Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №552/3735/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 552/3735/20

провадження № 61-7756св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

скаржник (стягувач) - Акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО»,

суб`єкт оскарження- приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Журид Сергій Миколайович,

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 01 березня 2023 року у складі судді Кузіної Ж. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у складі колегії суддів Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст скарги

У лютому 2023 року Акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО» (далі - АТ «СК «ІНГО») звернулося до суду зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журида С. М.

Скаргу мотивовано тим, що Київський районний суд м. Полтави заочним рішенням від 26 жовтня 2020 року позов АТ «СК «ІНГО» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «СК «ІНГО» відшкодування збитків у розмірі 210 515,72 грн, судові витрати в розмірі 3 157,74 грн, а загалом - 213 673,46 грн.

На виконання заочного рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2020 року виданий виконавчий лист № 552/3735/20, який пред`явлений до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Журиду С. М., та сплачений авансовий внесок у сумі 4 273,46 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 03 серпня 2021 року № 16950.

26 жовтня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Журид С. М. повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.

03 листопада 2021 року та 12 грудня 2022 року АТ «СК «ІНГО» направляло приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Журиду С. М. заяву з проханням повернути сплачений авансовий внесок.

Посилаючись на вказане, АТ «СК «ІНГО» просило суд визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журида С. М. щодо неповернення авансового внеску незаконними та зобов`язати повернути невикористані кошти авансового внеску після повернення без виконання виконавчого документа.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Київський районний суд м. Полтави ухвалою від 01 березня 2023 року скаргу АТ «СК «ІНГО» залишив без розгляду.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що скаржник пропустив встановлений законом строк для подання скарги, клопотання про поновлення строку або про поважність такого пропуску не заявляв, у зв`язку з чим така скарга відповідно до статті 126 ЦПК України підлягає залишенню без розгляду.

Полтавський апеляційний суд постановою від 03 травня 2023 року ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 01 березня 2023 року залишив без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, залишаючи скаргу АТ «СК «ІНГО» без розгляду з підстав, передбачених статтею 126 ЦПК України, через пропуск заявником строку звернення зі скаргою, встановленого статтею 449 ЦПК України, а також у зв`язку із відсутністю клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, обґрунтовано керувався тим, що стягувач фактично оскаржує дії приватного виконавця, які були вчинені 26 жовтня 2021 року, а тому звернення страхової компанії зі скаргою на ці дії у лютому 2023 року є вчиненим поза межами визначеного законодавством десятиденного строку на оскарження.

Апеляційний суд доводи скаржника (стягувача) щодо направлення заяв приватному виконавцеві з проханням повернути авансовий внесок не взяв до уваги, оскільки звернення в позасудовому порядку для вирішення спору не зупиняє процесуальних строків, такі обставини можуть бути підставами для поновлення строку у разі подання скаржником відповідної заяви, проте у цій справі таких дій вчинено не було.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо визначення неповернення авансового внеску як триваючої бездіяльності, оскільки заявникові достеменно було відомо конкретну дату, коли були порушені його права, і саме з цього моменту законодавець визначив строк на оскарження зазначених дій.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року, АТ «СК «ІНГО» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме застосування частини п`ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження») та статті 449 ЦПК України, яку суд застосував під час розгляду скарги на бездіяльність приватного виконавця, у правовідносинах щодо зобов`язання приватного виконавця повернути авансовий внесок відповідно до абзацу тринадцятого частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття до виконання відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Касаційну скаргу АТ «СК «ІНГО» мотивовано тим, що, оскільки предметом оскарження є бездіяльність приватного виконавця щодо неповернення авансового внеску стягувачеві після повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а не рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у поверненні авансового внеску, тому висновки судів, що звернення АТ «СК «ІНГО» зі скаргою відбулось поза межами процесуального строку, передбаченого статтею 449 ЦПК України та частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», є помилковими.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи скаргу на дії та бездіяльність приватного виконавця, яка полягала у визнанні судом незаконності дій та бездіяльності приватного виконавця Журида С. М., а саме порушення ним вимог абзацу тринадцятого частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», та залишаючи скаргу АТ «СК «ІНГО» без розгляду, помилково застосували до спірних правовідносин положення статей 126 374 375 381 ЦПК України, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник вказує на те, що суди дійшли помилкових висновків про пропуск ним строків на звернення до суду зі скаргою, оскільки він фактично оскаржує бездіяльність приватного виконавця щодо неповернення авансового внеску з жовтня 2021 року та така бездіяльність на час розгляду скарги триває.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Київського районного суду м. Полтави.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 25 вересня 2023 року призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Київський районний суд м. Полтави заочним рішенням від 26 жовтня 2020 року позов АТ «СК «ІНГО» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «СК «ІНГО» 210 515,72 грн на відшкодування збитків, 3 157,74 грн - понесених судових витрат, а загалом - 213 673,46 грн.

28 грудня 2020 року на виконання заочного рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2020 року виданий виконавчий лист № 552/3735/20, який пред`явлений до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Журиду С. М., та сплачений авансовий внесок у сумі 4 273,46 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 03 серпня 2021 року № 16950.

26 жовтня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Журид С. М. повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання з підстав невідповідності пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

03 листопада 2021 року та 12 грудня 2022 року АТ «СК «ІНГО» направляло приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Журиду С. М. заяви про повернення сплаченого авансового внеску в розмірі 4 273,46 грн у зв`язку з поверненням виконавчого документа без прийняття до виконання.

21 лютого 2023 року АТ «СК «ІНГО» подало до суду скаргу на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журида С. М., питання про поновлення строку звернення до суду скаржник не порушував.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають повністю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

У постановах від 18 листопада 2020 року у справах № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) та № 439/1493/15-ц (провадження № 61?7804св19), від 31 липня 2023 року у справі № 2-3187/11 (провадження № 61-4984св23), Верховний Суд вказав, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За загальним правилом, судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що «стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС».

Отже, стаття 449 ЦПК України є спеціальною нормою по відношенню до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та має переважне право на застосування при обрахуванні строку для звернення сторони виконавчого провадження зі скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 березня 2023 року у справі № 367/7831/19 (провадження № 61-1642св22), від 13 червня 2023 року у справі № 638/5995/16-ц (провадження № 61?3333св23), від 30 червня 2023 року у справі № 206/1451/19 (провадження № 61-2469св23).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

У постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18 (провадження № 61-905св23) Верховний Суд зазначив, що, виходячи з результату системного аналізу статей 123 124 126 ЦПК України із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов`язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20) та від 07 липня 2021 року у справі № 127/2-200/2004 (провадження № 61?16384св19).

У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав, що: «водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г».

Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20, прийнятій у подібних правовідносинах, вказав, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений частиною першою статті 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин. Адже під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Відсутність в оскаржуваних судових рішеннях достеменного встановлення істотних обставин щодо початку та закінчення перебігу процесуального строку для звернення із скаргою до суду, факту дотримання стягувачем цього строку, може свідчити про передчасність висновків судів прийняття до розгляду скарги та не можуть зумовити обов`язок суду щодо розгляду скарги по суті в порядку статті 343 ГПК України, оскільки нормами ГПК України імперативно визначено, що пропущений процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлено за відповідних обставин судом виключно за клопотанням особи, що подає скаргу. Протилежні дії суду порушуватимуть права інших учасників спору (зокрема виконавця, дії якого оскаржуються) та загальні засади господарського судочинства, а саме його диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін.

Суди встановили, що на виконання заочного рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2020 року виданий виконавчий лист № 552/3735/20.

Виконавчий документ пред`явлено до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Журиду С. М. та сплачено авансовий внесок у сумі 4 273,46 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 03 серпня 2021 року № 16950.

26 жовтня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Журид С. М. повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.

АТ «СК «ІНГО» 03 листопада 2021 року та 12 грудня 2022 року направило приватному виконавцеві виконавчого округу міста Києва Журиду С. М. заяву з проханням повернути сплачений авансовий внесок.

Скарга на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журида С. М. подана АТ «СК «ІНГО» до суду 21 лютого 2023 року. Питання поновлення строку звернення до суду з цією скаргою скаржник не порушував.

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що стягувач фактично оскаржує дії приватного виконавця, які були вчинені ним 26 жовтня 2021 року, тобто у день неповернення стягувачу авансового внеску разом із поверненням виконавчого листа.

Суд першої інстанції встановив, що приватний виконавець повернув стягувачеві виконавчий лист 26 жовтня 2021 року, про що безпосередньо зазначало у скарзі АТ «СК «ІНГО» та надало відповідні докази до скарги.

Тобто останнім днем для подання скарги було 05 листопада 2021 року.

Проте скаргу АТ «СК «ІНГО» подало 21 лютого 2023 року, тобто після спливу встановленого пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України десятиденного строку.

Встановивши, що скарга подана АТ «СК «ІНГО» з пропуском встановленого пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України десятиденного строку, суди дійшли обґрунтованих висновків про залишення скарги без розгляду.

При цьому суди обґрунтовано врахували, що у поданій скарзі АТ «СК «ІНГО» не порушувало питання про поновлення пропущеного строку для подання скарги.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

З огляду на зміст вказаної норми вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах щодо зобов`язання приватного виконавця повернути авансовий внесок відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, оскільки правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною, зокрема Верховний Суд 01 листопада 2023 року прийняв постанову у справі № 904/3734/20 у аналогічних правовідносинах.

Крім того, Верховний Суд не вважає за необхідне відступити від такого висновку.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04).

Доводи касаційної скарги щодо направлення заяв від стягувача приватному виконавцю з проханням повернути авансовий внесок, колегія суддів не бере до уваги, оскільки звернення в позасудовому порядку для вирішення спору не зупиняє процесуальних строків, указані обставини можуть бути підставами для поновлення строку у разі подання скаржником відповідної заяви, проте у цій справі таких дій вчинено не було.

Також доводи касаційної скарги про те, що АТ «СК «ІНГО» оскаржує триваючу бездіяльність приватного виконавця в частині неповернення авансового внеску, колегія суддів відхиляє, оскільки заявнику достеменно було відомо конкретну дату, коли були порушені його права - 26 жовтня 2021 року (неповернення авансового внеску разом із поверненням виконавчого листа без виконання), і саме з цього моменту законодавець визначив строк на оскарження зазначених дій.

Обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суди ухвалили рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 01 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк