Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №336/5906/17

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 336/5906/17-ц

провадження № 61-39163св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",

представники відповідача:Кравченко Олександр Миколайович, Грушовська Катерина Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2018 року у складі судді Галущенко Ю.

А. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця") про стягнення суми компенсації втрати частини доходів та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивовано тим, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ "Укрзалізниця" у період з 09 квітня 2002 року по 25 квітня 2012 року, при звільненні його з роботи виплата усіх сум, що йому належать від підприємства, здійснена не була. Остаточний розрахунок у розмірі 31 343 грн 34 коп. проведений 09 серпня 2017 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м.

Запоріжжя від 14 квітня 2017 року, що набрало законної сили 01 червня 2017 року.

За період затримки розрахунку при звільненні з 25 квітня 2012 року по 09 серпня 2017 року ПАТ "Укрзалізниця" має виплатити йому середній заробіток згідно зі статтею 117 КЗпП України у розмірі 322 206 грн 66 коп., який складається із суми середньоденного заробітку у розмірі 166 грн 86 коп. за 1931 календарний день по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", статті 34 Закону України "Про оплату праці" відповідач повинен компенсувати йому втрату частини заробітку у розмірі 29 419 грн 80 коп., розраховані, виходячи з розміру заборгованості із заробітної плати 31 343 грн 34 коп. за вирахуванням 18 % податку на доходи фізичних осіб та 1,5 % військового збору, а також із застосуванням коефіцієнту 116,6, обчисленого із індексів інфляції з травня 2012 року по липень 2017 року, який застосовується до заборгованості із заробітної плати, яка виникла у квітні 2012 року та виплачена у серпні 2017 року.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути за період затримки розрахунку при звільненні з 25 квітня 2012 року по 09 серпня 2017 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 411 225 грн 76 коп., розрахований позивачем із суми середньоденного заробітку у розмірі 212 грн 96 коп. за 1931 календарний день затримки розрахунку та стягнути компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку їх виплати за період з 01 травня 2012 року по 09 серпня 2017 року у розмірі 29 419
грн 80 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку їх виплати задоволено. Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку їх виплати за період з 01 травня 2012 року по 09 серпня 2017 року у розмірі 29 419 грн 80 коп.

Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 квітня 2012 року по 09 серпня 2017 року у розмірі 282 384 грн 96 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ "Укрзалізниця" середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 25 квітня 2012 року по 09 серпня 2017 року на підставі статті 117 КЗпП України підлягають частковому задоволенню як законні, обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, яких ПАТ "Укрзалізниця" у вказаній справі у суді першої інстанції не спростував. При визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який підлягає стягненню, суд першої інстанції правильно взяв до уваги довідку розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 за лютий та березень 2012 року від 01 вересня 2017 року, згідно якої середньоденна заробітна плата позивача становить 212 грн 96 коп. Період затримки підлягає обчисленню за робочі дні з використанням даних про середньоденну заробітну плату позивача. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку суд визначив у розмірі 282 384 грн 96 коп. (середньоденний заробіток 212 грн 96 коп. ? 1326 робочих днів за період з 25 квітня 2012 року по 09 серпня 2017 року). Сума компенсації становить 29 419 грн 80 коп., яка розрахована з вирахуванням 18 % податку на доходи фізичних осіб та 1,5 % військового збору та із застосуванням коефіцієнта 116,6, який обчислений з індексів інфляції з травня 2012 року по липень 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрзалізниця" залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо стягнення суми компенсації втрати частини доходів у розмірі 29 419 грн 80 коп. є законними та обґрунтованими. У частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд апеляційної інстанції також погодився з висновком районного суду, що період затримки підлягає обчисленню за робочі дні з використанням даних про середньоденну заробітну плату позивача у розмірі 212
грн 96 коп. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить 282 384 грн 96 коп.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ "Укрзалізниця", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалось на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що згідно зі статтею 233 КЗпП України для звернення до суду з таким позовом встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Рішення Апеляційного суду Запорізької області про стягнення заборгованості із заробітної плати за невикористаний час домашнього відпочинку ухвалено та набрало законної сили 01 червня 2017 року, а позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні заявлено лише у жовтні 2017 року, при цьому зазначало, що позивач звільнився ще 25 квітня 2012 року. При звільненні було здійснено відповідний розрахунок, отже, ще з квітня 2012 року позивач міг і повинен був дізнатися про належну йому до сплати суму грошових коштів. Таким чином, ОСОБА_1 було порушено положення статті 233 КЗпП України щодо дотримання строку для звернення до суду з указаним позовом.

Судами попередніх інстанцій датою остаточного розрахунку ПАТ "Укрзалізниця" з ОСОБА_1 безпідставно визначено 09 серпня 2017 року. Однак, відповідно до платіжної вимоги від 01 серпня 2017 року № 53314543/17 та повідомлення від 01 серпня 2017 року № 1059 ЦФС на суму 34 777 грн 67 коп., кошти по виконавчому листу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2017 було списано Печерським районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві з рахунку ПАТ "Укрзалізниця" 01 серпня 2017 року. Судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної оцінки тому факту, що зазначена платіжна вимога від 01 серпня 2017 року № 53314543/17 містить відмітку, одержано банком 01 серпня 2017 року, та підпис уповноваженої особи відділення банка. Отже, гроші з рахунка ПАТ "Укрзалізниця" списано ще 01 серпня

2017 року, тому товариство не несе відповідальності за затримку зарахування Державною казначейською службою України коштів на особовий рахунок позивача.

Товариство вжило всіх заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Крім того, ПАТ "Укрзалізниця" зазначало, що судами попередніх інстанцій не було враховано передбачених законом підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з істотністю суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення суми компенсації втрати частини доходів та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та витребувано з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя вищезазначену цивільну справу.

Клопотання ПАТ "Укрзалізниця" про зупинення виконання рішення суду задоволено.

Зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2018 року та постанови Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення суми компенсації втрати частини доходів та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому заявник посилався на те, що касаційна скарга ПАТ "Укрзалізниця" не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня

2017 року у цивільній справі № 336/319/17-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати, яке набрало законної сили 01 червня 2017 року, було встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 25 квітня 2012 року ПАТ "Укрзалізниця" у день звільнення не були виплачені усі суми, що належали позивачу від підприємства, зокрема, невиплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Фактично розрахунок з ОСОБА_1 було проведено

ПАТ "Укрзалізниця" 09 серпня 2017 року шляхом перерахування на банківський рахунок позивача грошової суми у розмірі 31 343 грн 34 коп.

Відповідно до довідки розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 за лютий та березень 2012 року від 01 вересня 2017 року середньоденна заробітна плата позивача становить 212 грн 96 коп.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку суд визначив з урахуванням середньоденного заробітку у розмірі 212 грн 96 коп. ? 1326 робочих днів за період з 25 квітня 2012 року по 09 серпня 2017 року.

Сума компенсації розрахована за формулою таким чином: із заборгованості по заробітній платі, яка становить 31 343 грн 34 коп., вирахувано 18 % податку на доходи фізичних осіб та 1,5 % військового збору, із застосуванням коефіцієнта 116,6, який обчислений із індексів інфляції з травня 2012 року по липень 2017 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ПАТ "Укрзалізниця" підлягає частковому задоволенню.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

За змістом частини 6 статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності частиною 1 статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".

ОСОБА_1 було звільнено 25 квітня 2012 року, а остаточний розрахунок по заробітній платі з ним було проведено 09 серпня 2018 року.

Виходячи з установлених обставин справи, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсацію (індексацію) втрати частини заробітної плати в сумі 29 419 грн 80 коп. на підставі статті 34 Закону України "Про оплату праці", згідно з якою компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в Статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.

Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина 3 статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

З огляду на наведені мотиви, Верховний Суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня

2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до

статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У справі, яка переглядається, суди, встановивши, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день проведення повного розрахунку за період із 25 квітня 2012 року по 09 серпня 2017 року у розмірі 282 384 грн 96 коп., який розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100.

Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, виходячи з такого.

У справі № 336/319/17-ц судами було встановлено, що сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється наступним чином: 2352 години помножуються на годинну тарифну ставку в сумі 15,11 грн в подвійному розмірі, що разом становить 71 077,44 грн. ОСОБА_1 за 294 доби невикористаного відпочинку було виплачено 39 734,10 грн замість належних йому 71 077,44 грн. Суд вирішив, що відповідач має виплатити позивачу недоплачену частину компенсації в сумі 31
343,34 грн

(71 077,44 грн - 39 734,10 грн).

Відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин позивач не довів, що звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати. Таке право позивач реалізував лише у січні 2017 року, подавши позов про стягнення заборгованості із заробітної плати, та у жовтні 2017 року подавши цей позов, що не свідчить про послідовність і добросовісність поведінки позивача щодо реалізації своїх трудових прав на одержання належних при звільненні сум.

Верховний Суд враховує, що заборгованість із недоплаченої частини компенсації в сумі 31 343,34 грн, є більше ніж у дев'ять разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (282 384
грн 96 коп. ).

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина 3 статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд зазначає, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо недоплати позивачу компенсації у сумі 31 343,34 грн.

Верховний Суд вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (282 384 грн 96 коп. ) є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 40 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

Тому у відповідній частині рішення судів підлягають зміні з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за

статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 40 000 грн.

Обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин відповідно до статті 233 КЗпП України встановлюється тримісячний строк для звернення до суду з позовом.

За змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня

2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проте, у цій справі судами встановлено, що остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати було здійснено 09 серпня 2017 року, а з цим позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у жовтні 2017 року, тобто без пропуску строку, передбаченого частиною 1 статті 233 КЗпП України.

Згідно з частиною 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні зі зменшенням розміру стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 282 384 грн 96 коп. до 40 000 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого

2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити, зменшивши його розмір з 282 384 грн 96 коп. до

40 000 грн.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта