Історія справи

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-7716/11-ц

провадження № 61-1783св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі :

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу СелехманОлександр Анатолійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, яка подана представником ОСОБА_4, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Фазикош О. В., від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області, у складі колегії суддів: Кожух О. А., Готри Т. Ю., Мацунича М. В., від 27 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехмана О. А про визнання договору іпотеки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 17 червня 2010 року вона видала на ім'я сина ОСОБА_6 довіреність, якою уповноважила його керувати і розпоряджатися всім своїм майном в чому б воно не полягало і де б не знаходилось, укладати всі дозволені законом угоди по управлінню та розпорядженню майном, купувати, продавати, приймати в дар, заставляти і приймати в заставу та інше.

10 вересня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 отримав гроші в сумі 114 168 грн (11 360 євро за курсом Національного банку України на день підписання договору), з остаточним розрахунком не пізніше 10 березня 2011 року.Також 10 вересня 2010 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_3, було укладений договір іпотеки, предметом якого є домоволодіння, земельна ділянка, надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та земельна ділянка, надана для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Вказуючи на те, що договір іпотеки було укладено ОСОБА_6 у своїх власних інтересах, такий договір є забезпеченням виконання договору позики, позивач просила визнати недійсним укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір іпотеки.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 травня 2014, позов ОСОБА_3 було задоволено та визнано недійсним іпотечний договір від 10 вересня 2010 року, оскільки він укладений не в інтересах довірителя.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 21 травня 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання договору іпотеки недійсним, зокрема того, що ОСОБА_6 при укладанні договору іпотеки з ОСОБА_5 діяв у своїх власних інтересах, всупереч інтересам довірителя. Крім того, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2011 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 вересня 2011 року залишено без змін у частині задоволення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про звернення стягнення за договором позики від 10 вересня 2010 року на предмет іпотеки, а заява ОСОБА_6 про повне визнання позову у цій справі не може бути підставою для його задоволення, оскільки спірний договір іпотеки укладений в інтересах іншого відповідача по справі, а саме ОСОБА_5

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 27 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Апеляційний суд вказав про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Натомість ОСОБА_3 не довела обставин, на які посилалася як на підставу своїх вимог і з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність позову є правильним.

13 грудня 2017 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 листопада 2017 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

28 грудня 2017 року матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

29 грудня 2017 року справу розподілено судді-доповідачу.

04 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

23 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехмана О. А. про визнання договору іпотеки недійсним призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 листопада 2017 рокуі ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи. Судами не враховано, що ОСОБА_6, укладаючи договір іпотеки від імені довірителя, діяв виключно у власних інтересах, забезпечуючи виконання власних зобов'язань, які виникли на підставі договору позики.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 17 червня 2010 року позивач видала на ім'я ОСОБА_6 довіреність, якою уповноважила його керувати і розпоряджатися всім своїм майном в чому б воно не полягало і де б не знаходилось, укладати всі дозволені законом угоди по управлінню та розпорядженню майном, купувати, продавати, приймати в дар, заставляти і приймати в заставу, приймати спадщину або відмовлятись від неї тощо.

10 вересня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 отримав гроші в сумі 114 168 грн (11 360 євро за курсом Національного банку України на день підписання договору), з остаточним розрахунком не пізніше 10 березня 2011 року.

10 вересня 2010 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_3, було укладений договір іпотеки, предметом якого є домоволодіння, земельна ділянка, надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та земельна ділянка, надана для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Встановлено, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 20 грудня 2011 року залишено без змін рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 вересня 2011 року у частині задоволення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про звернення стягнення на вказаний вище предмет іпотеки в рахунок повернення заборгованості за договором позики.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частин другої, третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов'язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У справі, яка переглядається, встановивши з урахуванням висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 12 листопада 2014 року, що позивач надала своєму сину ОСОБА_6 довіреність, якою уповноважила останнього керувати і розпоряджатися всім своїм майном у чому б воно не полягало і де б не знаходилось, укладати всі дозволені законом угоди по управлінню та розпорядженню майном, купувати, продавати, приймати в дар, заставляти і приймати майно в заставу, та врахувавши, що на момент укладення спірного правочину довіреність була дійсною, не була відкликана у подальшому, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору іпотеки від 10 вересня 2010 року недійсним.

Суди встановили, що позивач не довела суду, що її син ОСОБА_6, підписуючи спірний правочин, діяв виключно у власних інтересах.

За загальним правилом представник може бути уповноважений на вчинення лише тих дій, право на вчинення яких має особа, яку він представляє і укладення тих правочинів, які незаборонені виданою довіреністю.

За змістом виданої довіреності ОСОБА_6 не був обмежений в укладенні правочинів щодо застави майна довірителя.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 вересня 2011 року у справі № 2-4586/11 звернуто стягнення на предмет іпотеки: домоволодіння, земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку, надану для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться по АДРЕСА_1, шляхом продажу на публічних торгах у рахунок стягнення на користь ОСОБА_5 коштів за договором позики.

З огляду на приписи статей 237, 238, 241, 249 ЦК України визнання недійсним договору, укладеного фізичною особою з третьою особою, з підстав відсутності волевиявлення та несхвалення довірителем спірного договору порушило б права третьої особи, оскільки представник здійснював свої права та виконував обов'язки за чинною довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про певні обмеження повноважень щодо представництва чи про інші додаткові умови договору доручення чи довіреності, виданої представнику, який укладає договір від імені довірителя.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, а також врахував висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року у цій справі.

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка подана представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк