Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.01.2020 року у справі №311/1964/16

Постанова

Іменем України

15 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 311/1964/16

провадження № 61-368св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - Служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 27 вересня 2019 року у складі судді Нікандрової С.

О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, про визнання дій неправомірними та виселення.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації Запорізької області, про визнання дій неправомірними та виселення.

Позов мотивований тим, що 20 квітня 2006 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ZPDNGK00002142, згідно якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 21 496,00 дол. США на строк до 17 квітня 2026 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 того ж дня уклали договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 80,60 кв. м, житловою площею 45,60 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Свої зобов'язання за кредитним договором банк виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредит, однак останній, в порушення умов договору вчасно не сплачує грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору,

у зв'язку з чим рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, а саме: квартиру, загальною площею 80,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. На підставі виданого судом виконавчого листа відкрито виконавче провадження.

Згідно довідки про склад сім'ї від 06 червня 2016 року банку стало відомо, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2. Вказані дії іпотекодавця позивач вважає порушенням умов іпотечного договору, зокрема пункту 17.12 договору іпотеки, згідно якого передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Банк не надавав своєї згоди на реєстрацію вказаних осіб за адресою предмета іпотеки, у зв'язку з чим вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом його прав та має відбуватись на підставі рішення суду.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд визнати дії ОСОБА_1 щодо реєстрації у предметі іпотеки членів його сім'ї без згоди банку неправомірними і вчиненими з порушенням вимог законодавства та виселити неправомірно зареєстрованих осіб, а саме ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, які зареєстровані та проживають у вказаній квартирі, яка є предметом іпотеки, із зняттям цих осіб з реєстраційного обліку в органі МВС України до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного житлового будинку.

У квітні 2017 року ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк ", Запорізького регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк", Дніпрорудненського відділення філії Запорізького регіонального управління ЗАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_1, третя особа - Василівська районна державна адміністрація Запорізької області в особі Служби у справах дітей, про визнання недійсним пункту іпотечного договору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, виселено ОСОБА_1, ОСОБА_3, їх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, з квартири (предмет іпотеки), розташованої за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ПАТ КБ "ПриватБанк", Запорізького регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк", Дніпрорудненського відділення філії Запорізького регіонального управління ЗАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_1, третя особа - Василівська районна державна адміністрація Запорізької області в особі Служби у справах дітей, про визнання недійсним пункту іпотечного договору відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 липня 2017 року та постанова Апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року в частині позову ПАТ КБ "ПриватБанк" скасовані, справа направлена в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 липня 2017 року та постанова Апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року в частині зустрічного позову ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, залишені без змін.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 27 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що заявлені позивачем вимоги та обраний спосіб захисту порушених прав не ґрунтуються на законі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Василівського районного суду Запорізької області.

13 серпня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з'ясували місце проживання дітей іпотекодавця на час укладання кредитного і іпотечного договорів, а також не встановили, чи належать відповідачі до категорії громадян, яким при виселенні обов'язково повинно бути надане інше житло.

Відзив на касаційну скаргу

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 20 квітня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPDNGK00002142.

Відповідно до умов вказаного кредитного договору банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 18 000,00 дол. США, а також у розмірі 3 496,00 дол. США на сплату страхових платежів до 17 квітня 2026 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 20 квітня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 80,60 кв. м, житловою площею 45,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2010 року у справі № 2-16/10 позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Василівського районного нотаріального округу Бесараб А. О., рада з опіки та піклування Дніпрорудненської міської ради Запорізької області, Служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації, сектор групи у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Василівського РВ ГУ МВС України в Запорізькій області, ГУ МВС України в Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 20 квітня 2006 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 квітня 2006 року № ZPDNGK00002142, а саме: квартиру, загальною площею 80,60 кв. м, житловою площею 45,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаної квартири банком з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем. Встановлено початкову ціну реалізації ПАТ КБ "ПриватБанк" вказаної квартири в розмірі не менше ринкової вартості. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 17.7 договору іпотеки від 20 квітня 2006 року встановлений обов'язок іпотекодавця не передавати майно в оренду (майновий найом), у лізинг, у спільну діяльність або у безоплатне користування, не здійснювати їх відчуження або інше розпорядження майном без письмової згоди іпотекодержателя.

Пунктом 17.12 договору іпотеки визначено, що іпотекодавець зобов'язується не надавати документи у відповідні держоргани з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя та нотаріального посвідчення згоди цих осіб на їх виселення в разі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 18 договору іпотеки від 20 квітня 2006 року у разі порушення іпотекодавцем зобов'язання, передбаченого пунктами 17.2,17.3,17.4,17.7 цього договору, він сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 100 % від вартості предмета іпотеки, зазначеної у пункті 10 цього договору.

Таким чином, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що сторонами у договорі іпотеки визначено правові наслідки порушення іпотекодавцем зобов'язань, передбачених пунктом 17.7 договору.

Згідно довідки про склад сім'ї від 06 червня 2016 року № 339 за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: з 04 липня 2006 року - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; з 24 квітня 2008 року - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2; з 21 травня 2008 року - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено те, що будь-яких правових підстав для зняття відповідачів з реєстраційного обліку та виселення, передбачених договором або законом, ПАТ КБ "ПриватБанк" у позовній заяві не навів, а наведені в обґрунтування позовних вимог норми статей 6, 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" таких підстав не містять.

Укладений іпотечний договір не містить умов та порядку виселення іпотекодавця та членів його сім'ї з наданої в іпотеку квартири у зв'язку з порушенням умов договору щодо реєстрації будь-яких осіб в предметі іпотеки, тобто обраний позивачем спосіб захисту умовами договору не передбачений.

За приписами частини 3 статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" ЄСПЛ зазначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".

Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (справа "Кривіцька і Кривіцький проти України", заява №30856/03, §41,42,43,44, рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які, слідуючи практиці ЄСПЛ, та визначаючи співмірність вимог, заявлених у справі, з метою, яка досягається, зробили правильний висновок про наявність правових підстав для захисту житлових прав відповідачів, які не втратили інтерес до спірного житлового приміщення.

На підставі наведеного, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства і правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи касаційної скарги щодо порядку надання іншого житла при виселенні та щодо місця проживання дітей на час укладання кредитного і іпотечного договорів не спростовують правильних висновків суду, оскільки у виселенні відповідачів відмовлено з наведених у оскаржуваних рішеннях підстав, з якими погоджується Верховний Суд.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 27 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська