27 тис. доларів США зі сплатою 12,7% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 12 липня 2032 року (а. с. 8-13, т. 1).

У той же день між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (а. с. 17-21. т. 1).

Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору встановлено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття рішення компетентними органами України рішень, що впливають на стан кредитного ринку України, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів, визначену в пункту 1.1 кредитного договору.

Про намір змінити розмір процентів кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі, якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в пункті 2.6.1. цього Договору, підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору та повернути її кредитору (пункти 2.6.1., 2.6.2. кредитного договору) (а. с. 11, т.1).

20 жовтня 2008 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту від 13 липня 2007 року. За умовами вказаної угоди сторони погодили, що у зв'язку із зміною умов кредитування за договором кредиту з 20 жовтня 2008 року процентну ставку за кредитом встановлено на рівні 14% річних. Інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують за ними свої зобов'язання (а. с. 115, т. 1).

18 листопада 2014 року між публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", яке є правонаступником АКБСР "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено договори про внесення змін № 2, № 3, № 4 до договору кредиту від 13 липня 2007 року (а. с. 116-121,129-130, т. 1).

Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в додатку № 4, що є його невід'ємною частиною (абзац другий пункту 1.1 договору про внесення змін № 2). Зокрема, у даному додатку зазначено, що з дати підписання цього договору про внесення змін, процентну ставку за користування кредитом встановити в розмірі 10% річних протягом двадцятимісячного строку. Після спливу цього строку, починаючи з 18 листопада 2015 року процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 14% річних (а. с. 130, т. 1).

Також 18 листопада 2014 року між сторонами було укладено додаток № 1 до договору про внесення змін № 4 до договору кредиту від 13 липня 2007 року, яким затверджено графік погашення кредитної заборгованості за 2014-2015 роки (а. с. 131, т. 1).

16 грудня 2015 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін № 5 до договору кредиту від 13 липня 2007 року.

Умовами даного договору обумовлено, що сплата строкових (поточних) процентів за користування кредитом, які нараховуються з дати укладення цього договору про внесення змін, здійснюється в загальному порядку, передбаченому договором кредиту. Якщо позичальник, починаючи з дати укладення цього договору про внесення змін, до 31 грудня 2015 року здійснить одноразовий платіж в сумі 500
доларів США на підставі заяви на сплату заборгованості згідно умов опції 50-50 з частковим анулюванням, форма якої зазначена в додатку № 1 до цього договору про внесення змін, то позичальник набуває права на анулювання (прощення) заборгованості по кредиту, процентам та комісіям в сумі, що дорівнює сумі здійсненого платеж. При цьому, сума внесеного платежу направляється на погашення заборгованості за договором кредиту згідно черговості, передбаченої цим договором про внесення змін (пункт 3.2. договору про внесення змін № 5).

Якщо позичальник надасть заяву та/або здійснить платежі, зазначені в пункті 3.2. цього договору про внесення змін після вищевказаного строку або в сумі, меншій, ніж та, що зазначена у заяві, то такі кошти будуть направлені на погашення заборгованості за договором кредиту в черговості, передбаченій цим договором про внесення змін без права на анулювання (прощення) заборгованості за договором кредиту.

Із змісту даного договору вбачається, що станом на дату його укладення заборгованість за кредитним договором складала: 18 811 доларів 42 центи США, по нарахованим та не сплаченим процентам за користування кредитом в сумі 1 840
доларів 92 центи США (а. с. 132-134, т. 1).

Судом також встановлено, що умовами кредитного договору передбачена сплата в день укладення правочину комісії за оформлення кредитної справи, відкриття позичкового рахунку та видачу готівки в розмірі 0,99% від суми кредиту; комісію за огляд та оцінку майна в сумі 50 грн та комісію за видачу готівки з позичкового рахунку клієнта в розмірі 0,3% від суми кредиту (пункт 3.3.14 договору кредиту).

Протягом першого та другого років користування кредитом у разі дострокового погашення кредиту (частини кредиту) в день такого погашення сплачувати на користь кредитора комісію у відповідних розмірах, встановлених в пунктом 3.4.1 цього договору (пункт 3.3.15 договору кредиту).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями частини 5 статті 11, частин 1 , 2 , 5 , 7 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення частини 5 статті 11, частин 1 , 2 , 5 , 7 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", яким частину 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні частину 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні частину 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 2 , 3 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною 4 статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом статті 3 ЦК України.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини 2 статті 215 ЦК України).

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках.

Врахувавши зазначені норми матеріального права та змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про нікчемність положень пункту 3.3.14 договору кредиту, про що зазначив в мотивувальній частині рішення, та правильно послався на пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки пункту 3.3.14, безпідставні, оскільки відповідні правові висновки містяться у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками судів про відсутність підстав про визнання оспорюваних кредитного договору та договору іпотеки недійсними у цілому, оскільки спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови, підписувала додаткові угоди з метою врегулювання простроченої заборгованості.

Посилання касаційної скарги на висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 27 травня 2019 року № 389/05/2019, безпідставні, оскільки відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статті 110 ЦПК України. Відхиляючи висновок експерта, суд першої інстанції навів відповідні мотиви, з якими погоджується й колегія суддів.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2020 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара