Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.02.2022 року у справі №199/8539/19
Ухвала КЦС ВП від 17.12.2020 року у справі №199/8539/19

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 199/8539/19-ц

провадження № 61-17145св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», державний реєстратор комунального підприємства «Криничанське бюро технічної інвентаризації» Шмідт Надія Миколаївна,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2020 року у складі судді Спаї В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК Вектор Плюс») та державного реєстратора комунального підприємства «Криничанське бюро технічної інвентаризації» (далі - державний реєстратор КП «Криничанське БТІ») Шмідт Н. М., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Позовну заяву мотивовано тим, що 16 травня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_1 , який був майновим поручителем за виконання ОСОБА_2 зобов`язань, передбачених кредитним договором № 0304/0507/88-006, укладено іпотечний договір № 0304/0507/88-006-2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулініч С. А. та зареєстрований у реєстрі № 20.

Відповідно до умов зазначеного іпотечного договору предмет іпотеки належить іпотекодавцеві (позивачу) на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 липня 1993 року, зареєстрованого у комунальному підприємстві «Дніпровському міжміському бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Дніпровському міжміському БТІ») за реєстровим номером 12 та у реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим номером 5423123. Предмет іпотеки мав загальну площу 36,9 кв. м, житлову площу 17,4 кв. м і складався із: 1 - коридору; 2 - ванної, 3 - кухні; 4 - житлової; 5, 6 - кладові; 1 - лоджії, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зазначав, що з інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, він довідався про те, що власником квартири АДРЕСА_2 , стало ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі іпотечного договору, серія та номер: № 0304/0507/88 006 - 2, виданий 16 травня 2007 року, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кулініч С. А.; договір про відступлення прав за іпотечним договором, серія та номер б/н, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О.; вимога про усунення порушень основного зобов`язання серія та номер № И-10159-511683, виданий 09 жовтня 2018 року, видавник ТОВ «ФК «Вектор Плюс»; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н, виданий 03 листопада 2018 року, видавник Укрпошта.

Також зазначав, що вказану реєстраційну дію здійснював державний реєстратор КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 48251542 від 15 серпня 2019 року, 12:18:16.

Вважав, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48251542 від 15 серпня 2019 року прийняте державним реєстратором КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. без достатніх правових підстав.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати:

рішення державного реєстратора КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 48251542 від 15 серпня 2019 року, 12:18:16, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1894676012258 на квартиру АДРЕСА_2 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі іпотечного договору серія та номер: № 0304/0507/88 006-2, виданий 16 травня 2007 року, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кулініч С. А.;

договір про відступлення прав за іпотечним договором, серія та номер б/н, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О.;

вимогу про усунення порушень основного зобов`язання серія та номер № И-10159-511683, виданий 09 жовтня 2018 року, видавник ТОВ «ФК «Вектор Плюс»;

рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н, виданий 03 листопада 2018 року, видавник Укрпошта;

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 32831352, внесений на підставі рішення реєстратора КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 48251542 від 15 серпня 2019 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 32831352, внесений на підставі рішення реєстратора КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 48251542 від 15 серпня 2019 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності відповідач не звернув увагу на відсутність оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності на момент набуття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність за вартістю, визначеною таким суб`єктом оціночної діяльності відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку». Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором, проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення такої вимоги позичальнику ОСОБА_2 .

Разом із цим суд першої інстанції виходив із того, що у державного реєстратора КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації перереєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 16 травня 2007 року № 0304/0507/88-006, укладеного в іноземній валюті, оскільки квартира АДРЕСА_3 , має загальну площу 36,9 кв. м та використовується як місце постійного проживання позивачем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки у державного реєстратора КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації перереєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 16 травня 2007 року № 0304/0507/88-006, укладеного в іноземній валюті, оскільки квартира АДРЕСА_3 , має загальну площу 36,9 кв. м та використовується як місце постійного проживання позивачем.

Разом із тим судом апеляційної інстанції було враховано доводи апеляційної скарги у частині часткового виконання вимог Закону України «Про іпотеку», оскільки в матеріалах справи наявні копії письмових вимог про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором від 09 жовтня 2018 року № 4-10160-511683 та № 4-10159-511683, копії поштових повідомлень про їх отримання 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 та 31 жовтня 2018 року ОСОБА_3 , а також висновок про вартість майна (предмету іпотеки) від 05 червня 2019 року, тому суд першої інстанції помилково вважав, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності державний реєстратор КП «ФК «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. не звернула увагу на відсутність оцінки предмета іпотеки та доказів надсилання позичальнику письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

ТОВ «ФК «Вектор Плюс» вважає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1309цс15 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14-ц (провадження № 61-3647св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 199/8539/19-ц із Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу № 1998539/19-ц призначено до розгляду.

Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 травня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 0304/0507/88-006, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 39 000,00 доларів США на строк з 16 травня 2007 року по 15 травня 2017 року та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

16 травня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 , який є майновим поручителем за виконання ОСОБА_3 зобов`язань, передбачених кредитним договором № 0304/0507/88-006 від 16 травня 2007 року, укладено іпотечний договір № 0304/0507/88-006-2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулініч С. А. та зареєстрований у реєстрі за номером 20.

Предметом іпотеки за цим договором є належна ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 липня 1993 року та зареєстрованого у КП «Дніпропетровському міжміському БТІ» у реєстровій книзі 9п за реєстровим № 12 та в реєстрі права власності на нерухоме майно за реєстровим номером 5423123 квартира загальною площею 36,9 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, і складається із: 1 - коридору; 2 - ванної, 3 - кухні; 4 - житлової; 5, 6 - кладової; 1 - лоджії, що знаходиться у квартирі АДРЕСА_3 (а. с. 35, 36).

Відповідно до умов пункту 12 іпотечного договору № 0304/0507/88-006-2 за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема: згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя; укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене у підпунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього пункту договору (пункт 12.3 іпотечного договору від 16 травня 2007 року).

Згідно підпункту 12.3.1 зазначеного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до пункту 12.3.1 іпотечного договору від 16 травня 2007 року сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку», свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту пункту 12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем у судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання.

15 серпня 2019 року державним реєстратором КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 48251542, 12:18:16 та було зареєстровано право власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на предмет іпотеки. Підстава виникнення права власності: іпотечний договір серія та номер: № 0304/0507/88 006-2, виданий 16 травня 2007 року видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кулініч С. А.; договір про відступлення прав за іпотечним договором, серія та номер б/н, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О.; вимога про усунення порушень основного зобов`язання серія та номер № И-10159-511683, виданий 09 жовтня 2018 року, видавник ТОВ «ФК «Вектор Плюс»; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н, виданий 03 листопада 2018 року, видавник Укрпошта (а. с. 16-18).

У матеріалах справи наявні копії письмових вимог від 09 жовтня 2018 року № 4-10160-511683 та № 4-10159-511683 та копії поштових повідомлень про їх отримання 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 та 31 жовтня 2018 року ОСОБА_3 , а також висновок про вартість майна (предмету іпотеки) від 05 червня 2019 року (а. с. 8-10, 196-199).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

У контексті вибору способу звернення стягнення на іпотечне майно як способу захисту порушеного права потрібно враховувати висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 09 липня 2002 року № 1 5-рп/2002, яким визначено, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» визначає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Верховний Суд наголошує на те, що кредитор вправі вчиняти будь-які дії (застосовувати способи звернення стягнення на іпотеку, визначені Законом та договором), спрямовані на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 211/3175/19 (провадження № 61-19386св20).

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Отже, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено висновок, відповідно до якого обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Запроваджений законом мораторій зупиняє можливість реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а отже, унеможливлює укладення такого договору та наступну реєстрацію за відповідачем права власності на предмет іпотеки, що є підставою для скасування відповідного рішення державного реєстратора.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що під час вчинення державним реєстратором КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. запису про перереєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та ураховуючи те, що спірна квартира має загальну площу 36,9 кв. м й використовується позивачем як місце постійного проживання, дійшов правильного висновку, що у державного реєстратора КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації перереєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» як забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору від 16 травня 2007 року № 0304/0507/88-006, укладеного в іноземній валюті.

При цьому Верховний Суд вважає, що залучення до участі у справі державного реєстратора КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. як співвідповідача не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки іншим відповідачем є ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Державний реєстратор КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. зобов`язана виконувати рішення суду щодо скасування рішення про державну реєстрацію речового права або його обтяження, незалежно чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був.

Крім того Верховний Суд переглядає справу в межах доводів касаційної скарги ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а оскільки державний реєстратор КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М. судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржує, тому колегія суддів не надає оцінку законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень у частині вирішення позову до державного реєстратора КП «Криничанське БТІ» Шмідт Н. М.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1309цс15 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14-ц (провадження № 61-3647св19), на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович