Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 640/16548/16-ц

провадження № 61-12234св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Харківська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 10 листопада 2016 року у складі судді Сенаторова В. М. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Гуцал Л. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2016 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є замовником закінченого будівництвом об'єкта - реконструйованої квартири АДРЕСА_1 під магазин, однак ухиляється від виконання свого обов'язку щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 10 листопада 2016 року позовну заяву Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради повернуто позивачу для подання до належного суду.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 рокуапеляційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради відхилено, ухвалу судді Київського районного суду міста Харкова від 10 листопада 2016 року залишено без змін.

01 квітня 2017 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 10 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року, а справу направити до місцевого суду для вирішення питання про відкриття провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що між Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради і ОСОБА_1 мав бути укладений договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова, так як відповідач є замовником закінченого будівництвом об'єкта, а саме квартири АДРЕСА_1. Оскільки вищевказане нерухоме майно розташоване на території Київського району міста Харкова, то виходячи з положень частини першої статті 114 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), цей спір підлягає розгляду Київським районним судом міста Харкова.

06 квітня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у цій справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 березня 2018 року справу № 640/16548/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Повертаючи матеріали позовної заяви для подання до належного суду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на заявлені позовні вимоги поширюються правила підсудності, визначені частиною першою статті 109 ЦПК України 2004 року, оскільки відповідач зареєстрований у Московському районні міста Харкова, а цей район не відноситься до територіальної юрисдикції Київського районного суду міста Харкова. Позов не підлягає розгляду за правилами виключної підсудності, оскільки не стосується нерухомого майна.

Однак такі висновки судів не відповідають обставинам справи і зроблені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 115 ЦПК України 2004 року якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.

Пунктом 4 частини третьої статті 121 ЦПК України 2004 року передбачено, що заява повертається у випадках, коли справа не підсудна цьому суду.

Згідно з частиною першою статті 109 ЦПК України 2004 року позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (частина перша статті 114 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об'єкти нерухомості, об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Згідно з частинами п'ятою, дев'ятою статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, зобов'язання щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту виникають при проведенні будівельних робіт стосовно нерухомого майна.

Зі змісту заявлених позивачем вимог вбачається, що спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна, оскільки стосується визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова щодо реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин.

Оскільки спір виник щодо нерухомого майна, яке територіально розташоване у Київському районні міста Харкова, то застосуванню підлягають положення статті 114 ЦПК України 2004 року.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей позов має розглядатися за загальними правилами територіальної підсудності відповідно до вимог статті 109 ЦПК України 2004 року, є помилковим.

Частиною 4 статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв'язку з допущеними судами обох попередніх інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, оскаржувані судові рішення слід скасувати і передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 10 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року скасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак