Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.08.2020 року у справі №201/9229/19

Постанова

Іменем України

17 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 201/9229/19

провадження № 61-9760св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С.

О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області,

третя особа - Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 06 березня 2020 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ у Дніпропетровській області), третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у червні 2019 року поштар Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (далі - ПАТ "Укрпошта") приніс йому додому пенсію, хоча він не подавав до ПФУ заяви про відмову від перерахування пенсії на його поточний рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві "Ощадбанк".

11 червня 2019 року він подав заяву до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, в якій просив надати інформацію щодо переведення виплати йому пенсії через поштове відділення зв'язку ПАТ "Укрпошта". 12 червня 2019 року він подав до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області скаргу з вимогою поновити йому виплати пенсії шляхом перерахування її на його поточний рахунок у ТВБВ № 10003/0439.

Відповідь відповідача від 25 червня 2019 року на зазначені звернення не містять інформації, яка ним запитувалася та не поновлено його право виплати пенсії шляхом перерахування її на його поточний рахунок. У подальшому він неодноразово звертався до відповідача із заявами щодо надання йому інформації, зі скаргою від 15 липня 2019 року з вимогою поновити йому право на одержання інформації, яку він запитував у своїх заявах від 24 червня та від 01 липня 2019 року, а також із заявою щодо отримання відповідей. Відповідач надавав йому відповіді на заяви та скарги, проте вони не містили інформації, яка ним запитувалася.

Позивач вважав, що відповідач порушив вимоги статті 18, 19 Закону України "Про звернення громадян", свавільно та самоправно, зневажаючи та порушуючи його права та законних інтересів, припинило перерахування йому пенсії на його поточний рахунок.

Вказаною бездіяльністю відповідач завдав йому моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичного укладу життя, він змушений витрачати додатковий час на захист своїх прав, відмовитися від звичних зручностей, налагоджувати життя за поневірянь по судах, нести додаткові витрати для поновлення своїх порушених прав, що викликає у нього душевні страждання.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив відшкодувати заподіяну неправомірними діями та бездіяльністю відповідачем моральну шкоду у розмірі не менше як у 1 000 000,00 грн, визначеному судом на свій розсуд відповідно до норми частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів протиправності дій (бездіяльності) ГУ ПФУ у Дніпропетровській області та не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Суди не вирішили спір щодо прав та обов'язків позивача, не встановили обставини, на які посилався позивач як на підставу позову. Суд першої інстанції у своєму рішення безпідставно надав оцінку діям посадових осіб органу прокуратури ("позивачем не надано жодних доказів протиправності дій посадових осіб прокуратури області" абз. 3 ст. 7 рішення суду першої інстанції). Суди не розглянули клопотання позивача про витребування доказу у справі - заяви ОСОБА_1 від 15 листопада 2018 року. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2019 року суд відмовив у задоволенні заяви про відвід секретаря судового засідання, фактично визнавши, що судову повістку про виклик сторін у судове засідання має право підписувати секретар, у зв'язку із чим існує необхідність висновку Верховного Суду щодо вирішення питання, хто саме має право підписувати судову повістку про виклик сторін у судове засідання.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 непідлягає задоволенню.

Встановлені судами обставини

12 червня 2019 року ОСОБА_1 подав до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області скаргу від 12 червня 2019 року № 4537/П-09, в якій просив повідомити йому причини за яких ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у червні 2019 року не перерахувало його пенсію на його поточний рахунок у ТВБВ № 10003/0439 та з вимогою поновити йому виплату пенсії шляхом перерахування її на його поточний рахунок у ТВБВ № 10003/0439.

На зазначену скаргу від 12 червня 2019 року листом ГУ ПФУ у Дніпропетровській області надана відповідь про те, що виплата пенсії ОСОБА_1 проводилася через банківську установу ПАТ "Державний ощадний банк України". Роз'яснено, що виплата пенсій та грошової допомоги одержувачам через поточні рахунки в банках регулюється Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596. Пунктом 16 вказаного порядку передбачено, якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього порядку.

У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.

На виконання вимог пункту 16 порядку банківською установою у квітні 2019 року надано список осіб, за яких кошти одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, в якому зазначено прізвище ОСОБА_1, на підставі чого виплату пенсії з червня 2019 переведено через підприємство поштового зв'язку № 49125 за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пункту 10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку.

Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.

У зв'язку із зазначеним, повідомлено ОСОБА_1, що виплата пенсії проводиться на поштове відділення.

Також встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області із заявами та скаргами щодо надання йому інформації та отримання відповіді за результатами розгляду його заяв, скарг в тому числі і щодо обставин про припинення перерахування пенсії на його поточний рахунок, а саме: 24 червня 2019 року, 01 липня 2019 року, 15 липня 2019 року, 22 липня 2019 року та 07 серпня 2019 року.

На вказані звернення позивача ГУ ПФУ у Дніпропетровській області надано відповіді, а саме: 03 липня 2019 року № 4761/П-09 на звернення від 24 червня 2019 року; 10 липня 2019 року № 4897/П-09, № 4900/П-09 на звернення від 01 липня 2019 року та 13 серпня 2019 року № 5241/П-09, № 5244/П-09, № 5417/П-09, № 5901/П-09 на звернення від 15 та 22 липня 2019 року, а також 07 серпня 2019 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо підстав відшкодування моральної шкоди

Статтею 56 Конституції Україникожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною 1 , пунктом 2 частини 2 , частиною 3 статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральнашкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підставі цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння (бездіяльності) її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частиною 1 статті 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Стаття 1173 ЦК України є спеціальною та передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цією правовою нормою передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.

Проте, цією нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Щодо порядку звернення громадян до органів державної влади

Відповідно до статті 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Конституції України).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР)громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частиною першою статті 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги (стаття 18 Закону № 393/96-ВР).

Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Згідно зі статтею 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Щодо порядку виплати пенсії через поточні рахунки в банках

Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі - Порядок).

Згідно із пунктом 10 Порядку (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку.

Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.

Відповідно до пункту 16 Порядку якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку.

У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що йому завдано моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача щодо проведення виплати пенсії не на картковий рахунок, а через національного оператора поштового зв'язку, та неправомірної бездіяльності відповідача, яка полягала у тому, що на його подані заяви та скарги з проханням надати відповідну інформацію та поновити права, відповідач такої інформації не надав, права не поновив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів протиправності дій (бездіяльності) ГУ ПФУ у Дніпропетровській області та не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань.

Верховний Суд погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій.

За встановленими у справі обставинами, на виконання вимог пункту 16 Порядку ПАТ "Державний ощадний банк України" у квітні 2019 року надав ГУ ПФУ у Дніпропетровській області список осіб, за яких кошти одержуються за довіреністю більше як один рік або не одержуються з поточного рахунку більше як один рік, у якому зазначено прізвище позивача, у зв'язку із чим виплату пенсії починаючи із червня 2019 року переведено через підприємство поштового зв'язку за місцем проживання (реєстрації).

Також судами встановлено, що позивач не звертався до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області із відповідною заявою згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 Порядку.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що дії відповідача щодо проведення виплати пенсії позивачу через оператора поштового зв'язку є правомірними.

Щодо посилань заявника на протиправну бездіяльність відповідача щодо розгляду його заяв та скарг, то суди обґрунтовано виходи із їх безпідставності, оскільки позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів бездіяльності відповідача щодо надання відповідей на його звернення, матеріали справи містять надані відповідачем відповіді на всі звернення позивача, які розглянуті у встановлений законом строк, вказані відповіді містять роз'яснення по суті та порядку вирішення поставленого питання.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди у заявленому розмірі (не менше 1 000
000,00 грн), який жодним чином не обґрунтований, з огляду на те, що позивачем не надано доказів протиправності дій (бездіяльності) ГУ ПФУ у Дніпропетровській області та не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що суди не вирішили спір щодо прав та обов'язків позивача, не встановили обставини, на які посилався позивач як на підставу позову, є необґрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, із яких вбачається, що судами виконано обов'язок щодо надання правової кваліфікації відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначено, яка правова норма підлягає застосування для вирішення спору.

Твердження заявника у касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції у своєму рішення безпідставно надав оцінку діям посадових осіб органу прокуратури ("позивачем не надано жодних доказів протиправності дій посадових осіб прокуратури області" абз. 3 ст. 7 рішення суду першої інстанції) не спростовує висновків суду, оскільки зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що помилкове зазначення судом іншого органу є опискою у мотивувальній частині судового рішення, яка жодним чином не вплинула на правильність вирішення спору по суті.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не розглянули клопотання позивача про витребування доказу у справі - заяви від 15 листопада 2018 року, спростовуються матеріалами справи, із яких вбачається, що Жовтневим районним судом м.

Дніпропетровська на адресу ГУ ПФУ в Дніпропетровській області направлено лист-вимогу про надання на адресу суду оригіналів для огляду та належним чином засвідчених копій документів для приєднання до справи, зокрема, заяви ОСОБА_1 від 15 листопада 2018 року до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області згідно з вимогами, визначеними у пункті 10 Порядку (а. с. 47). На виконання зазначеного листа-вимоги суду ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надано службову записку, відповідно до якої заява ОСОБА_1 від 15 листопада 2018 року до управління адміністративного забезпечення не надавалася (а. с. 100).

Щодо посилання заявника у касаційній скарзі на те, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2019 року суд відмовив у задоволенні заяви про відвід секретаря судового засідання, фактично визнавши, що судову повістку про виклик сторін у судове засідання має право підписувати секретар, у зв'язку із чим існує необхідність висновку Верховного Суду щодо вирішення питання, хто саме має право підписувати судову повістку про виклик сторін у судове засідання, Верховний Суд зазначає, що законодавство України не регулює зазначена питання, тоді як відповідно до усталеної практики роботи судів в Україні судову повістку підписує працівник суду, що її виготовив, з повним зазначенням прізвища та ініціалів, яким може бути, у тому числі, секретар судового засідання.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не є повноваженнями суду касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження у судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо клопотання особи, яка подає касаційну скаргу

У касаційній скарзі міститься клопотання ОСОБА_1, у якому він просить вилучити Державну казначейську службу України від участі у цій справі як третьої особи.

Розглянувши наведене клопотання, Верховний Суд дійшов висновку про те, що воно є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний