Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №1416/1901/12

Постанова

Іменем України

15 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 1416/1901/12

провадження № 61-21287св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 жовтня 2015 року у складі судді Кокорєва В. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Довжук Т. С., Бондаренко Т. З., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві власності належить по ? частині жилого будинку АДРЕСА_1

Посилаючись на те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо порядку користування житловим будинком та земельною ділянкою на якій він розташований, ОСОБА_4 просила провести поділ спірного житлового будинку та визначити порядок користування спірною земельною ділянкою відповідно до варіанту поділу, запропонованого у висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Поділено житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами за першим варіантом висновку експерта від 13 грудня 2013 року № 953-955, виділивши в натурі:

- ОСОБА_4 в будинку приміщення (1-5)-1 площею 11,54 кв. м, приміщення (1-6)-1 площею 7,17 кв. м, приміщення (1-6)-2 площею 1,93 кв. м, приміщення 1-7 площею 16,7 кв. м, літню кухню літ. «Б», тамбур до літньої кухні літ. «б», гараж літ. «Д», альтанка літ. «Е», 1/2 частини огорожі № 1, 2, 4, 10 та ? частин споруд 5, 8, І;

- ОСОБА_5 в будинку приміщення 1-1 площею 12,4 кв. м, приміщення 1-2 площею 5,2 кв. м, приміщення 1-3 площею 15 кв. м, приміщення 1-4 площею 8,4 кв. м, приміщення (1-5)-2 площею 8,76 кв. м, погріб з шиєю літ. «Впд», вбиральня літ. «Г», 1/2 частини огорожі № 1, 2, 4, 10 та ? частин споруд 5, 8, І.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 компенсацію вартості відхилення від ідеальної частки в сумі 16 707,35 грн.

Зобов'язано ОСОБА_4 після отримання відповідних дозвільних документів за власний рахунок: встановити перегородку між приміщенням (1-6)-1 та (1-6)-2, встановити глуху перегородку між приміщеннями (1-5)-1 та (1-5)-2, поштукатурити вказані перегородки з боку своєї частини приміщень, пробити дверні прорізи із приміщення 1-7 на зовні та з приміщення (1-5)-1 в приміщення (1-6)-1, між приміщенням (1-6)-1 та (1-6)-2. В приміщенні (1-5)-1 запропоновано за власний рахунок облаштувати кухню та в приміщенні (1-6)-2 вбиральню.

Зобов'язано ОСОБА_5 після отримання відповідних дозвільних документів за власний рахунок: демонтувати віконний блок в кімнаті

1-4 та пробити дверний проріз з приміщення 1-4 на зовні з перенесенням металевої драбини, пробити дверний проріз із приміщення 1-3 в приміщення 1-4, демонтувати дверні блоки та зробити глуху перегородку з приміщення 1-4 в приміщення (1-5)-1 та з приміщення (1-5)-2 в приміщення 1-7, поштукатурити вказані перегородки з боку своєї частини приміщень.

Визначено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 за першим варіантом висновку експерта від 13 грудня 2013 року № 953-955.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 692,14 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для поділу спірного житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою за запропонованим першим варіантом судової будівельно-технічної експертизи.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано відсутністю доказів щодо не втручання при переплануванні спірного будинку в несучі конструкції та інженерні системи загального користування та відповідних дозволів на перепланування будинку при наявності такого втручання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 жовтня 2015 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

26 квітня 2017 року ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області 07 квітня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано суду дозволу, передбаченого статтею 152 ЖК Української РСР та Порядком виконання будівельних робіт.

Відсутні правоустановчі документи на земельну ділянку, що виключає можливість встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

За правилами частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пунктах 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», з подальшими змінами та доповненнями, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту статті 115 ЦК України, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв'язку з цим стосовно до статті 119 ЦК України ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що всі три запропонованих експертом варіанти передбачають перепланування та ізоляцію двох частин житлового будинку з демонтуванням дверних блоків, встановлення глухих цегляних перегородок, демонтування віконних блоків, проведення робіт по штукатурці стін.

Також експертом запропоновано три варіанти визначення порядку користування земельною ділянкою, які відповідають ідеальним часткам та кожному співвласнику надається в користування земельна ділянка площею 271,0 кв. м.

При цьому, другий і третій варіанти експертизи передбачають наявність земельної ділянки, яка буде знаходитись у спільному користуванні співвласників. Відокремлену частину будинку із самостійним входом до своєї частини будинку та відокремлену частину земельної ділянки передбачає перший варіант експертизи.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для поділу житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою саме за першим варіантом судової будівельно-технічної експертизи, оскільки такий варіант найбільше відповідати інтересам сторін. При цьому, здійснюючи поділ житлового будинку та визначаючи порядок користування земельною ділянкою за першим варіантом судової будівельно-технічної експертизи, судами попередніх інстанцій було враховано неприязні стосунки, які склалися між сторонами у справі.

Посилання заявника в касаційній скарзі на положення статті 152 ЖК Української РСР про необхідність отримання дозволу виконавчого комітету місцевої ради на проведення перепланування, не заслуговує на увагу, так як з 05 квітня 2015 року стаття 152 ЖК Української РСР діє у новій редакції, яка не передбачає наявність такого дозволу.

Довід касаційної скарги про те, що суду не надано правоустановчі документи на спірну земельну ділянку спростовуються матеріалами справи. Згідно з архівною копією рішення виконкому Миколаївської міської ради від 21 серпня 1973 року ОСОБА_6 відведено земельну ділянку площею 400 кв. м під індивідуальне будівництво житлового будинку із земельної ділянки площею 931 кв. м по вулиці 25 років Жовтня, 31, залишивши у користуванні ОСОБА_7 земельну ділянку площею 531 кв. м (а. с. 22, т. 2).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм надана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська