Історія справи

Постанова

Іменем України

16 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 388/353/17

провадження № 61-10св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5, на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області, у складі судді Баранського Д. М., від 10 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області, у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І., від 16 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1. На день смерті батька з ним проживав та був зареєстрований брат позивача ОСОБА_8, який успадкував вказаний будинок. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Після смерті брата позивач дізнався, що 17 січня 1995 року ОСОБА_8 за життя отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті їх батька на вищезазначений житловий будинок. Позивач вказував, що є інвалідом з дитинства, його вади не дозволили у передбачений законом строк реалізувати його спадкові права. Позивач вважає, що вищезазначені обставини є підставою для продовження строку для прийняття спадщини згідно статті 550 ЦК УРСР, 1960 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 звернулася до Долинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_8, а до складу спадщини входить будинок, на якій він претендує, позивач просив суд продовжити йому строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини і не навів відповідно до положень статті 550 ЦК УРСР поважних причин його пропуску.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

06 грудня 2017 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи та дійшли хибного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Судами попередніх інстанцій належним чином не враховано, що позивач є інвалідом з дитинства, його вади не дозволили вчасно та в передбачений законом спосіб оформити спадкові права на майно після смерті батька, він не чує та не розмовляє, був обмежений в доступі до інформації, не обізнаний зі своїми правами як спадкоємець, а через брак перекладачів не міг своєчасно та в повній мірі отримати кваліфіковану правову допомогу. У нього була домовленість з братом разом оформити батьківський будинок у власність, а тому він своєчасно не вчиняв ніяких дій щодо набуття спадщини.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 грудня 2017 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

20 грудня 2017 року справу розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

26 січня 2018 року ОСОБА_6 подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на її необґрунтованість та безпідставність.

17 січня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

13 лютого 2018 року визначено склад колегії у складі трьох суддів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_4 (а.с.4,5).

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1.

Крім позивача, який у передбачений законом спосіб не реалізував свій намір на отримання спадщини, спадкоємцем також був рідний брат ОСОБА_4, син померлого - ОСОБА_8

На ім'я ОСОБА_8 17 січня 1995 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

11 серпня 2014 року до Долинської державної нотаріальної контори Кіровоградської області із заявою про прийняття спадщини звернулась донька ОСОБА_8 - ОСОБА_6, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 09 листопада 2016 року у справі № 388/915/16-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 січня 2017 року, ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно (а.с.8-16).

Також встановлено, що позивач у порядку, передбаченому статтею 549 ЦК УРСР, не прийняв спадщину після смерті батька шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, а також не звертався у встановлений строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, проживав окремо.

Вказані обставини були встановлені рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 09 листопада 2016 року у справі № 388/915/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правовідносини у справі регулюються нормами ЦК УРСР, у редакції 1963 року, оскільки вони виникли до 01 січня 2004 року.

Згідно положень статті 548 ЦК УРСР, у редакції 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Частиною першою статті 550 ЦК УРСР, у редакції 1963 року, передбачено право спадкоємця на продовження строку на прийняття спадщини. Строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Поважними слід вважати причини, пов'язані з об'єктивними непереборними та істотними труднощами для спадкоємця саме на вчинення дій по прийняттю спадщини.

Установивши, що у спадкоємця не було перешкод для подання заяви на прийняття спадщини, і він не скористався правом на прийняття спадщини, місцевий та апеляційний суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Судом першої інстанції при вирішенні спору вірно встановлено, що ОСОБА_4 з 02 грудня 1974 року зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2, тобто позивач не позбавлений житла та забезпечений ним. Також вірно прийнято до уваги те, що домовленість позивача з братом щодо одночасного оформлення спадкових прав на будинок підтверджує обізнаність останнього про свої спадкові права, а враховуючи значну тривалість строку, протягом якого позивач не звертався із заявою про прийняття спадщини після смерті батька (майже 42 роки), наведені ним обставини не можна вважати поважними причинами у розумінні положень статті 550 ЦК УРСР. Крім того, позивач на момент смерті батька (ІНФОРМАЦІЯ_1) працював, керував транспортними засобами, мав сім'ю, що спростовує його доводи про неможливість через фізичні вади реалізувати право на прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій. Судами при вирішення справи правильно застосовано вищезазначені норми матеріального права, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, 2004 року).

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта