Історія справи

Постанова

Іменем України

16 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 242/82/17

провадження № 61-5579св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_4,

відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Донецької області, Головне управління Національної поліції в Донецькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги прокуратури Донецької області та Державної казначейської служби України на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2017 року в складі судді Владимирської І. М. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Біляєвої О. М., Папоян В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконною і скасування постанови про визначення розміру шкоди, відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів прокуратури, досудового слідства і суду.

Позовна заява мотивована тим, що 03 травня 2015 року старшим слідчим СВ Красноармійського МВ ГУ МВС України у Донецькій області майором міліції Савенко В. В. винесено постанову про закриття кримінального провадження від 21 березня 2013 року за пунктом 2 частин першої статті 284 КПК України, у звязку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08 вересня 2016 року Головне управління Національної поліції в Донецькій області (далі ГУ НП в Донецькій області) зобовязано винести постанову, якою визначити розмір заподіяної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». 21 грудня 2016 року начальником відділення слідчого відділу Покровського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області винесено постанову про відшкодування шкоди, якою визначено позивачеві розмір втраченого заробітку за період з 08 травня 2009 року до 05 грудня 2011 року в розмірі 128 242,11 грн і цією ж постановою йому відмовлено у визначенні розміру інших видів шкоди. Позивач зазначає, що постанова слідчого є незаконною і необґрунтованою, тому що відповідачем неправильно визначено період, протягом якого він вважається незаконно відстороненим від посади і має право на повернення втраченого заробітку, не враховано судове рішення, яким його було поновлено на колишній посаді у порядку реабілітації, невірно розраховано втрачений заробіток через не проведення коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення посадового окладу, не зясовано обставини і не витребувано необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди. Часом відсторонення від посади, за який він має право на відшкодування втраченого заробітку, є період з 08 травня 2009 року (дата відсторонення від займаної посади) до 19 жовтня 2015 року (дата допуску до роботи за наказом податкового органу про поновлення на посаді від 15 жовтня 2015 року), що загалом складає 75 місяців 27 днів. Розмір відшкодування втраченого заробітку за цей період складає 649 914,41 грн з коригуванням втраченого заробітку із заліком заробітку за час вимушеного прогулу. Посилаючись на відповідні договори, прибуткові касові ордери, вважає, що йому мають бути відшкодовані суми, сплачені у звязку з наданням правової допомоги по кримінальній справі у розмірі 9 500 грн.

На підставі викладеного, ОСОБА_4 просив: визнати незаконною і скасувати постанову начальника відділення слідчого відділу Покровського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області про визначення розміру відшкодування шкоди від 21 грудня 2016 року; стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь втрачений заробіток за час відсторонення від посади у розмірі 649 914,41 грн, 5 257,50 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених на проведення експертного дослідження, та 9 500 грн, сплачених у звязку з наданням правової допомоги.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконною і скасувано постанову начальника відділення слідчого відділу Покровського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області про визначення розміру відшкодування шкоди від 21 грудня 2016 року. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 втрачений заробіток за час відсторонення від посади у розмірі 636 209,75 грн. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування витрат, понесених у звязку з наданням юридичної допомоги, у розмірі 14 757,50 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у звязку з незаконним відстороненням від посади, позивач втратив заробіток, а тому порушене право останнього підлягає захисту, стягненню підлягає втрачений заробіток у розмірі 636 209,75 грн за період з моменту відсторонення ОСОБА_4 від посади 08 травня 2009 року та до моменту відмови позивачеві у поновленні на державній службі Державної фіскальної служби України 11 липня 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 12 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності (досудового розслідування, засудження, незаконного відсторонення від посади тощо), оскільки кримінальне провадження стосовно позивача закрито за реабілітуючою підставою.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, прокуратура Донецької області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила змінити вказані судові рішення в частині визнання розміру втраченого заробітку, способу стягнення та розподілу судових витрат.

Касаційна скарга прокуратури Донецької області мотивована тим, що позивача фактично відсторонено від роботи у період з 08 травня 2009 року до 05 грудня 2011 року, тому саме за вказаний період підлягає до стягнення втрачений заробіток. При обрахуванні середнього заробітку судами безпідставно застосовано коефіцієнт підвищення. Судами обрано неправильний спосіб стягнення та помилкового стягнуто заявлені позивачем суми саме з Державної казначейської служби України.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга прокуратури Донецької області мотивована тим, що судами невірно визначено джерело відшкодування втраченого заробітку за час відсторонення від посади та відшкодування витрат, понесених у звязку з наданням позивачу юридичної допомоги та незаконно стягнуто їх з Державної казначейської служби України. Також судами не правильно встановлено період, за який підлягає до стягнення втрачений заробіток. Судами невірно здійснено корегування заробітної плати та вирішено питання розподілу судових витрат.

У квітні 2018 року ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_6 подали відзив на касаційну скаргу прокуратури Донецької області, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Позивача було відсторонено від роботи в період з 08 травня 2009 року до 19 жовтня 2015 року, тому саме за вказаний період він має право на відшкодування втраченого заробітку. Судами вірно обраховано втрачений заробіток за час відсторонення від посади. Державна казначейська служба України здійснює обслуговування бюджетних коштів, тому суди вірно вирішили питання про стягнення коштів.

29 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_4 перебував на посаді начальника Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області на підставі наказу Державної податкової адміністрації України від 18 жовтня 2005 року.

16 квітня 2009 року старшим прокурором відділу прокуратури Донецької області відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

Наказом виконуючого обовязки Державної податкової адміністрації України у звязку з порушенням вищевказаної кримінальної справи та відповідно до статті 46 КЗпП України, статті 147 КПК України ОСОБА_4 відсторонено від посади начальника Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області з 08 травня 2009 року.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 05 грудня 2011 року на підставі вироку Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2011 року у справі № 1-221/2011 припинено начальнику ОСОБА_4 державну службу з 05 грудня 2011 року на підставі пункту 2 статті 30 Закону України «Про державну службу».

Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2012 року вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 08 листопада 2011 року, на підставі яких позивача було звільнено з посади, скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд.

03 травня 2015 року старшим слідчим СВ Красноармійського МВ ГУМВС України у Донецькій області майором міліції Савенко В. В. винесено постанову про закриття кримінального провадження у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення, скасовано процесуальні рішення про відсторонення ОСОБА_4 від посади начальника Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області, кримінальне провадження закрито за реабілітуючою підставою.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року у справі № 805/3311/15-а зобовязано Державну фіскальну службу України визнати недійсним запис № 46 у трудовій книжці ОСОБА_4 про припинення державної служби за частиною другою статті 30 Закону України «Про державну службу», поновлено його з 05 грудня 2011 року на державній службі на посаді начальника Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області, стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 липня 2015 року до 23 вересня 2015 року в розмірі 4 014,92 грн.

У вказаній постанові зазначено про правомірність дій податкового органу при винесенні наказу про припинення позивачеві державної служби, оскільки звільнення проведене на підставі судового рішення про притягнення до кримінальної відповідальності, наказ від 05 грудня 2011 року втратив свою юридичну чинність в силу закону, тобто підстави для припинення перебування ОСОБА_4 на державній службі відпали після скасування вироку та прийняття постанови про закриття кримінального провадження.

На виконання зазначеної постанови суду 21 березня 2016 року Красноармійською обєднаною державною податковою інспекцією Донецької області до трудової книжки позивача внесено запис під № 49 про поновлення його на посаді з 05 грудня 2012 року.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 08 вересня 2016 року зобовязано Головне управління Національної поліції в Донецькій області направити ОСОБА_4 повідомлення за встановленою формою, яким розяснити, куди і протягом якого терміну позивач може звернутися за відшкодуванням шкоди у звязку із закриттям кримінального провадження за відсутності складу кримінального правопорушення, а також зобовязано визначити позивачеві розмір шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», про що винести постанову. Рішення суду набрало законної сили 20 вересня 2016 року.

21 грудня 2016 року начальником відділення слідчого відділу Покровського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області майором поліції Савенко

В. В. винесено постанову про визначення розміру шкоди, зазначеної у пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у звязку із закриттям кримінального провадження за відсутності складу кримінального правопорушення. Постановою визначено розмір відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_4 незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у звязку з притягненням його до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні у сумі 128 242,11 грн втраченого заробітку за період відсторонення з 08 травня 2009 року до 05 грудня 2011 року. У відшкодуванні витрат на експертизу та правову допомогу позивачеві відмовлено з посиланням на ненадання доказів понесення таких витрат.

У статтях 55 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону).

Пунктом 2 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених в статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Таке відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету (пункт 1 статті 3, частина перша статті 4 цього Закону).

За змістом положень частини першої статті 12 зазначеного Закону розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

З метою визначення порядку застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» Наказом Міністерства Юстиції України, Генеральної Прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення, пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.

Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Оскільки позивачку було незаконно відсторонено від посади, що є обмеженням її права, то шкода, завдана внаслідок такої процесуальної дії підлягає відшкодуванню. Право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону (стаття 1176 ЦК України, стаття 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обовязків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року «Беллет проти Франції»).

Ураховуючи наявність порушеного права позивача, встановленого законом права на звернення до суду за захистом такого права та права на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного відсторонення від посади, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволенні позову частково, зокрема про скасування постанови слідчого, якою визначено розмір шкоди, та стягнення втраченого заробітку за час відсторонення від посади.

Визначаючи розмір втраченого заробітку за час відсторонення від посади суд першої інстанції навів обґрунтований розрахунок при задоволенні грошової вимоги.

Також апеляційний суд перевірив проведені місцевим судом розрахунки, дослідив їх обґрунтованість та правильність, а також наявність доказів, що їх підтверджують.

Не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг, що позивача фактично відсторонено від роботи у період з 08 травня 2009 року до 05 грудня 2011 року, тому саме за вказаний період підлягає до стягнення втрачений заробіток, оскільки ОСОБА_4 відсторонено від посади начальника Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області з 08 травня 2009 року та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року у справі № 805/3311/15-а поновлено його з 05 грудня 2011 року на державній службі на посаді начальника Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області, стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 липня 2015 року до 23 вересня 2015 року. Отже суди дійшли правильного висновку, що періодом відсторонення позивача від посади, протягом якого він має право на повернення втраченого заробітку за рахунок коштів державного бюджету, є період з моменту відсторонення його від посади (08 травня 2009 року) до моменту відмови позивачеві в поновленні (11 липня 2015 року), який складає 73 місяці 23 робочих дні.

Доводи касаційних скарг, що при обрахуванні середнього заробітку судами безпідставно застосовано коефіцієнт підвищення (корегування заробітної плати), не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до пункту 9 вищевказаного Положення обчислення середньомісячного заробітку провадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку. Коригування заробітної плати також передбачено пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що судами помилкового стягнуто заявлені позивачем суми саме з Державної казначейської служби України, оскільки відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Судами враховано вказані норми матеріального права та стягнуто на користь позивача завдану шкоду не з Державної казначейської служби України як юридичної особи, а за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку.

Інші доводи касаційних скарг не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги прокуратури Донецької області та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В.

С. Висоцька

В. В. Пророк