Історія справи

Постанова

Іменем України

15 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 761/26743/16

провадження № 61-29311 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - дочірнє підприємство державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш»,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_7, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 травня 2017 року у складі судді Макаренко І. О. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 серпня 2017 року у складі суддів Шкоріної О. І., Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» (далі - ДПДК «Укрспецекспорт») - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (далі - ДГЗІФ «Укрінмаш»), в якому просив:

- визнати протиправними дії Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» щодо звільнення позивача з займаної посади;

- скасувати наказ Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» від 12 липня 2016 № 195К як незаконний;

- поновити позивача на посаді начальника управління адміністративно-господарського та матеріально-технічного забезпечення, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що наказом Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» від 12 липня 2016 № 195К позивача звільнено з роботи з 18 липня 2016 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Позивач вважає дії відповідача щодо його звільнення неправомірними та такими, що порушують його права, оскільки не було запропоновано вакантних посад на підприємстві, його не повідомлено про перелік вакантних посад, відповідач не виконав обов'язку щодо вжиття заходів по працевлаштуванню працівників.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що відповідачем не порушено вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника зважаючи на ту обставину, що на вакантні посади відповідач не мав можливості перевести позивача в силу невідповідності його кваліфікації та досвіду вимогам, що ставились до цих посад. Позивачем не доведено незаконність підстав його звільнення. Звільнення позивача проведено з дотриманням всіх правил та згідно з положеннями діючого законодавства.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та переданій у березні 2018 року Верховному Суду, ОСОБА_4 в особі представника, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені ними рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами проігноровано факт, що при звільненні позивача роботодавець не виконав обов'язок, передбачений частиною третьою статті 492 КЗпП України. При звільненні ОСОБА_4 йому не було запропоновано жодної вакантної посади.

Суди не звернули уваги на те, що посада водія, яка була вакантною на момент попередження, не була запропонована позивачу, незважаючи на те, що ця посада входить до структурного підрозділу, яке позивач очолював був, та був цілком спроможним виконувати посаду водія, з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, стану здоров'я тощо.

Суд першої інстанції та апеляційний суд не дослідили та не оцінили такі докази, як штатні розписи ДП ДГЗІФ «Укрінмаш», які діяли до скорочення посади позивача та після такого скорочення, а саме: штатний розпис, який діяв до 13 травня 2016 року, та введені зміни до штатного розпису, затверджені наказом генерального директора ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» № 108 від 13 травня 2016 року.

Заявник посилається на те, що наказом від 13 травня 2016 року не ліквідовано структурний підрозділ - управління адміністративно - господарського та матеріально - технічного забезпечення, а виведено зі структури та штатного розпису у повному складі та одночасно введено до структури та штатного розпису господарський відділ та автотранспортний відділ, відділ інформаційного забезпечення та зв'язку, функціональні обов'язки та завдання яких цілком ідентичні тим, що існували в управлінні адміністративно - господарського та матеріально - технічного забезпечення. Працівники, які були призначені до введених посад, не є працівниками з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Судами проігнороване надане позивачем рішення Шевченківського районного суду м. Києва про скасування наказу підприємства про притягнення його до дисциплінарної відповідальності як протиправне.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Крім того, відповідачем порушено підпункт 2.2.10 пункту 2.2. розділу ІІ Колективного договору, згідно з яким ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» відповідно до вимог трудового законодавства зобов'язується вжити заходів по працевлаштуванню працівників, які звільняються.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що його звільнення є незаконним, а оскаржувані рішення судів є такими, що прийняті з порушенням норм КЗпП України, при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, та містить висновки, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач не погодився з доводами позивача та просив залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що наказом відповідача від 01 грудня 2014 року позивача переведено на посаду начальника управління адміністративно-господарського та матеріально-технічного забезпечення.

Протоколом № 36-1 uim засідання складу Ради трудового колективу ДГЗІФ «Укрінмаш» погоджено рішення адміністрації підприємства щодо скорочення чисельності та штату працівників (а.с.55-56).

13 квітня 2016 року ДГЗІФ «Укрінмаш» видано наказ №108 «Про скорочення чисельності і штату працівників та внесення змін до структури та штатного розпису ДГЗІФ «Укрінмаш», відповідно до якого виведено зі структури підприємства та штатного розпису, зокрема Департамент № 4 у повному складі (а.с. 44-49).

Листом від 24 травня 2016 року ДК «Укроборонпром» погодив структуру та штатний розпис ДГЗІФ «Укрінмаш» (а.с. 51).

Наказом відповідача від 24 травня 2016 року № 119 нові структура та штатний розпис вводились в дію з 01 серпня 2016 року.

Повідомленням начальнику управління адміністративно-господарського та матеріально-технічного забезпечення ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» ОСОБА_4, яке підписане генеральним директором відповідача, 13 червня 2016 року позивача було персонально попереджено про наступне вивільнення з 15 серпня 2016 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Зазначеним повідомленням позивача також було поінформовано про відсутність вакантних посад, що відповідають його кваліфікації.

11 липня 2016 року позивач подав заяву на ім'я т.в.о. генерального директора ДП ДГЗІФ «Укрінмаш», в якій висловив прохання звільнити його на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП Українидостроково, тобто до закінчення двомісячного строку, а саме з 18 липня 2016 року.

Протоколом №100 uim від 12 липня 2016 року Рада трудового колективу надала згоду на розірвання трудових відносин з позивачем з 18 липня 2016 року.

Наказом ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» № 195К від 18 липня 2016 року, враховуючи прохання позивача, висловлене в його заяві від 11 липня 2016 року, останнього було звільнено із займаної ним посади з 18 липня 2016 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення штату та чисельності працівників, позивач попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати його звільнення у відповідача вакантними були лише 2 посади (головний спеціаліст управління безпеки та головний спеціаліст відділу інформаційного забезпечення та зв'язку), проте позивач не відповідав жодній з них за кваліфікаційними вимогами (освіта, досвід роботи, спеціальні знання та вміння), та не мав переважного права на залишення на роботі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не порушено вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

З урахуванням встановлених судами фактичних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про об'єктивну неможливість ДГЗІФ «Укрінмаш» запропонувати ОСОБА_4 наявні вакансії та роботи на час його звільнення, які б останній міг виконувати за кваліфікаційним рівнем, а отже його звільнення відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги про наявність у відповідача вільної посади водія, яку позивач міг виконувати і цю посаду не було запропоновано, є необґрунтованими, оскільки, згідно із встановленими судами обставинами, посада водія не була вакантною на момент попередження позивача про вивільнення до моменту звільнення та не могла бути запропонована останньому.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили та не оцінили штатні розписи ДП ДГЗІФ «Укрінмаш», які діяли до скорочення посади позивача та після такого скорочення, є необґрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, зокрема висновками апеляційного суду, який належним чином перевірив аналогічні доводи, що містилися у апеляційній скарзі та дав їм належну оцінку.

Аргументи касаційної скарги про порушення відповідачем умов Колективного договору, спростовуються встановленими судами обставинами та дослідженими під час розгляду справи доказами, якими підтверджується здійснення попередніх письмових узгоджень між Радою трудового колективу та керівництвом відповідача в питанні прийняття осіб на посаду, якій не відповідав позивач, що відповідало положенням пунктів 1.12 та 1.13 Колективного договору.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги у переважній більшості є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які належним чином перевірені апеляційним судом та обґрунтовані висновки щодо яких викладено у мотивувальній частині ухваленого ним рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська